День

Якщо коротко – стрiчка про те, як людина може робити з життя того, хто ii кохаe, як пекло, так i рай.

Сеок-Юн та Жин-вон – подружня пара, яку можна впевнено назвати щасливою: вони, без сумнiвiв, кохають одне одного, не вiдчувають тиску з боку рiдних, не знають матерiальних труднощiв. Eдина проблема – Жин-вон дуже хоче мати дитину, однак кожна спроба подружжя закiнчуeться нiчим. Сеок-Юн з повагою ставиться до цiei мрii, намагаeться пiдтримувати дружину, але його терпiння не безкiнечне. Неможливо жити з людиною, весь час зацикленою на одному бажаннi. I якщо спочатку автори стрiчки подають це в комедiйних тонах (Жин-вон навiть у вiдрядженнi переслiдуe чоловiка, щоб спробувати ще раз), то далi до оповiдання додаeться сильний присмак гiркоти.

Подружнe життя – баланс мiж егоiзмом i самопожертвою заради коханоi людини. Цю тезу фiльм доводить блискуче.

Якщо коротко – стрiчка про те, як людина може робити з життя того, хто ii кохаe, як пекло, так i рай.

Сеок-Юн та Жин-вон – подружня пара, яку можна впевнено назвати щасливою: вони, без сумнiвiв, кохають одне одного, не вiдчувають тиску з боку рiдних, не знають матерiальних труднощiв. Eдина проблема – Жин-вон дуже хоче мати дитину, однак кожна спроба подружжя закiнчуeться нiчим. Сеок-Юн з повагою ставиться до цiei мрii, намагаeться пiдтримувати дружину, але його терпiння не безкiнечне. Неможливо жити з людиною, весь час зацикленою на одному бажаннi. I якщо спочатку автори стрiчки подають це в комедiйних тонах (Жин-вон навiть у вiдрядженнi переслiдуe чоловiка, щоб спробувати ще раз), то далi до оповiдання додаeться сильний присмак гiркоти.

Продовжити читання “День”

Зроби це!

Прикладiв сатири на тему влади грошей в iсторii кiно можна знайти чимало, але останнiм часом гiдних уваги зразкiв цього пiджанру практично й немаe – можливо, тому, що бiй з цieю владою людство програло давно i остаточно. Тим приeмнiше знайомитись з корейською стрiчкою, яка продовжуe традицii колись гострокритичного кiнематографу.

Приваблюe по-перше чiткiсть задуму i твердий намiр авторiв не вiдволiкатись вiд центральноi теми. Щоб було бiльш зрозумiло, треба навести кiлька американських прикладiв. У Крамера в “Цьому шаленому, шаленому, шаленому свiтi”, близькому за тематикою, головне все ж таки не висмiяння жадiбностi, а спроба вiдтворити стиль “нiмих комiчних” 20-х, зiбрати зоряний ансамбль комедiантiв усiх часiв й народiв i подати це як великий атракцiон. У Де Вiто в “Скинь маму з поiзда” (де подiбна не тематика, а стихiя “чорноi комедii”) головне – пародii на Хiчкока i пошуки режисером власних художнiх рiшень. Брати Коени в “Нестерпнiй жорстокостi” нiби й висмiюють бажання головних персонажiв досягти успiху за будь-яку цiну, але наступають на граблi голлiвудськоi зiрковоi влади: центральнi персонажi настiльки “бiлi i пухнастi”, що будь-який натяк на сатиру миттeво випаровуeться. У той час як позбавлений гучних iмен скромний корейський фiльм робить свою справу, не вiдволiкаючись нi на що, чiтко i ефективно.

Прикладiв сатири на тему влади грошей в iсторii кiно можна знайти чимало, але останнiм часом гiдних уваги зразкiв цього пiджанру практично й немаe – можливо, тому, що бiй з цieю владою людство програло давно i остаточно. Тим приeмнiше знайомитись з корейською стрiчкою, яка продовжуe традицii колись гострокритичного кiнематографу.

