Еверест

Еверест (Abominable / Эверест). Анімація / комедія. США, 2019. Режисер Джил Калтон. Ролі озвучують: Хлоя Беннет, Альберт Цай, Тензінг Норгай Трейнор, Сара Полсон, Едді Іззард, Джозеф Іццо, Цай Чинь, Мішель Вонг.

abominable-poster

Дівчинка, яка намагається чимось заповнити життя після смерті батька, зустрічає снігову людину, що втекла від дослідників, які впіймали її в Гімалаях. Разом з кількома друзями вони вирушають у подорож, щоб повернути Евереста, як його прозвали діти, додому…

Це не перше і не друге анімаційне кіно про йєті, яке вийшло на екрани в останні роки, проте це видається найбільш вдалим. Хоч “Дрімворкс” і не вдалося сягнути планки, встановленої цією ж студією трилогією “Як приборкати дракона”, “Еверест” є цілком гідним витвором для сімейного перегляду, з щедрою дозою пригод, гумору, емоцій та чарівних краєвидів.

abominable1

З сюжетного боку нібито не пропонується нічого надзвичайного: чергова історія про силу дружби та відданості, з лінією невідворотного дорослішання та чітким екологічним посиланням. У картини такого типу були чималі шанси стати банальною чи просто ніякою, однак виконання не підвело. Герої-діти досить прості за характерами, але зрозумілі й симпатичні, жоден з них не стомлює і не дратує. Головна героїня проходить нескладну, проте переконливу еволюцію, що допомагає їй змиритися з втратою і навчитися по-новому цінувати життя і близьких людей. З-поміж дорослих коротко, але теж непогано виписані мати та бабуся головної героїні. Лиходії стандартні і малоцікаві, та, на щастя, вони займають зовсім небагато екранного часу – рівно стільки, щоб створити мінімально необхідний в сценарії конфлікт. Є більш-менш яскравий комічний другорядний персонаж – багатій, який усе життя одержимо шукав йєті. Є навіть спроби ввести епізодичні персонажі-геги на кшталт білки чи міньйонів, однак виглядають ці спроби дуже скромно: змії з одним-єдиним пов’язаним з ними жартом і щур, у якого фірмового жарту як такого навіть немає. Правлять бал не вони, а Еверест: йому не вдалося перевершити Беззубика, проте образ вийшов теж достатньо симпатичний, і його “хімія” з персонажами-дітьми підтверджує, що “Дрімворкс” все ще вміє пречудово розповідати саме такі казки.

abominable2

Однак справжні козирі стрічки – це не сюжет і не персонажі. Візуальний ряд був сильною стороною знову ж таки “Драконів”, і хоч “Еверест” і в цьому плані їх не перевершує, він пропонує власний набір казково красивих картинок. Щойно герої покидають місто, починається справжнє свято яскравих барв: усю свою енергію аніматори спрямували на те, щоб змалювати природу якомога красивіше і величніше. Додаткові шанси продемонструвати майстерність їм дала закладена в сценарії наявність у малюка-йєті магічних можливостей: сцени з їх демонстрацією особливо вражають. І, звичайно, музика Руперта Грегсона-Вільямса: зовсім не випадково вона стала мало не одним з головних героїв фільму. В “Евересті” гра на скрипці служила духовним мостиком між дівчинкою та її батьком, і зв’язок з новим другом героїня теж будує саме за допомогою улюбленого інструменту. Не буде великим спойлером сказати, що найкраще у картині починається тоді, коли скрипка (досить таки передбачувано) теж стає магічною.

abominable3

Гумор простенький, однак теж не дратує, і хронометраж саме такий, який потрібен, щоб розкрити нескладні характери в загальнодоступному сюжеті, нагадавши зайвий раз про усім відомі, але досі актуальні людські цінності. Загалом “Евереста” цілком можна рекомендувати для сімейного перегляду: дітям він має сподобатись повністю, а дорослі як мінімум помилуються картинкою і послухають один з найкращих музичних супроводів року. Але сіквел навряд чи слід робити: на відміну від “Драконів”, ця тема не здається довгограючою.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *