ТРК "Україна", субота 4 липня, 23.50

Дія картини відбувається у 2176 р. Декілька поліцейських на чолі з Мелані Баллард (Хенстрідж) отримали наказ перевезти з марсіанського містечка небезпечного в’язня Вільямса (Кьюб). Невдовзі охоронці закону з’ясовують, що всі місцеві жителі перетворились на лютих монстрів-дикунів, тому що в них вселилися духи колишніх володарів планети...

Карпентер («Втеча з Нью-Йорка») належить до тих майстрів розважального кіно, які завжди намагаються урізноманітнити традиційні схеми. Створюючи чергову версію свого класичного трилера «Напад на поліцейську дільницю № 13» (1976), режисер переніс дію у суспільство, де панує матріархат, а знищення орди марсіанських чудовиськ доручив крутій красуні з космічної поліції. Зіграти цю роль після відмови Кортні Лав охоче погодилась Хенстрідж: «Мені сподобалось, що жінку поставили на те місце, куди зазвичай ставлять чоловіка». Акторка підписала контракт лише за тиждень до зйомок, тому встигла тільки потренуватися з координатором трюків Джеффом Імадою. Решта виконавців пройшли справжні військові збори: підйом рано вранці, біг, уроки рукопашного бою. Зйомки велися вночі, оскільки вдень актори могли задихнутися у шкіряних костюмах. Однак результат їхньої праці не зацікавив американську публіку. Попри свою динамічність, стрічка виявилась надто вторинною, а критики звинуватили її у пропаганді наркотиків (в одному з епізодів Мелані рятується від привида-прибульця за допомогою наркотику майбутнього).

ICTV, п'ятниця 3 липня, 16.45

Джефф Тейлор (Рассел) та його дружина (Квінлен), подорожуючи на автомобілі, потрапляють в аварію. Поки Джефф намагається покликати когось на допомогу, його дружина зникає. Герой у розпачі: усі місцеві жителі сміються з нього і кажуть, що жінка просто втекла. Лише через якийсь час Тейлор починає розуміти, що трапилось з ним насправді: виявляється, його дружину викрали і тепер злочинці вимагають викуп. Герою доводиться мобілізувати всі свої сили для боротьби... Напружена, хоча й стандартна стрічка, зйомки якої коштували 36 млн. доларів, зібрала тільки у прокаті США та Канади понад 50 млн. доларів. Створюючи образ «простого американця», який мужньо протистоїть невідомим ворогам, Рассел відчутно наслідує Харрісона Форда.

Лінивець Сід потрапляє в халепу, коли, бажаючи створити власне плем’я, натикається на кілька яєць динозаврів. Вирушивши на його пошуки, друзі потрапляють у таємничий світ, прихований під льодом…

Карлос Салдана вважає, що третій “Льодовиковий період” – найбільш амбіційний з усієї трилогії. Новим для трилогії став неймовірний, прихований під льодом світ, населений динозаврами. Його рослинність різко контрастує з засніженими пейзажами перших двох серій. Це сповнений несподіванок і гігантських істот світ, де живе кохана білки Скрета, яку звуть Скретті, і знаходяться такі місця, як Ущелина смерті та Плити скорботи.

Скрет був другорядним персонажем у “Льодовиковому періоді”, однак його неймовірна популярність змусила авторів стрічки значно розширити його роль у продовженнях. У третій частині вперше у нього з’являється суперник – хитра й симпатична самочка-білка Скретті. Її, як і всіх персонажів “Льодовикового періоду”, вигадав відомий художник Пітер де Сев, який працював над цим кіносеріалом з самого початку. Він хотів, щоб двоє гризунів були схожі одне на одного, але при цьому мали помітні відмінності. “Скретті більш кмітлива, ніж Скрет, - пояснює де Сев. - Вона також більш витончена і складна”. Нову білку озвучила Карен Дішер, яка очолює сценарний відділ фільму.

