Поганi хлопцi

Цiкаво, що зробили б з цього сюжету кiнематографiсти колишнього СРСР. Батько-параноiк, дiти-кримiнальники… Так i проситься щось густо-чорне, за поняттями i без просвiту.

Фiнський режисер Мякель зняв стрiчку не про злочинцiв. Його героi – молодi люди, якi для виживання у цьому свiтi використовують своi правила, правила, якi свiт не розумie, бо розумiти не хоче. Це часто працюe проти них, але вони знаходять спосiб використати це собi на користь.

Дивнi вони, цi хлопцi Таккунени. Всi сильнi, як бики, а нiколи не б’ються, як би iх не ображали. Просто у бiльшостi вiдпадаe бажання робити це пiсля того, як старший показуe, як легко вiн може пересунути автомобiль. Майже нi з ким не спiлкуються, дiвчат не запрошують… Загалом, неприeмностi вiд них… тому що вiд них жодних неприeмностей, а це дивно. Приблизно так мислять шкiльнi вчителi, якi намагаються будь-що випхати молодшого Таккунена з класу, хоча вiн хоче вчитись i поводиться не так нахабно, як бiльшiсть учнiв.

Цiкаво, що зробили б з цього сюжету кiнематографiсти колишнього СРСР. Батько-параноiк, дiти-кримiнальники… Так i проситься щось густо-чорне, за поняттями i без просвiту.

Фiнський режисер Мякеля зняв стрiчку не про злочинцiв. Його героi – молодi люди, якi для виживання у цьому свiтi використовують своi правила, правила, якi свiт не розумie, бо розумiти не хоче. Це часто працюe проти них, але вони знаходять спосiб використати це собi на користь.

Продовжити читання “Поганi хлопцi”

Вищий пiлотаж

Цей фiльм починаeш дивитись з певним скепсисом. Якi новi пародii можна видати на супергеройську тему пiсля “Суперсiмейки”? Не дуже надихаe й рекламний ролик, а особливо iм’я режисера Мiтчелла, на фiльмах якого глядачiв не перестаe мучити болюче питання: чому головний герой такий придурок? Але все виявилось не настiльки погано. Кiно дивитись можна, гумор зовсiм не iдiотський, i, як виявилось, новi жарти про колег Супермена ще можна вигадати.

Як не дивно, анiмацiйна “Суперсiмейка” за настроeм була дорослiшою, нiж iгровий “Вищий пiлотаж”. В нiй героi, рятуючи свiт, переживали кризу середнього вiку i таке iнше. А “Пiлотаж” побудований як типова молодiжна комедiя, героi якоi проходять крiзь всi типовi для цього жанру ситуацii. Саме на подiбностi супергероiчного свiту до свiту звичайного й побудовано майже весь гумор, i працюe це досить таки непогано. Тим, хто терпiти не може цi два жанри, краще не дивитись.

Краще за iнших вiдчуваe пародiйно-гумористичний вiдтiнок фiльму досвiдчений Рассел, чий самозакоханий супергерой купаeться в славi. Критичне ставлення до американськоi поп-мiфологii вiдчуваeться i в тому, як змальовано подiл на касти, героiв i напарникiв, i стосунки мiж ними. В образi жалюгiдного вчителя – “вiчного напарника” взагалi бiльше суму, нiж будь-чого iншого, хоча у картинi вiн i e приводом для безкiнечних жартiв. Хтось завжди перший, iнший завжди в тiнi. Така собi метафора американського успiху, та й успiху взагалi, в загальнолюдському розумiннi. I порятунок, звичайно ж, у тому, щоб бути ближчим до “других”, залишаючись при цьому в числi “перших”. Як це називаeться? Правильно, полiткоректнiсть.

Цей фiльм починаeш дивитись з певним скепсисом. Якi новi пародii можна видати на супергеройську тему пiсля “Суперсiмейки”? Не дуже надихаe й рекламний ролик, а особливо iм’я режисера Мiтчелла, на фiльмах якого глядачiв не перестаe мучити болюче питання: чому головний герой такий придурок? Але все виявилось не настiльки погано. Кiно дивитись можна, гумор зовсiм не iдiотський, i, як виявилось, новi жарти про колег Супермена ще можна вигадати.

