Лускунчик і чотири королівства (The Nutcracker and the Four Realms / Щелкунчик и четыре королевства). Казка / пригоди. США, 2018. Режисери Лассе Халльстрьом і Джо Джонстон. У ролях: Маккензі Фой, Хейден Фоуора-Найт, Кіра Найтлі, Хелен Міррен, Морган Фрімен, Метью Макфейден, Місті Коупленд, Річард Е. Грант.
З 6 грудня стрічку “Лускунчик і чотири королівства” можна переглянути у Львові у комплексі “Планета кіно”.
У вікторіанському Лондоні Клара (Фой) сумує за покійною матір’ю навіть під час Різдва. Отримавши дивовижний подарунок, дівчинка потрапляє у чарівну країну, де її мати була королевою. Між королівствами ось-ось почнеться війна, яку Клара повинна зупинити…
Екранізація “Лускунчика” ідеально пасує для різдвяного відпочинку, чим “фабрика мрій” і вирішила скористатись. Щоправда, звичайна казка сучасним голлівудцям нецікава – або ж вони думають, що вона буде нецікава глядачам. Тому нехитрому сюжету наростили м’язи, переробивши його за стандартами фентезі з чарівними світами, повними чудернацьких істот, яскравими декораціями, екстравагантними костюмами і видовищними спецефектами.
Не те щоб усе перелічене не пішло стрічці на користь: принаймні у ній є на що подивитись. Хоч глядачу показують, фактично, тільки два королівства з чотирьох обіцяних (інші два з’являються на екрані дуже епізодично), виглядають вони достатньо естетично. Варто також відзначити спецефектну роботу з мишами – з так званим Мишачим королем (досить оригінальне трактування персонажа) і особливо з мишею-лідером, найбільш симпатичним з другорядних персонажів фільму. Клоуни, які вискакують один з одного, – теж зразок майстерної роботи, причому досить зловісної як для відверто дитячої картини. Однак якщо до візуальної сторони стрічки суттєвих зауважень немає, вони неодмінно виникають до сюжету і більшості діючих осіб у ньому.
Найкраще з усіх вийшла головна героїня: хоч номінально Клара і принцеса, вона аж ніяк не безпорадна дівчинка, що покладається на принца-захисника. Вона, звичайно, красиво сумує, але при цьому і в інженерній справі добре розбирається, і, якщо треба, може ногою в чоло поцілити. У Фой добре вийшло поєднати вразливість з силою характеру, і образ Клари та музика Чайковського – це, безперечно, два головні достоїнства стрічки. Шкода лише, що принцесі не пощастило ані з сюжетом, ані з оточенням.
Лускунчика звели до рівня другорядного персонажа, причому не дуже сміливого і не дуже потрібного, політкоректно змінили йому колір шкіри, але не дали робити щось по-справжньому важливе. В результаті незрозуміло, по-перше, що він робить у назві фільму, а по-друге, чому його звуть Лускунчиком, – він звичайнісінький афро-американський гусар. Висококласні Міррен та Фрімен у цій картині навіть не розважаються (з цього могло б якраз вийти щось путнє), а відпочивають: екранного часу у них мінімум, ознак характеру у їх персонажів – ще менше, вони тут просто присутні. Розважається тільки Найтлі у ролі феї, що полюбляє солодке, однак її героїня теж викликає досить суперечливі відчуття – все залежить від того, як глядач ставиться до натхненного перегравання на базі дерев’яної драматургії. А головний недолік – це спроба запихати в сюжет фентезійну війну у стилі Толкієна. Це погано працювало в “Алісі” Бертона, погано в “Озі” Реймі, і так само погано виглядає тут. Або навіть ще гірше: бойові дії за участю олов’яних солдатиків просто жалюгідні, незважаючи на усі спецефекти.
Врешті-решт позбавлена особливого сенсу метушня на екрані закінчується, і в кадрі знову зустрічаються Клара-Фой і музика Чайковського. І якщо інтриги та битви у чотирьох королівствах практично не мають шансів затриматися в глядацькій пам’яті, останні хвилини стрічки, швидше за все, запам’ятаються багатьом.