Не обійшлося і без видумок режисерів - вочевидь, щоб додати видовищності, комп'ютерний цех кіностудіі вигадав и прималював якихось крилатих істот, яких насправді в грі не було, але вони всеж в більшій мірі доповнюють картину, ніж викривляють сюжет. То саме можна додати і про прекрасну Ольгу Куриленко, яка тільки ажіатує глядача, а насправді Мона в грі була самотня.

Найбільший "респект" творцям - це те, що відновлені практично всі локаціїї з гри - це і клуб «Рагнарок», і корабель і океан в льодах, це і офісні паприміщення, станція метро "Роско" і нарешті, ця фінальна сцена на даху хмарочоса "Айзір", хоч вона і перекручена, але фіналу зовсім не псує - все вдалося на чотири з половиною з п'яти балів.

Окремо заслуговують на увагу відтворення погодних умов - в грі завжди йшов сніг, заметіль, що додавало атмосферності і я просто занурився в цей фільм, коли побачий той самий сніг, хоч де-не-де додали дощу, але це не зіпсувало мого "поринання".

Приємно зазначитит, що фінал фільма є не завершений - кось таки Пейн не вбив, і це дає надію на продовження, адже всі знаємо, що комп'ютерне продофження гри є, отже і кіно заслуговує на сіквел.

Тепер хотілося б нагадати про недоробки авторів кінофільму. Найголовніше і основне, що було в можливостях гри - це використання режиму slo-mo, який був в такому гарному вигляді реалізований в ігровій індустрії, но мою думку, вперше. В кіні цього в повній мірі не використали - лише один раз Макс стрільнув з дробовика, уповільнюючи свої рухи, але це дуже і дуже мало. Я особисто очікував, що це буде основним спецефектом і фішкою в фільмі, причому дуже природньо виглядало би сповільнення рухів оточуючих з обльотом камери навкруги об'єму (на кшталт фільму "Матриця", пригадуєте? ),а ми отримали лише якийсь постріл через голову. В тому ж фільмі-екранізації гри Doom, режисери таки використали основний момент гри - FPS, тобто, зйомки ніби від "першого обличчя" - очима героя, що також додавало атмосферності кіну. Так от і тут варто було би в палкій стрілянині виконати "вигляд з гри", а саме, зробити положення камери на відстані півтора-два метри від потилиці героя и використати той самий принцип slo-mo - виглядало би насправді реалістично і круто. Навіть в тому ж епізоді з відстрілюванням дверей в офісі і стрибком "ластівкою". Цей ж стрибок - так само характерна ознака гри, тож і в фільми мала би бути. Далі декілька зауважень про те, що викинуті були деякі персонажі гри, які напевно додалии би колориту. Також зовсім не взятий до уваги, так званий, містичний момент сюжету. У грі герой поволі довідується про валькирій та взагалі, поклоніння і міфологію скандинавів, та як це пов'язано взагалі з історією експериментів "Валькірія". В кіні це пертворили у візит до татуювальника, яки верзе щось, що не зовсім в'яжеться з потосчним сюжетом.

Окремо я би додав арсенал і взагалі стрільбу - можна було би додати декілька видів вогнепальної, наприклад double Ingrams, та і взагалі - стрільбу з двох рук. Адже саме цей прийом в грі (bullet-time) самий захоплюючий.

Дрібні зауваження про те, що деякі герої не зовсім відповідають зовнішності та характером тих героїв, що ми побачили в грі, я пропускаю (той же Джим Бравура, якого грає якийсь темношкірий молодий хлопчисько, в грі був грубезним 55-ти лінтім дядьком італійської зовнішності, але це деталі, чи не так?).

Так само, на превеликий жаль, ми не почули головну музичну тему, яка лунає в грі - все ж таки потрібно було домовитися з авторами гри - це була би жирна крапка над "і" в сюжетоутрворенні.

Отже резюме - кіно мені сподобалось, не зважаючи на те, що гра залишила більше вражень. В першу чергу я би не задумуючись віддав би Оскара Марку Уолбергу - це саме той Макс, суворий и жорстокий, якого ми бачимо у грі. Емоції і гра на висоті - я собі тяжко уявляю іншого актора в цій ролі. Він настільки вжився в образ свого персонажа, що напевно на знімальному майданчику в якісь моменти сам думав, що він - Макс Пейн.

По-друге, відтворення сцен і взагалі атмосфери за такі скромні кошти (35 млн. вічнозелених, я коли довідався - не повірив, я важав що на все-про все віддали мільйонів сто) - це заслуга всіх, хто приймав участь в створенні кіна.