Художники-аніматори, які працювали над образом мамонтихи Еллі, довго роздумували, як найкраще зобразити її вагітність. “Ми не хотіли, щоб вона виглядала дуже важкою, - каже головний художник-мультиплікатор Хуан Карлос Наварро-Карріон. - Вона залишається такою ж енергійною та життєрадісною, якою ми знаємо її за фільмом “Льодовиковий період-2”, бо ми хотіли зберегти цю енергійність. Ми вирішили, що її живіт просто буде присутній, але не буде заважати їй”.

Україна, середа 1 липня, 22.20

Агент ФБР і голова клану якудза – люди зовсім різні і знаходяться по різні боки закону, але у них спільна мета – знищити ворога, однаково небезпечного для кожного з них. Тому вони стають союзниками… Шаблонний бойовичок з елементами комедії, який дістали з шафи у 2000 р., коли Кроу став зіркою. Рассел фільм не рятує, і єдину ефектну бойову сцену розігрує на початку картини Келлі Ху.

Один центральний недолік, який перевішує усю майстерність гуру спецефектів, котрі сягнули майже фантастичного рівня з деталізацією перетворень роботомашинок, - кіно нудне. Воно занадто довге, забагато персонажів (живих і металевих), між якими розподіляється екранний час (при тому, що всі вони нецікаві), забагато позбавлених сенсу подій, які ні до чого не призводять. Якщо хлопчаки, які сиділи поруч, в кульмінаційний момент занили “Та оживай вже, додому хочеться”, це вже про щось свідчить.

Не залишається відчуття великої пригоди, в якій ти щойно взяв участь, - а для чого ще робляться літні блокбастери? Таке відчуття залишали “Зоряні війни”, “Індіана Джонс” (старі трилогії), та й більш вдалі сучасні зразки, наприклад, “Мумія”. А від перегляду других “Трансформерів” залишаються спогади хіба що про лязкіт та бабахи і ще відчуття, що краще було не витрачати гроші на квиток, а поставити собі ще раз першу серію – було б те саме.

Я навіть не збираюсь розглядати питання, яке зараз найактивніше обговорюють на форумах: чому одну роботомашинку можна оживити легко, а для іншої потрібна ціла материця (вибачте за нецензурну лексику). Воно не має відношення до сприйняття картини звичайним, пересічним глядачем, який про роботомашинок ніколи раніше не чув, не знає і не повинен знати їх міфологію. Тільки не кажіть, що знання даної міфології (читай – перегляд мультсеріалу 80-х) – це обов’язкова умова для того, щоб “правильно” переглядати даний фільм. Чомусь “Темний Лицар” і “Зоряний шлях” можуть бути “двома в одному” – тобто стрічками, цікавими і для адептів, і взагалі. “Трансформери-2” ж замість того, щоб просувати побудовану у першій частині міфологію, зводять її на нуль: Мегатрон, оживлення якого було головною фішкою у першій частині, тут стає шісткою при іншою лиходії, увесь саспенс від його воскресіння відразу губиться, і йому навіть дають можливість втекти у фіналі (який був спойлер, який був спойлер…).

Проблема фільму у тому, що все це брязкання і тупизм не розважають, а стомлюють. Найбільше він стомлює тоді, коли намагається бути смішним: батьків Сема хочеться вбити кожну хвилину їх присутності на екрані. Єдиний вдалий жарт за весь фільм: “В Інтернеті лише правда!” Стомлюють численні перетворення роботомашинок, особливо коли вони тривають більше двох екранних хвилин. Стомлює Шая, коли бігає з героїчним виразом обличчя – не його це, він не Джон Вейн і не Іствуд. Меган… Меган стомлювати не може в принципі, бо на неї вже навіть роботи (ну ви зрозуміли; це був єдиний момент, коли в залі аплодували – всі розуміли почуття маленької залізяки), але грає вона шортами лише перші півгодини, а далі перетворюється на таку саму ляльку, як і роботи, із простим завданням – бігати з Шаєю.