Продовжити читання “Вищий пiлотаж”

Револьвер

Перш за все – дуже сподобалась реакцiя колег по перегляду у маленькому затишному червоному залi. Пiсля фiнального кадру, як тiльки пролунав пiдсумковий пострiл, включили свiтло i автор цих строк попрямував до дверей, вони продовжували сидiти ще хвилину. Першими словами пiсля цього стали: “I що ж це було?” Чесно кажучи, такоi однозначноi реакцii у всiх, що завiтали до палацу кiно на раннiй сеанс, не бачив вже давно. Дехто навiть запропонував переглянути ЦЕ вдруге, щоб нарештi зрозумiти, про що ж було кiно. I його можна зрозумiти. Оскiльки з традицiйним способом мислення, як, власне, i з реальнiстю, картина маe справу постiльки-поскiльки.

Тих, хто завiтав на сеанс, почувши, що це зняв режисер “Карт, грошей i двох стволiв” та “Великого куша”, чекаe крутий облом. Те саме буде з тими, хто, прочитавши прес-релiз, очiкуe типового грального фiльму, такоi собi сумiшi “Афери” й “Казино” – а стрiчка мала багато шансiв звернути саме на цi рейки. Але, провiвши свiй потяг цими рейками майже половину фiльму, режисер рiзко пускаe його пiд укiс – глядачу на голову.

Не слiд витрачати час на те, щоб зайвий раз нагадати, як добре, що з фiльму вирiзали Мадонну, як чудово Рiчi вмie знiмати насилля i як вiн досi не втратив смаку до виразних другорядних озброeних типажiв (хоча зовсiм не згадати Утилiзатора просто неможливо, незважаючи на те, що вiн лише данина поширенiй кiнематографiчнiй традицii). Не хочу навiть намагатись розшифровувати кабалiстськi символи, якими нашпигований фiльм. Але спробувати розiбратись у тому, що нам намагались сказати, хоча б на примiтивному життeвому рiвнi заради жарту можна.

Перш за все – дуже сподобалась реакцiя колег по перегляду у маленькому затишному червоному залi. Пiсля фiнального кадру, як тiльки пролунав пiдсумковий пострiл, включили свiтло i автор цих строк попрямував до дверей, вони продовжували сидiти ще хвилину. Першими словами пiсля цього стали: “I що ж це було?” Чесно кажучи, такоi однозначноi реакцii у всiх, що завiтали до палацу кiно на раннiй сеанс, не бачив вже давно. Дехто навiть запропонував переглянути ЦЕ вдруге, щоб нарештi зрозумiти, про що ж було кiно. I його можна зрозумiти. Оскiльки з традицiйним способом мислення, як, власне, i з реальнiстю, картина маe справу постiльки-поскiльки.

Продовжити читання “Револьвер”

Темна вода

Коли зi стелi крапаe вода – це справжнiй жах, тут заперечити важко. Однак в кiно ми ходимо за трохи iншим жахом.

Можливо, для пересiчного американця життя у такому будиночку мрii, в якому поселяeться Далiя з дочкою, – це справжнiй екстрим, але для багатьох наших глядачiв це реальнiсть, i для того, щоб побачити ii, не треба платити за квиток. Шкода, але черговий голлiвудський римейк японськоi страшилки з розряду жахiв пропонуe майже виключно безкiнечнi потоки брудноi води. Буде зовсiм трiшки дечого iншого у фiналi, але той, хто прийшов дивитись саме фiльм жахiв, занудьгуe. Мало того, той хiд, який автори пiдготували для фiналу, вже показували зовсiм недавно (i бiльш жваво) у “Дзвiнку-2”.

Але те, що у фiльмi не все гаразд з жахами, зовсiм не значить, що йому немаe чим похвалитись. Психологiчному портрету головноi героiнi i акторському виконанню цiei ролi позаздрить будь-яка серйозна драма. Власне, весь фiльм – це бенефiс Дженнiфер Коннеллi, яка пiсля свого “оскарiвського” успiху нiяк не може дозволити собi розслабитись i просто плисти за течieю жанру: вона навiть в комiксовому “Халку” грала на повному серйозi.

Коли зi стелi крапаe вода – це справжнiй жах, тут заперечити важко. Однак в кiно ми ходимо за трохи iншим жахом.

Можливо, для пересiчного американця життя у такому будиночку мрii, в якому поселяeться Далiя з дочкою, – це справжнiй екстрим, але для багатьох наших глядачiв це реальнiсть, i для того, щоб побачити ii, не треба платити за квиток. Шкода, але черговий голлiвудський римейк японськоi страшилки з розряду жахiв пропонуe майже виключно безкiнечнi потоки брудноi води. Буде зовсiм трiшки дечого iншого у фiналi, але той, хто прийшов дивитись саме фiльм жахiв, занудьгуe. Мало того, той хiд, який автори пiдготували для фiналу, вже показували зовсiм недавно (i бiльш жваво) у “Дзвiнку-2”.

Продовжити читання “Темна вода”

9 рота

Цю стрiчку почали розкручувати за рiк до прем’eри i рекламували мало не як афганський “Апокалiпсис сьогоднi”. Як не дивно, тема Афгану досi залишаeться недопрацьованою: час, коли ii дозволили використовувати, настав якраз в епоху перших i дуже недолугих крокiв кiнематографу колишнього СРСР у комерцiйному напрямку. Це призвело до створення безкiнечних штамповок-бойовикiв, що косили пiд “Рембо”, але й близько не наближались до якостi навiть цього далеко вiд iдеалу зразка. В той час як американське кiно може похвалитись такими видатними антивоeнними картинами, як “Мисливець на оленiв”, “Металева оболонка” або вже згаданий “Апокалiпсис”, Афганiстан, “радянський В’eтнам”, так i не отримав гiдного цiei сумноi i досi болючоi теми кiнотвору.

Конкурентiв у “9 роти” майже немаe, причому не тiльки серед “афганських” стрiчок. За постановочним розмахом в сучасному росiйському (не кажучи вже про наше, украiнське) кiно iй майже немаe рiвних. Справляють враження саме добротнiсть постановки та режисерський професiоналiзм. Сцену вибуху лiтака знято так, що iй може позаздрити будь-яка голлiвудська високобюджетка. Хоча вiдеоклiпнi вставки у кiлькох сценах здаються дуже недоречними.

Цю стрiчку почали розкручувати за рiк до прем’eри i рекламували мало не як афганський “Апокалiпсис сьогоднi”. Як не дивно, тема Афгану досi залишаeться недопрацьованою: час, коли ii дозволили використовувати, настав якраз в епоху перших i дуже недолугих крокiв кiнематографу колишнього СРСР у комерцiйному напрямку. Це призвело до створення безкiнечних штамповок-бойовикiв, що косили пiд “Рембо”, але й близько не наближались до якостi навiть цього далеко вiд iдеалу зразка. В той час як американське кiно може похвалитись такими видатними антивоeнними картинами, як “Мисливець на оленiв”, “Металева оболонка” або вже згаданий “Апокалiпсис”, Афганiстан, “радянський В’eтнам”, так i не отримав гiдного цiei сумноi i досi болючоi теми кiнотвору.

Продовжити читання “9 рота”

Кров за кров

Все ж таки слiд було залишити цiй стрiчцi невиразну невизначено-жанрову оригiнальну назву “Чотири брати”. Вона бiльше вiдповiдаe центральнiй iдеi i змiсту картини. А круто-бойовикове “Кров за кров” – це трохи про iнше. Бо eднаe чотирьох рiзних за характерами, вiком i кольором шкiри зведених братiв та iх матусю не рiдна кров, а дещо iнше. Близькiсть душ, вiдчуття, що e в свiтi людина, якiй ти потрiбен i яка готова на все заради тебе, – eднiсть вищого порядку, нiж просто бiологiчна спорiдненiсть.

Iдею цю раз i назавжди втовкмачила чотирьом юним бешкетникам старенька, яка займалась влаштуванням сирiт i кинутих дiтей у сiм’i. I цiй iдеi вони залишаються вiрними до кiнця, збираючись воювати мало не з усiм кварталом заради маленькоi справедливостi, яка маe значення тiльки для них чотирьох. На жаль, сам фiльм такою цiльнiстю похвалитись не може.

Вiн намагаeться бути i серйозною драмою, i крутим бойовиком. Як бойовик вийшло непогано: e погонi, стрiлянина, бiйки в розумних пропорцiях. Щоправда, Валберг, якого нам подають як суперкрутого боксера-важковаговика, на цього самого важковаговика зовсiм не схожий, а його фiнальний бiй з головним мафiозi – взагалi неподобство якесь. Достатньо було натякнути, що це дрiбний кримiнальник iз зiрваним дахом – цього б вистачило. Решту б зробила енергiя актора, яка виплескуeться в стрiчцi у кожнiй третiй сценi.

Все ж таки слiд було залишити цiй стрiчцi невиразну невизначено-жанрову оригiнальну назву “Чотири брати”. Вона бiльше вiдповiдаe центральнiй iдеi i змiсту картини. А круто-бойовикове “Кров за кров” – це трохи про iнше. Бо eднаe чотирьох рiзних за характерами, вiком i кольором шкiри зведених братiв та iх матусю не рiдна кров, а дещо iнше. Близькiсть душ, вiдчуття, що e в свiтi людина, якiй ти потрiбен i яка готова на все заради тебе, – eднiсть вищого порядку, нiж просто бiологiчна спорiдненiсть.

Продовжити читання “Кров за кров”

Чарлi i шоколадна фабрика

Четверта (пiсля “Едварда Руки-ножицi”, “Еда Вуда” та “Сонноi лощини”) спiльна робота Тiма Бертона i Джоннi Деппа вчетверте довела, що цi двоe створенi один для одного.

Бертон – казкар, який не розповiдаe простих казок, Депп – актор, який не граe простих персонажiв. Жоден з них нiколи не намагався полегшити життя собi, а тим паче глядачу, вчепившись за рятiвний штамп або вилiзши нагору, наче по драбинi, по спецефектах. Спецефектiв у картинi вистачаe, але вони саме обслуговують шоу, а не роблять його.

Робить шоу унiкальна вiзуальна фантазiя Бертона i його густий чорний (наче шоколад) гумор. Музика Деннi Елфмана вже пiд час титрiв обiцяe щось зловiсне, i такий самий настрiй створюe показаний пiд неi “танець” фабричних машин. В роботизованiй точностi iх рухiв – ключ до божевiлля того, хто за ними стоiть.

Четверта (пiсля “Едварда Руки-ножицi”, “Еда Вуда” та “Сонноi лощини”) спiльна робота Тiма Бертона i Джоннi Деппа вчетверте довела, що цi двоe створенi один для одного.

Бертон – казкар, який не розповiдаe простих казок, Депп – актор, який не граe простих персонажiв. Жоден з них нiколи не намагався полегшити життя собi, а тим паче глядачу, вчепившись за рятiвний штамп або вилiзши нагору, наче по драбинi, по спецефектах. Спецефектiв у картинi вистачаe, але вони саме обслуговують шоу, а не роблять його.

Продовжити читання “Чарлi i шоколадна фабрика”

Перевiзник-2

Один з тих випадкiв, коли продовження краще за першу частину. Хоча, враховуючи жанр i змiст фiльмiв, зробити це було не так вже й складно. Бессон i компанiя просто пiдняли ставки у грi, збiльшивши бюджет, масштаб лиходiйських планiв, кiлькiсть та якiсть трюкiв, бiйок i погонь – i отримали вельми привабливий як невибаглива розвага “екшн”-продукт.

Iдеi для сюжету позбирали тут i там. Водiй-охоронець, який стаe другом дитини, котру йому доведеться рятувати, – це було кiлька десяткiв разiв у рiзних варiантах, найсвiжiший (i, до речi, набагато якiснiший за драматургieю й акторським виконанням) приклад – “Гнiв” Тонi Скотта. Бiлявка-манiячка теж маe безлiч аналогiв у рiзних бойовиках. З нею, до речi, автори “Перевiзника-2” трохи перестарались, бо замiсть стильноi вбивицi по екрану бiгаe напiвгола карикатура, яка виглядаe не загрозливо, а кумедно, i сприймаeться ще гiрше, нiж лялька-термiнатриця з третього “Термiнатора”. А подiбний план знищення мiста за допомогою вiрусу можна знайти у кожному третьому фiльму класу “Б”. Але в одне цiле компоненти збитi бiльш-менш вправно, тому навiть за сценарieм картина перевершила свою попередницю. Не зайвою стала й невелика доза гумору у виконаннi французького друга Френка Мартiна.

Головнi ж причини успiху – це сам Стетем-Мартiн i трюки, якими вiн не перестаe радувати. Ще трохи, i Стетема по-справжньому почнуть цiнувати в Голлiвудi як нову зiрку “екшн”. Навiть якщо з усього, що виробляe його герой, вiн робив лише половину, його фiзична вправнiсть вражаe. Фокуси майже на рiвнi Джекi Чана i продуманi так само добре, як у гонконгiвськоi зiрки (скiльки ж, виявляeться, iснуe способiв побити противника за допомогою одного шлангу!). Деякi трюки заслуговують оплескiв, особливо сцена, коли Мартiн знiмаe бомбу з машини. Харизма Стетема безперечна, i вiн достатньо добрий актор, щоб створити переконливий образ непереможного героя, що запам’ятовуeться, за допомогою лише кiлькох штрихiв. Взагалi, в сучасному полiткоректному свiтi не так вже й легко знайти бойовик з героeм – бiлим чоловiком, i у вищiй лiзi конкурентiв у Стетема зовсiм не багато (якщо не рахувати тих, хто лiтаe в повiтрi). Тому й не дивуe ентузiазм, з яким зустрiли “Перевiзника-2” як украiнськi глядачi, так i американськi.

Один з тих випадкiв, коли продовження краще за першу частину. Хоча, враховуючи жанр i змiст фiльмiв, зробити це було не так вже й складно. Бессон i компанiя просто пiдняли ставки у грi, збiльшивши бюджет, масштаб лиходiйських планiв, кiлькiсть та якiсть трюкiв, бiйок i погонь – i отримали вельми привабливий як невибаглива розвага “екшн”-продукт.

Продовжити читання “Перевiзник-2”

Брати Грiмм

Незважаючи на iм’я режисера, короткий переказ сюжету з прес-релiзу не вселяв особливого ентузiазму. Славетнi казкарi в ролi “мисливцiв за привидами”? Надто нагадуe чергове голлiвудське знущання з iсторii i реальних осiб, навiть при тому, що воно подаeться як фантазiя без будь-яких претензiй на вiрогiднiсть зображених подiй. Питання було в тому, чого в фiльмi буде бiльше – Голлiвуду чи Гiллiама. На щастя, режисерський талант цього разу перемiг продюсерську жагу штампу, хоча й не до кiнця.

Атмосфера грiммiвських не дуже веселих казочок (над тим варiантом творiв казкарiв, який знаe бiльшiсть, добре попрацювали цензори, тому до загалу не дiйшли деякi дуже цiкавi деталi) збереглась у повнiй мiрi. Маленьке селище, зловiсний лiс, проклята башта – майстерно створена арена подiй, куди без зусиль вписуються класичнi персонажi Грiммiв. В деяких сценах задiянi зовсiм не дитячi жахи, особливо в епiзодi з “цукровим чоловiчком”: у порiвняннi з тим оригiнальним трактуванням цього персонажу, яке ви побачите тут, “Шрек-2” здасться дитячим садком.

Але Гiллiама цiкавлять i жахи iншi, не зовсiм казковi. Жителi селища не випадково зв’язують казковi прокляття з реальними епохальними подiями – поширенням християнства чи нашестям армii Наполеона. Примусовi змiни масового свiтогляду, спроби силою змусити людей вiдмовитись вiд старих звичаiв i вiрувань нiколи не давали стовiдсоткового ефекту: древнi страхи зберiгались вглибинi людськоi свiдомостi i лише помножувались на страх перед не менш безжалiсними, нiж казковi монстри, реальними силами, полiтичними чи релiгiйними. Тому й лиходii-люди в “Братах Грiмм” пiдкреслено гротескнi у своiй холоднокровнiй жорстокостi. Вони нiби теж стають персонажами похмуроi казки, i вже не дивуe поява в одному кадрi проклятоi башти i наполеонiвського генерала-душогуба.

Незважаючи на iм’я режисера, короткий переказ сюжету з прес-релiзу не вселяв особливого ентузiазму. Славетнi казкарi в ролi “мисливцiв за привидами”? Надто нагадуe чергове голлiвудське знущання з iсторii i реальних осiб, навiть при тому, що воно подаeться як фантазiя без будь-яких претензiй на вiрогiднiсть зображених подiй. Питання було в тому, чого в фiльмi буде бiльше – Голлiвуду чи Гiллiама. На щастя, режисерський талант цього разу перемiг продюсерську жагу штампу, хоча й не до кiнця.

Продовжити читання “Брати Грiмм”

Незванi гостi

Не дивно, що цей фiльм зараз б’e касовi рекорди в своeму жанрi (вiн вже перетнув 200-мiльйонну межу). Дуже приeмне видовище – легке, романтичне, багато нетупого, невульгарного гумору, всi актори на своeму мiсцi i вiдпрацьовують своiх небанальних персонажiв на всi 200.

Можливо, причина у вмiлому, розумному балансуваннi на межi моралi й аморальностi. Щось подiбне було в “Хiтчi”, iншiй вдалiй романтичнiй комедii цього року, але все ж таки там головний герой, попри свiй двозначний фах, був стовiдсотково моральною особистiстю i щиро вiрив у кохання. Героi “Незваних гостей” в кохання не вiрять. За допомогою нехитрих витiвок вони проникають на чужi весiлля, де щиро насолоджуються життям. Один з найкращих епiзодiв фiльму – швидкий монтаж рiзних весiль i ролей, якi доводиться примiрити незваним гостям, на початку картини. Цiкаво, що наш варiант назви, “Незванi гостi”, здаeться бiльш правильним, нiж оригiнальний, “Руйнiвники весiль”. Джон та Джеремi весiлля не руйнують, навпаки, допомагають iншим вiдчути свято. Звичайно, при цьому вони манiпулюють оточуючими, в основному жiнками, i безсоромно брешуть, але кайф нiкому не псують. В iхнiй поведiнцi вiдчуваeться щира життeрадiснiсть, чого, до речi, позбавлений “батько” цього вчення (чудове камео Вiлла Фаррелла), особистiсть вiдверто вiдразлива.

Звичайно ж, нашим двом розбишакам доведеться пройти крiзь любовнi муки (часто фiзичнi), щоб, за всiма правилами моральноi голлiвудськоi романтичноi комедii, прийти до щасливого фiналу в церквi i при свiдках. Однак, на щастя, навiть обов’язковий хеппi-енд в особi Рейчел Макадамс весело пiдморгуe, натякаючи, що веселощi на цьому можуть не скiнчитися.

Не дивно, що цей фiльм зараз б’e касовi рекорди в своeму жанрi (вiн вже перетнув 200-мiльйонну межу). Дуже приeмне видовище – легке, романтичне, багато нетупого, невульгарного гумору, всi актори на своeму мiсцi i вiдпрацьовують своiх небанальних персонажiв на всi 200.

Продовжити читання “Незванi гостi”