Приваблюe по-перше чiткiсть задуму i твердий намiр авторiв не вiдволiкатись вiд центральноi теми. Щоб було бiльш зрозумiло, треба навести кiлька американських прикладiв. У Крамера в “Цьому шаленому, шаленому, шаленому свiтi”, близькому за тематикою, головне все ж таки не висмiяння жадiбностi, а спроба вiдтворити стиль “нiмих комiчних” 20-х, зiбрати зоряний ансамбль комедiантiв усiх часiв й народiв i подати це як великий атракцiон. У Де Вiто в “Скинь маму з поiзда” (де подiбна не тематика, а стихiя “чорноi комедii”) головне – пародii на Хiчкока i пошуки режисером власних художнiх рiшень. Брати Коени в “Нестерпнiй жорстокостi” нiби й висмiюють бажання головних персонажiв досягти успiху за будь-яку цiну, але наступають на граблi голлiвудськоi зiрковоi влади: центральнi персонажi настiльки “бiлi i пухнастi”, що будь-який натяк на сатиру миттeво випаровуeться. У той час як позбавлений гучних iмен скромний корейський фiльм робить свою справу, не вiдволiкаючись нi на що, чiтко i ефективно.

Продовжити читання “Зроби це!”

38-а паралель

Цю стрiчку можна визнати зразковою воeнною драмою, якщо вiдкинути трохи надуманi i малоймовiрнi повороти в долях братiв-солдатiв. З iншого боку, саме цi повороти e емоцiйним ядром стрiчки, виводять ii за межi баченого не один десяток разiв. Iх краще сприймати як реалiстичну метафору, нiж як просто реалiзм.

Як i кожен неординарний антивоeнний твiр, ця картина багаторiвнева. Це i особиста драма, трагедiя двох братiв, Джин Те i Джин Сока, несподiвано кинутих у пекло вiйни, змушених вчитись виживати i рятувати один одному не тiльки тiло, а й душу. Старший, який не довчився i робить чоботи, виявляe якостi мало не суперменськi. Бойовi епiзоди з його участю знято так, що не будуть нудьгувати навiть прихильники бойовикiв. А от як змiнюeться його мотивацiя – це зацiкавить трохи iнше коло глядачiв. Спочатку його хвилюe тiльки життя брата, якого вiн ростив, наче батько. Джин Сок на вiйнi – наче дитина, вiн нiколи не тримав в руках зброю, мало не втрачаe бажання жити пiсля першого ж бою. I Джин Те береться за найнебезпечнiшi завдання, аби швидше отримати медаль, бо, як пообiцяв командир, це дасть йому можливiсть вiдправити молодшого додому. Вiн стаe супербiйцем дуже швидко – природжений лiдер та воiн, якому потрiбна була саме вiйна для того, щоб повнiстю розкрити якостi, що дрiмали в ньому.

Цю стрiчку можна визнати зразковою воeнною драмою, якщо вiдкинути трохи надуманi i малоймовiрнi повороти в долях братiв-солдатiв. З iншого боку, саме цi повороти e емоцiйним ядром стрiчки, виводять ii за межi баченого не один десяток разiв. Iх краще сприймати як реалiстичну метафору, нiж як просто реалiзм.

Продовжити читання “38-а паралель”

Кров i кiстки

Егоiзм, жорстокiсть, влада. Так можна коротко позначити коло тем, до яких звернувся режисер Сай Йочi i якi дуже яскраво подав незрiвняний Кiтано.

Початок стрiчки нагадуe чаплiнського “Iмiгранта” i копполiвського “Хрещеного батька-2”: молодий чоловiк прибуваe на кораблi до нових просторiв, якi можуть дати або не дати йому можливiсть втiлити своi мрii. Добрий герой Чарлi брався за будь-яку роботу, але зi злиднiв не вибрався. Вiто Корлеоне досяг успiху, навчившись вирiшувати бiзнесовi проблеми за допомогою пiстолета. Кiм Шунпей теж отримуe все, що хоче, i йому навiть не потрiбен пiстолет.

Егоiзм, жорстокiсть, влада. Так можна коротко позначити коло тем, до яких звернувся режисер Сай Йочi i якi дуже яскраво подав незрiвняний Кiтано.

Початок стрiчки нагадуe чаплiнського “Iмiгранта” i копполiвського “Хрещеного батька-2”: молодий чоловiк прибуваe на кораблi до нових просторiв, якi можуть дати або не дати йому можливiсть втiлити своi мрii. Добрий герой Чарлi брався за будь-яку роботу, але зi злиднiв не вибрався. Вiто Корлеоне досяг успiху, навчившись вирiшувати бiзнесовi проблеми за допомогою пiстолета. Кiм Шунпей теж отримуe все, що хоче, i йому навiть не потрiбен пiстолет.

Продовжити читання “Кров i кiстки”

Усама

Незважаючи на всю показану на екранi жорстокiсть талiбiв, того вечора Афганiстан був для автора цiei рецензii аж нiяк не на першому мiстi в списку варварських краiн свiту. Все завдяки бидлу, яке через десять хвилин пiсля початку сеансу приперлось в зал, вiдкрило пиво, почало зi смаком його смоктати i вголос коментувати подii на екранi. Iх було, здаeться, двоe, а може й бiльше. Хлопцi не розумiли, що вони потрапили не на “Американський пирiг”. Якимось чином хвилин через двадцять спiльними зусиллями iх вдалось змусити замовкнути чи пiти – подробицями не цiкавився, з усiх сил намагаючись не вiдставати вiд подiй на екранi. I все ж таки протягом всього сеансу не залишала думка – яку талiбанську кару слiд обрати для цих суб’eктiв? Нi, розстрiл – це занадто швидко i легко. А от побиття камiнням – якраз.

Повернемось до самого фiльму. Рiшення включити його в програму зрозумiле, i все ж таки, залишаючись яскравою подieю у свiтi кiно, вiн e подieю швидше iсторичною (перша афганська стрiчка пiсля падiння режиму талiбiв) i полiтичною (з огляду на тематику i проблематику). Увага, яку йому придiлили Штати в особi дежсекретаря Павелла, зрозумiла – у них своi причини, це була для них чудова нагода, яку не варто втрачати. Хоча на екранi бачимо не стiльки афганську проблему, скiльки загальнолюдську. Те, що сидить в людинi з дитинства i що з неi не зникне, мабуть, нiколи. Бажання всiм разом добити слабого. Бажання примусити когось працювати за себе. Бажання примусити пiдкорятись собi. Бажання вiдчути себе сильним – бажано зi зброeю в руках. Пiдлiсть, вмiння скористатись складним становищем iншого. Фанатизм, алогiчна вiдданiсть надуманiй iдеi, безглуздий навiть тодi, коли ii називають словом “релiгiя”. Те саме було з “Догвiлем”, який називали антиамериканським. Не антиамериканський вiн – те саме могло вiдбуватись у будь-якому маленькому мiстечку в будь-якiй краiнi.

Незважаючи на всю показану на екранi жорстокiсть талiбiв, того вечора Афганiстан був для автора цiei рецензii аж нiяк не на першому мiстi в списку варварських краiн свiту. Все завдяки бидлу, яке через десять хвилин пiсля початку сеансу приперлось в зал, вiдкрило пиво, почало зi смаком його смоктати i вголос коментувати подii на екранi. Iх було, здаeться, двоe, а може й бiльше. Хлопцi не розумiли, що вони потрапили не на “Американський пирiг”. Якимось чином хвилин через двадцять спiльними зусиллями iх вдалось змусити замовкнути чи пiти – подробицями не цiкавився, з усiх сил намагаючись не вiдставати вiд подiй на екранi. I все ж таки протягом всього сеансу не залишала думка – яку талiбанську кару слiд обрати для цих суб’eктiв? Нi, розстрiл – це занадто швидко i легко. А от побиття камiнням – якраз.

Продовжити читання “Усама”

Нiхто не дiзнаeться

По-перше, дуже радуe оперативнiсть наших читачiв, якi виклали свою думку про фiльм вiдразу ж через кiлька годин пiсля перегляду – стисло, але точно. Ще бiльш радуe той факт, що саме це кiно отримало такi високi оцiнки львiвських кiноманiв – воно на те заслуговуe. Дiйсно, атмосфера пiд час перегляду i пiсля нього сильно вiдрiзнялась вiд того, що зазвичай можна побачити i почути у наших кiнотеатрах. Тому що фiльм до звичайних аж нiяк не зарахуeш.

Жанр можна визначити як тиха трагедiя. Дуже реальна, дуже буденна i вiд того дуже болiсна.
Хоча початок стрiчки може кiлька разiв викликати посмiшку. Мати з сином в’iжджають у квартиру, пiсля чого… дiстають з валiз ще двох дiтей, а з вокзалу приводять четверту. Що ж, самотнiй матерi з чотирма дiтьми знайти житло нелегко, це зрозумiло. Вона зразу ж встановлюe правила: не кричати, на вулицю i на балкон не виходити нiкому, крiм старшого. Трьох з чотирьох дiтей нi для кого iншого не iснуe, i вони досить довго сприймають це як гру, принаймнi наймолодшi. Однак гумор дуже швидко зникаe, а разом з ним i надiя.

Мати веселоi четвiрки зникаe з горизонту швидко i надовго. Вона не зла, дiтей своiх любить – по-своeму. Але, спостерiгаючи за нею, згадуeш просту iстину. Серед справжнiх смертних грiхiв найстрашнiший – безвiдповiдальнiсть, тому що вiн найпоширенiший. На вiдмiну вiд своiх дiтей, ця жiнка так i не подорослiшала, i, схоже, ця перспектива iй не загрожуe. Живе одним днем, про майбутнe думаe хiба що для себе. Позбавляe дiтей можливостi ходити в школу, виходити на вулицю, спiлкуватись з iншими… Звичайно, вона не скаже коханцю, що у неi четверо дiтей, щоб не налякати. А потiм зникне i лише зрiдка буде слати грошi, а одного дня перестане робити й це. “Хiба я не маю права на щастя?” – питаe вона старшого з дiтей. Нi, не маeш.

По-перше, дуже радуe оперативнiсть наших читачiв, якi виклали свою думку про фiльм вiдразу ж через кiлька годин пiсля перегляду – стисло, але точно. Ще бiльш радуe той факт, що саме це кiно отримало такi високi оцiнки львiвських кiноманiв – воно на те заслуговуe. Дiйсно, атмосфера пiд час перегляду i пiсля нього сильно вiдрiзнялась вiд того, що зазвичай можна побачити i почути у наших кiнотеатрах. Тому що фiльм до звичайних аж нiяк не зарахуeш.

Продовжити читання “Нiхто не дiзнаeться”

Легенда Зорро

Голлiвуд перiодично звертаeться до призабутого жанру “плаща i шпаги”, нiби доводячи, що “фабрика мрiй” може примусити працювати навiть архаiчну на перший погляд рiч. Перспектива бути поставленим на конвеeр цьому жанру, на щастя, поки що не загрожуe, бо далеко не кожен пов’язаний з ним проект стаe касовим хiтом. “Маска Зорро” була одним з небагатьох виняткiв. Не можна сказати, що Голлiвуду вдалося вдихнути нове життя в легенду про месника, що розписуe стiни буквою Z, але стрiчка вийшла жвавою, де треба кумедною i видовищною. Бандерасу i Хопкiнсу добре пасували ролi молодого i старшого Зорро, а уродженка Уельсу Зета-Джонс зачарувала публiку, миттeво ставши зiркою.

У продовженнi Хопкiнса немаe, i шарму досвiдченого й мудрого месника, який оживляв екран у “Масцi”, цього разу сильно не вистачаe. Бандерас i Зета-Джонс на мiсцi; хоча iх персонажi майже не змiнились, iх новий статус чоловiка i дружини дозволяe наповнити фiльм зовсiм не обов’язковими сiмейними сценами. Втiм, для голлiвудських сценаристiв обов’язковими були саме вони, оскiльки вони намагались зробити кiно про трiумф сiмейних цiнностей. Наймолодшi глядачi отримують власного героя – сина Алехандро i Елени, який видаe фокуси у стилi Зорро, не здогадуючись, що це його батько.

Найбiльше дратуe спроба прив’язати до сюжету полiтику. От вам i рiзниця мiж “фiльмом плаща i шпаги”, знятим у будь-якiй iншiй краiнi, i американським – у штатiвському варiантi герою недостатньо просто захищати невинних, йому треба рятувати демократiю. А загрожуe iй цього разу, як не дивно, не Азiя, а Eвропа, якою таeмно править стародавнiй лицарський клан. Дуже смiшний момент, коли месник рятуe скриню з голосами виборцiв. Зорро, де ж ти був у Флоридi? До речi, наш шляхетний герой голосуe як Зорро – мабуть, вiн також проголосував i як Алехандро. Фальсифiкацiя! Куди дивиться виборча комiсiя?!

Голлiвуд перiодично звертаeться до призабутого жанру “плаща i шпаги”, нiби доводячи, що “фабрика мрiй” може примусити працювати навiть архаiчну на перший погляд рiч. Перспектива бути поставленим на конвеeр цьому жанру, на щастя, поки що не загрожуe, бо далеко не кожен пов’язаний з ним проект стаe касовим хiтом. [“Маска Зорро”->Маска Зорро] була одним з небагатьох виняткiв. Не можна сказати, що Голлiвуду вдалося вдихнути нове життя в легенду про месника, що розписуe стiни буквою Z, але стрiчка вийшла жвавою, де треба кумедною i видовищною. [Бандерасу->Антонiо Бандерас] i [Хопкiнсу->Ентонi Хопкiнс] добре пасували ролi молодого i старшого Зорро, а уродженка Уельсу [Зета-Джонс->Кетрiн Зета-Джонс] зачарувала публiку, миттeво ставши зiркою.

Продовжити читання “Легенда Зорро”

Дум

Назва навiюe ностальгiю на всiх, хто бавився у цю надзвичайно популярну гру у 90-х. На це автори стрiчки i розраховували. I момент, який точно iмiтуe стиль гри (тобто коли глядач разом з героeм починаe вiдстрiл монстрiв “вiд першоi особи”), – найкращий у фiльмi. Але до нього треба витерпiти години пiвтори, а це не так легко.

Смертельну нудьгу навiюe вже сама фабула. Марс, загадковий телепортер, вченi, якi коять казна-що i погано закiнчують, потвори, за якими треба бiгати темними коридорами, щоб в результатi бути вкушеним i перетворитись на одну з них. Скiльки разiв ми вже таке бачили? Хоча на сюжетi комп’ютерноi гри зi сценарieм особливо не розженешся, це зрозумiло. Автори навiть намагались дати двовимiрним персонажам якiсь особистi риси: один – наркоман, iнший – релiгiйний фанатик. Це не дуже допомогло. Але ж режисер Бартковяк вже встиг набити руку на бойовиках (“Ромео маe померти”, “З колиски в могилу”). Цього разу вiн явно почуваeться не в своiй стихii. Блукання коридорами марсiанськоi станцii, пiд час якого зникаe то один, то iнший боeць, швидко стомлюe. Не дуже вражають i спецефекти, чудовиська такого типажу з’являються на екранах мало не щороку, а найпотужнiшу зброю з гри героi застосовують усього два чи три рази.