Це не значить, що у стрічці взагалі немає нормальних розважальних елементів. Трансформер із зовнішністю хижака (мабуть, це все ж таки був тигр) добре намальований і використаний у перші півгодини фільму (перші півгодини “Трансформерів-2” – це насправді майже кіно, на них слід було зупинитись). Далі його потенціал ніяк не використано, хоча він набагато ефектніший за звичайних двоногих залізяк. Ще цікавіший інший новий різновид трансформерів, але про неї говорити без спойлерів не вийде. Цей спойлер, до речі, у фільмі видають занадто швидко і ще швидше стирають персонаж із існування – мабуть, щоб не затьмарила “мегазірку на два роки” Меган. Цікаво, чи повернуть її автори у третій частині або принаймні розвинуть цю тему в сценарії – з цього могла б вийти більш-менш придатна сюжетна лінія.

Підсумок: галасливий, брязкітливий, нерозумний, але видовищний блокбастер, як дві краплі води схожий на першу серію – хіба що вдвічі брязкітливіший і вдвічі нудніший. Третя частина буде неодмінно: зло в особі Майкла Бея незнищенне.

Зараз на рахунку актора більше десяти фільмів, хоча відомим він став нещодавно. Спочатку Роберт зіграв другорядну роль Гізельхера у німецькій картині “Кільце Нібелунгів” у 2004 р. Відразу ж після цього Паттінсон знявся у “Ярмарку марнославства” (2004), де перевтілився у Рауді Кроулі, однак згідно з рішенням продюсерів усі сцени за його участю вирізали з тієї версії стрічки, яка вийшла на кіноекрани, тому побачити їх можна тільки на DVD (актора навіть не згадали в титрах). Популярність до Роберта прийшла з роллю Седріка Діггорі у четвертому фільмі про знаменитого хлопчика-чарівника – “Гаррі Поттер і вогненний кубок” (2005). Актор завжди прагнув брати участь у проектах незалежних, де можна змінювати сценарій, тому ще у 2003 р. познайомився з режисером Майком Ньюеллом, який згодом став постановником четвертого “Поттера”. Паттінсон був першим, кого прослуховували на роль Седріка, і вже через тиждень Ньюелл порадував його звісткою про те, що його кандидатуру затвердили. Через деякий час після прем’єри картини видання “Times Online” визнало Роберта “британською зіркою завтрашнього дня”, і його почали називати новим Джудом Лоу.

Актор взяв участь у кількох телевізійних проектах (“Переслідувач Тобі Джагга”, “Довідник поганої матері”), а 11 грудня 2007 р. його вибрали на роль Едварда у містичній мелодрамі “Сутінки”. Стрічка, яка вийшла на екрани наприкінці 2008 р., стала великим хітом, перетворивши Паттінсона на справжню зірку. Того року Роберт знявся ще у трьох фільмах – “Як бути”, “Дрібні залишки” та “Літній будинок”, але жоден з них не мав такого успіху, як “Сутінки”. Вже зараз відомо, що актора можна буде побачити у трьох продовженнях історії кохання вампіра-вегетаріанця та звичайної дівчини – “Молодий місяць”, “Затемнення” та “Ламаючи світанок”, які вийдуть на екрани відповідно у 2009, 2010 та 2011 рр.

Паттінсон каже, що серед акторів його найбільше надихає Джек Ніколсон. Роберт відомий не тільки як актор, а й як не менш успішна модель: він брав участь у рекламній кампанії Hackett’s, демонструючи осінню колекцію 2007 р. Паттінсон захоплюється спортом, грає на гітарі та синтезаторі у складі групи “Bad Girls”.

НТН, п’ятниця 26 червня, 19.25

Двоє старих приятелів (Пеші та Гловер) вирушають на риболовлю, але з самого початку їх переслідують неприємності. Вони також стикаються з грабіжником, якого розшукують за вбивство, шукають скарби і зустрічають двох чарівних жінок… Пеші та Гловер добре спрацювались на “Смертельних зброях”, і тут це помітно – інколи їм дійсно вдається бути смішними. В усьому іншому – нічим не видатна, звичайна голлівудська комедія про невдах, успіх у прокаті був посереднім.

К1, четвер 25 червня, 22.00

Дія відбувається у 1968 р. Над Південним В’єтнамом збито розвідувальний американський літак. В живих залишився офіцер (Хекмен), який має секретну інформацію. Інший військовий (Гловер) намагається врятувати його до приходу в’єтконгівців і початку бомбардування… Любителі “Рембо” можуть не поспішати – це швидше драма, ніж бойовик. Фільм, який базується на реальному випадку, загалом нічим особливим похвалитись не може, але Хекмен знову демонструє свою майстерність, та й Гловер грає непогано.

Сем Вітвікі (Ла Беф) намагається забути про свою пригоду і повернутись до нормального життя, не підозрюючи про те, що помста злих роботів неминуча. Далеко не відразу герой розуміє, що сам є ключем до розв’язання всесвітнього протистояння добра і зла…

Робота над “Трансформерами-2” почалась наступного дня після того, як перша стрічка отримала приз глядацьких симпатій “MTV Movie Award” у номінації “Найкращий фільм”. Майкл Бей планував у перерві між зйомками двох частин попрацювати над малобюджетною картиною, але коли графік зйомок других “Трансформерів” змінився, режисер відклав свій маленький проект, оскільки не хотів, щоб бойовик про велетенських роботів знімав хтось іще. Перед початком зйомок постановник заявив, що спеціально буде згодовувати ЗМІ фальшиві чутки, щоб зберегти в таємниці справжні сюжетні повороти і підсилити інтерес до свого витвору.

Роберто Орчі та Алекс Курцман, які написали сценарій першої серії, спочатку відмовились працювати над продовженням, бо були зайняті на інших проектах, однак коли роботи інших авторів визнали неприйнятними, продюсерам все ж таки вдалося їх умовити. Одного з Автоботів, Хаунда, який перетворюється на військовий джип, додали у фільм на прохання Міністерства оборони США, тому що було помічено, що у перших “Трансформерах” у військову техніку трансформувались виключно роботи-лиходії. Картина цілком могла стати жертвою страйку сценаристів, проте Орчі, Курцман та Ерен Крюгер (останнього запросили переважно через його енциклопедичні знання всесвіту трансформерів) встигли закінчити свій твір у ніч перед початком страйку. Стрічку вирішили приурочити до двадцятип’ятиріччя “Трансформерів”, яких вигадали у 1984 р.

У липні минулого року головний виконавець Шиа Ла Беф потрапив в аварію і був арештований за керування автомобілем у нетверезому стані. Він отримав кілька травм і переніс операцію на руці. Щоб не змінювати графік знімальних робіт, у сценарій терміново вписали травму руки Сема.

ICTV, вівторок 23 червня, 22.05

Мандрівник (Тьюліс) випадково потрапляє на загадковий острів, де двоє вчених-генетиків проводять експерименти, створюючи гібриди людини з тваринами. Через деякий час мутанти захоплюють зброю і вчиняють заколот проти свої творців… Одна з найслабших екранізацій творів Веллса. На жаль, Брандо цього разу не продемонстрував нічого видатного, хоча й не заслужив “Золоту малину” за найгіршу роль другого плану, якою його відзначили. Краще було віддати цю нагороду Кілмеру, який виглядає у картині жахливо, особливо коли починає пародіювати Брандо. До речі, на зйомках актори сварилися, і Марлон навіть порадив молодшому колезі не плутати свій талант з розміром гаманця (Вела вважали великою зіркою після “Бетмена назавжди”, але усі його наступні фільми провалилися, в тому числі цей). Як не дивно, найбільше запам’ятовується епізодичний персонаж Дакаскоса.

Спочатку Єльчін, наслідуючи приклад батьків, займався фігурним катанням, проте потім відмовився від занять, не знайшовши у собі достатнього таланту. Натомість він зацікавився кінематографом. Першу роль Антон отримав у п’ять років, в одному з епізодів серіалу “Швидка допомога”. У 2001 р. зіграв Дмитра Стародубова у трилері “І прийшов павук” з Морганом Фріменом. На знімальному майданчику наступної картини “Серця в Атлантиді”, екранізації роману Стівена Кінга, актор зустрівся з “оскарівським” лауреатом Ентоні Гопкінсом. “Коли я вперше побачив його, я був дуже схвильований, у мене сіпалося око, - згадує Єльчін. - Однак я швидко заспокоївся, бо він був дуже добрий”. В свою чергу Гопкінса вразили як впевнена гра Антона перед камерою, так і його м’який характер. За роль юного Боббі Гарфілда Єльчіна визнали найкращим молодим актором 2001 р. Потім він отримав головну роль у фантастичному телесеріалі Стівена Спілберга “Викрадені” (2002), з’явився у трилері “15 хвилин” з Робертом Де Ніро і знявся в головній ролі у режисерському дебюті Дейвіда Духовни “Дім Д.”.

У 2005 р. журнал “Hollywood Life” відзначив Антона премією як найяскравішого молодого актора. Наступного року він знявся у кримінальній драмі Ніка Кассаветеса “Альфа Дог”, де його партнерами стали Шарон Стоун та Брюс Вілліс. На одному з фестивалів Єльчін отримав нагороду для “найбільш чуттєвого актора у світі”. Зараз у нього на рахунку більше 20 фільмів.

У “Зоряному шляху” актор перевтілився в Павла Чехова – персонажа, який існує вже 40 років. Готуючись до ролі, Антон передивився усі фільми про пригоди капітана Керка та його команди. У фантастичному бойовику “Термінатор: Спасіння прийде” герой Єльчіна – Кайл Різ, який згодом потрапить у 1984 р. і загине від рук Термінатора з найпершого фільму цього циклу. Актор каже, що в обох випадках головним було поважне ставлення до оригіналу: і “Зоряний шлях”, і “Термінатор” мають у світі безліч прихильників, яких не слід розчаровувати. З успіхом працюючи у Голлівуді, Єльчін не збирається забувати про незалежне кіно: його наступна робота – знята в Японії стрічка Ганса Каноза “Мемуари підлітка, який страждає на амнезію”.

ICTV, неділя 21 червня, 19.30

Пол Ейчкомб (Хенкс), начальник охорони блоку засуджених до страти у в’язниці 30-х років, стає свідком дивних явищ на підлеглій йому території. Виявляється, що засуджений на ім’я Джон Коффі (Данкан) володіє дивними здібностями цілителя...

Чергова екранізація твору Стівена Кінга. Режисер фільму раніше вже досяг успіху завдяки адаптації роману Кінга «Втеча з Шоушенку», яка отримала кілька номінацій на «Оскара». Ситуація майже повторилася: «Зелена миля» отримала 4 номінації на приз Кіноакадемії і зібрала у прокаті США більше 120 млн. доларів. Таким чином стрічка Дерабонта перевищила сумарний прибуток від усіх екранізацій творів Кінга за десятиріччя. З поміж них усіх вона видається і найвдалішою. Письменник поєднав реалізм тюремної тематики «Втечі з Шоушенку» зі своїм давнім захопленням паранормальними здібностями, якому була присвячена, наприклад, «Мертва зона». Таке поєднання може видатись не дуже вдалим, однак картину рятують добрі акторські роботи. Відкриттям стрічки став Данкан, який за виконання ролі Коффі отримав премію Асоціації радіо- та телекритиків США і висувався на здобуття «Оскара» як кращий актор другого плану.

Можливо, найкраще, що є у цій картині, – пролог до основної історії, розповідь про кохання Карла та Еллі. Розповісти за хвилин сім-вісім екранного часу історію єднання двох сердець, історію життя двох людей, від дитинства до глибокої старості, делікатно і ніде не перегинаючи, так щоб діти зрозуміли основу, а дорослі зрозуміли ще більше – це вже мистецтво, варте ціни на квиток. Причому звучить цей пролог досить-таки сумно, змушуючи згадати Чака Берріса із “Зізнань небезпечної людини” (бажаючі перекладуть цей шматок самі, бо він все ж таки має до теми не пряме відношення).

I came up with a new game-show idea recently. It's called The Old Game. You got three old guys with loaded guns onstage. They look back at their lives, see who they were, what they accomplished, how close they came to realizing their dreams. The winner is the one who doesn't blow his brains out. He gets a refrigerator.

Карл Фредріксен саме з тих, хто свій холодильник отримає, хоча на початку фільму ніщо не свідчить про це. Основний сюжет картини дає йому можливість пройти еволюцію, можливо, більш значну, ніж все його попереднє життя. До цього Карл в тій чи іншій мірі завжди залишався самим собою, але незвичайні обставини змушують його робити вчинки, про які він ніколи й не мріяв. Це те, що “Піксар” робить завжди і практично завжди з успіхом: ставить перед собою майже неможливе завдання і доводить, що немає нічого неможливого. Взяти двох персонажів, для яких, здавалося б, термін “розвиток характеру” зовсім недоречний, - старого, який давно сформувався як особистість і навряд чи колись зміниться, і малого, який тільки-но почав формувати власні уявлення про навколишній світ, - і змусити їх змінюватись і розвиватись впродовж не дуже довгої, але емоційної подорожі, - це виклик, на який студія відповіла більш ніж гідно, створивши свій черговий чудовий твір. Не думаю, що разом узяті Джек Ніколсон і, скажімо, Гейлі Джоел Осмент 1999 р. (важко зараз з цими дітьми-акторами – вони з’являються, знімаються кілька років і зникають без сліду) могли б разом зробити щось краще, ніж те, що “зіграли” анімаційні Карл і Рассел.

Автори залишились оригінальними практично в усьому, від мети, яка для персонажів врешті-решт стає головною (це не вища драматургічна математика, але все ж таки герої не влаштовують революцію у загубленому світі і не розігрують інший подібний сценарій, який здатна написати людина, що здавала і не здала тест на IQ) до їх оточення – двоє основних, так би мовити, персонажів другого плану створюють безліч кумедних ситуацій, щоразу зриваючи аплодисменти. Єдиний момент, де фантазія їх не спрацювала, - головний лиходій, його мотивація і методи. Вийшов всього-навсього стандартний психопат, штампований, нецікавий і до того ж нестрашний (справа ще й в тому, що цього року у плані “страшний по-анімаційному” є з ким порівнювати – мається на увазі кігтисте чудо з “Кораліни в країні кошмарів”). Але це незначний недолік.

Підсумок: чергова творча перемога “Піксар”. Черговий претендент № 1 на “Оскар” для найкращого повнометражного мультфільму року (гідним конкурентом поки що може бути лише вищезгадана “Кораліна”). Велике задоволення для глядачів усіх вікових категорій.

Після семи років дівчинка навчалась у школі заочно, оскільки почала активно зніматись у кіно. Спочатку батьки були проти того, щоб дочка вже у вісім років відвідувала численні проби, але Крістен вдалося їх переконати. У 1999 р. вона вперше з’явилась на екрані у постановці дитячого телеканалу Діснея “Син русалоньки”. Через рік Стюарт знялась у фільмі режисера Роуз Трош “Безпека речей”.

Потрапити у справжній великий голлівудський проект Крістен допоміг випадок. Дейвід Фінчер збирався знімати у своєму трилері “Кімната страху” (2002) Ніколь Кідман і взяв на роль дочки її героїні Гейден Панеттьєре. Коли ж головна роль перейшла до Джоді Фостер, та наполягла, щоб роль дочки віддали Стюарт, яка більш схожа на неї. Саме цей фільм приніс дівчинці справжню славу. Через рік вона знялась у стрічці “Диявольський будинок”, де її екранними партнерами були Денніс Квейд та Шарон Стоун. Картину високо оцінили критики, проте в прокаті вона фактично провалилась.

У 14 років Крістен отримала свою першу головну роль у молодіжному фільмі “Заборонена місія”, після якого стала кумиром для багатьох дівчат свого віку. Натомість другу стрічку, в якій вона знялась того ж року, “Підводна течія”, досі вважають найгіршою роботою акторки. Однак у 2005 р. Стюарт знову завоювала прихильність критиків, продемонструвавши неординарне почуття гумору у фільмі “Затура: космічна пригода”, який, тим не менш, не виправдав сподівань у прокаті. Того ж року Крістен взяла участь у картині “Жорстокі люди”.

В наступні роки Стюарт знялась у багатьох фільмах (“У країні жінок”, “Посланці”, “Любителі тістечок”, “У диких умовах”), але жоден з них не мав такого успіху, як екранізація бестселеру “Сутінки” (2008), яка зібрала тільки у США понад 200 млн. доларів і принесла актрисі титул кумира молоді. За цю роль Крістен отримала приз “MTV Movie Award”. Майже одночасно з цим хітом на екрани вийшла сатира на “фабрику мрій” “Якось у Голлівуді” за участю Роберта Де Ніро, Брюса Вілліса та Шона Пенна; Крістен зіграла у ній дочку головного героя (Де Ніро).

Стюарт продовжує зніматися, проте мріє поїхати в Австралію, на батьківщину своєї матері, і вчитися там в університеті Сіднею. Вона хоче вивчати літературу і стати справжнім автором.

ICTV, четвер 18 червня, 21.55

Крутий офіцер американської армії і чарівна вчена, що спеціалізується на ядерній зброї, борються з терористами, які викрали десять боєголовок... Крім дуету Клуні і Кідман цей бойовичок не пропонує нічого цікавого, хоча й зроблений на пристойному рівні.

ICTV, вівторок 16 червня, 21.55

Чаклун-чорнокнижник (Сендс), засуджений до спалення у 1691 р. в Бостоні, за допомогою свого темного покровителя тікає у сучасний Лос-Анджелес, щоб, розшукавши три частини “Біблії Диявола”, змінити історію і відтворити світ згідно з сатанинським баченням. За лиходієм женеться його давній переслідувач (Грант)… Стрічка, яка скидається на містичний варіант “Термінатора”, користувалась популярністю в Європі (приз публіки на фестивалі фантазійних фільмів в Брюсселі) і була хітом епохи “перебудови”, хоча в США не мала особливого успіху. Досить виразний образ чорнокнижника у виконанні Сендса рятує пересічну в усьому іншому картину.

78-річний Карл Фредріксен вирішив здійснити мрію усього свого життя – прив’язати до свого будинку тисячі повітряних кульок і полетіти у подорож. Але невдовзі він розуміє, що його випадковим супутником став восьмирічний бойскаут Рассел.

Продюсер Джон Лассетер пишається тим фактом, що десятим фільмом студії “Піксар” став саме “Вперед і вгору”. Він вважає, що це найсмішніша стрічка з-поміж тих, які створювала ця кінокомпанія, і одна з найбільш видовищних. Волт Дісней часто казав, що для кожної посмішки потрібна сльозинка. Саме цим керувались автори картини, показуючи кохання Карла та його покійної дружини і дружбу між Карлом та Расселом.

Дев’ятирічний Джордан Нагай подарував свій голос Расселу. Виконроб на ім’я Том, який намагається переконати Карла продати будинок, розмовляє голосом Джона Ратценбергера – єдиного актора, який озвучував персонажів у кожному мультфільмі “Піксар”.

К1, понеділок 15 червня, 22.00

За п’ять серій Фредді Крюгер винищив усіх підлітків у місті Спрінгвуд. Єдиний, хто залишився, вважає себе сином маніяка і страждає на амнезію. Він помиляється, але насправді у повелителя снів таки є дитина… Щоразу у новій серії глядач дізнавався про лиходія з кігтями щось нове, і щоразу це “щось” було все менш цікавим. Тому шоста частина, на якій серіал офіційно завершився, стала мало не найгіршою, нестрашною і не дуже смішною. Набагато кращою була спроба Веса Крейвена поставити у цій темі крапку в “Новому жаху”.