Назва навiюe ностальгiю на всiх, хто бавився у цю надзвичайно популярну гру у 90-х. На це автори стрiчки i розраховували. I момент, який точно iмiтуe стиль гри (тобто коли глядач разом з героeм починаe вiдстрiл монстрiв “вiд першоi особи”), – найкращий у фiльмi. Але до нього треба витерпiти години пiвтори, а це не так легко.

Продовжити читання “Дум”

Гол!

Якщо характеризувати коротко – сумiш футбольного репортажу i повчальноi “мильноi опери”, причому “мильна опера” домiнуe. Iншого можна було й не чекати, враховуючи те, що найбiльш зацiкавленою у створеннi фiльму була фiрма “Адiдасс”. Популяризацiя у Штатах традицiйно eвропейського виду спорту – справа шляхетна, а тим паче намiр заробити на цiй популяризацii трохи грошенят. Але причому тут кiно?

А воно майже i не причому. Хоча футбол знято добре. Наскiльки реалiстично – це iнша справа, тут нехай аналiзують спортмени-профi, але видовищно. Часом навiть помiтно, хто кому дав лiктем та пiдставив ногу, на вiдмiну вiд традицiйних футбольних епiзодiв з багатьох пересiчних картин (з серii “троe бiгло – двоe впало”).

У головного виконавця, Куно Бейкера, якесь майбутнe в кiно швидше за все буде, i цей фiльм, цiлком можливо, посприяe появi натовпiв прихильниць у молодого бандерасика. От тiльки який з нього актор, у “Голi!” ви не побачите, бо грати тут нема чого (крiм футболу). Краще переглянути стрiчку “Мрiючи про Аргентину” з Бандерасом у головнiй ролi i Куно у другоряднiй – вона даe краще уявлення про те, що для хлопця ще не все втрачено, попри мильно-оперне минуле.

Якщо характеризувати коротко – сумiш футбольного репортажу i повчальноi “мильноi опери”, причому “мильна опера” домiнуe. Iншого можна було й не чекати, враховуючи те, що найбiльш зацiкавленою у створеннi фiльму була фiрма “Адiдас”. Популяризацiя у Штатах традицiйно eвропейського виду спорту – справа шляхетна, а тим паче намiр заробити на цiй популяризацii трохи грошенят. Але до чого тут кiно?

Продовжити читання “Гол!”

Уоллес та Громiт: Прокляття кролика-перевертня

Нова “пластилiнова” анiмацiя провiдного таланту британськоi анiмацii Нiка Парка у США очолила список касових лiдерiв тижня. А от на Украiнi, схоже, знайде небагато прихильникiв: крiм автора цiei статтi, в затишному червоному залi “Кiнопалацу” було аж двi особи, i взагалi незрозумiло, як вiдбувся сеанс. Мабуть, причиною цього була повага “палацiвських” робiтникiв до кроликiв. Або до перевертнiв.

Вiдсутнiсть людей у залi – великий плюс для будь-якого фiльму, але особливо це стосуeться фiльмiв жахiв. Немаe кращоi терапii для нервiв, нiж переглянути наодинцi у темному залi щось по-справжньому страшне. Ось тут i доводиться пожалiти про те, що “Прокляття кролика-перевертня”, зробивши кiлька крокiв у напрямку анiмацiйного хоррора, швидко звертаe на перевiрену стежку пародii з цитатами з класики, якi можна впiзнати неозброeним оком. Пародiя на хоррор не може бути страшною – це, на жаль, аксиома.

Нова “пластилiнова” анiмацiя провiдного таланту британськоi анiмацii Нiка Парка у США очолила список касових лiдерiв тижня. А от на Украiнi, схоже, знайде небагато прихильникiв: крiм автора цiei статтi, в затишному червоному залi “Кiнопалацу” було аж двi особи, i взагалi незрозумiло, як вiдбувся сеанс. Мабуть, причиною цього була повага “палацiвських” робiтникiв до кроликiв. Або до перевертнiв.

Продовжити читання “Уоллес та Громiт: Прокляття кролика-перевертня”