Закінчивши школу, Міллер приїхала у Нью-Йорк, щоб теж навчатися у школі Страсберга. Саме у цьому місті відбувся її позабродвейський дебют. Повернувшись у Лондон, Сієнна вперше знялась у кіно – у незалежній картині “Джой-вершник”. Потім вона отримала роль у телесеріалі “Американське посольство”, який проіснував недовго. Першим справжнім успіхом акторки стала постійна роль у телесеріалі “Час спати” у 2001 р.

На початку 2003 р. Міллер зіграла Фіону Бікертон у 13-серійному серіалі “Кін Едді”, який розповідав про нью-йоркського поліцейського, котрому довелося працювати в англійській дільниці. Після цього Сієнна отримала відразу дві нові ролі – у стрічці “Листковий пиріг”, зйомки в якій зайняли у неї лише п’ять днів, і в комедії “Альфі”, яка стала для неї етапною. Міллер грала Ніккі, одну з численних дівчат, яких спокусив красень Альфі у виконанні Джуда Лоу, і за межами знімального майданчику почала зустрічатись з головним виконавцем. Вони разом з’являлись під час рекламної кампанії фільму “Холодна гора”, і глядачі хотіли дізнатися, ким є нова супутниця Лоу.

Влітку 2005 р. актриса дебютувала на театральній сцені Лондона, виконавши роль Селії у п’єсі Шекспіра “Як вам це подобається”, поставленій Дейвідом Ланом. Успіх у прокаті мала костюмована мелодрама Лассе Хальстрьома “Казанова” (2005), де партнерами Сієнни були Хіт Леджер та Джеремі Айронс. У січні 2006 р. Міллер підписала контракт з англійською компанією “Pepe Jeans” на випуск власної лінії джинсового одягу та аксесуарів під назвою “2812”, яка розшифровується як дата народження Сієнни. У 2007 р. на екрани вийшла казка “Зоряний пил”, де актриса зіграла Вікторію, кохану головного героя. Наступного року вона знялась у драмі режисера Бібана Кідрона “Хіпі Хіпі Шейк” за мотивами мемуарів Річарда Невіла. Незабаром на екрани вийде бойовик Стівена Соммерса “Солдат Джо: Атака Кобри”, де актриса зіграла одну з головних ролей.

Сієнна стверджує, що її повсякденне життя значно менш цікаве, ніж пригоди її персонажів на екрані, і зізнається, що найбільше любить вирощувати власні фрукти й овочі. “У мене є котедж і сад біля будинку у Лондоні, за яким я доглядаю, - розповідає акторка. - З нетерпінням чекаю повернення у свій сад. Тільки й думаю про свої овочі!” Міллер каже, що їй не вистачає затишку на знімальному майданчику і що їй важко бути далеко від улюбленого саду, будинку та собаки. Сієнна – не єдина зірка Голлівуду, яка захоплюється садівництвом: вирощувати овочі й фрукти також любить Ніколь Кідман.

НТН, п'ятниця 12 червня, 19.25

Комедiя, яка продовжує серiю пригод недоумкуватого жандарма Людовiка Крюшо (Де Фюнес) та його колег з фешенебельного курортного мiстечка Сен-Тропе. Цього разу над мiстом з'являються космiчнi кораблi, i в Сен-Тропе висаджуються всесильнi iнопланетяни. Вони не роблять землянам зла, а лише вносять у життя мiстечка сумбур i хаос, створюють безлiч комiчних ситуацiй. Прибульцi можуть усе, наприклад, перетворюватися у справжнiх людей. Але все буде гаразд завдяки ще бiльшому хаосу, який створює жандарм Крюшо... Стрiчка видається кращою за iншi картини цього пересiчного кiносерiалу, оскiльки намагається (не без успiху) пародiювати вiдомi штампи фантастичних фiльмiв.