І нарешті, на мою думку, це на сьогодняшній день одна з найкращих екранізацій гри. На сьогодні ніхто з режисерів-екранізаторів комп'ютерних ігор не дав мені можливості пережити ті почуття, які я відчував, сидячи ночами за монітором.

Оцінка вісім з десяти - отже дивитися всім, не залежно чули ви про Пейна раніше чи ні.

ТРК “Україна”, середа 3 грудня, 21.30

Двоє темношкірих поліцейських, які щойно зірвали операцію із затримки наркоділків, отримують нове завдання: зустріти двох юних мільйонерок, яких, судячи з усього, невдовзі викрадуть. Герої вирішують розкрити справу, зайнявши місце потенційних жертв...

Брати Веянси відмовились робити третю частину «Дуже страшного кіно» і давно обіцяну пародійну стрічку про прибульців. Натомість вони зосередились на картинах про діяльність агентів під прикриттям: в інтерв’ю брати згадували такі відомі фільми, як «Донні Браско» (1997) та «Стеження» (1987), а також класику «блексплойтекшн» «Супермуха». Втім, «Білі ципоньки» не схожі на пародію на жодну із вищезгаданих стрічок. Це просто типовий набір вульгарних жартів, якими Веянси звикли розважати своїх вдячних глядачів. З цього могла б вийти сатира на звичаї молодих мільйонерок, якби не брак фантазії у режисера і головних виконавців.

Поважний і дуже досвідчений майстер видовищного високопрофесійного недурного кіно Рідлі Скотт не зрадив собі – саме таким є його трилер, що описує роботу спецслужб. Тема актуальна, для Штатів особливо – протистояння з ісламським тероризмом. Від присвячених ній фільмів спочатку всі чогось чекали, але, напевно, вже не чекають, тому режисер створив фільм, фактично, розважальний. Не легкий розважальний – у картині вистачає жорстоких, кривавих сцен, а наприкінці настає черга справжніх тортур. Це кіно “серйозно-розважальне”, з наголосом саме на останньому слові. Воно нагадує про деякі не нові істини щодо протистояння, яке знаходиться у центрі сюжету, і причин, чому боротьба настільки затяглась, змушує вболівати за героїв – чоловіків сильних і/або розумних, приваблює зоряними іменами і прихованими за ними талантами... та й усе, власне, не так вже й мало для сучасного Голлівуду, і все на належному рівні, без халтури і дурощів. Тільки от про “Оскари” заводити розмову з цього приводу буде так само смішно, як це було минулого року з не менш професійним і недурним “Гангстером”: майстерність – це добре, але статуетки тут давати нема за що.

Хоча, напевно, на них розраховують головні виконавці. Ді Капріо знову рветься у бій, причому, на жаль, занадто демонстративно знову рветься у бій – з цієї однієї причини роль нагадує мікс двох його попередніх спроб, “Кривавого діаманта” та “Відступників” – знову під перехресним вогнем у гарячих точках, знову сам у полі воїн в тилу ворога. Молодий талановитий актор дуже хоче довести, що він вже не “титанічний” хлопчик, але й про прихильниць своїх не забуває, дбаючи про романтичну лінію – і все ніби з його героєм гаразд, от тільки дуже навряд чи академіки захочуть таке відмітити, записавши роботу у повторення пройденого. Зіграв би Лео дауна – тоді у нього було б набагато більше шансів, але тут треба бути обережним і пам’ятати геніальні пояснення Роберта Дауні (який збіг) у “Солдатах невдачі”. Та й що робити дауну під перехресним вогнем у гарячих точках?

Персонаж Кроу, який обіцяв бути розумним, трохи розчарував. Розумний він, мабуть, здебільшого для самого себе, принаймні розвернутись йому як слід не дали, і кількість помилок у його діях виходить за межі припустимого для профі такого класу. Та й Рассел вже грав розумних, навіть математиків-шизофреників, тому в номінацію теж навряд чи потрапить. Якщо хто у “Сукупності брехні” і є дійсно розумним – і дійсно гідним “оскарівської” номінації, то це керівник йорданської розвідки Хані у виконанні Марка Стронга. Саме він став найяскравішим персонажем стрічки, справжнім втіленням спокійної гідності, яка щохвилини може перетворитись на холоднокровну жорстокість. І саме він, до речі, виражає головну з ідей фільму: Схід Заходу не зрозуміти і тому не перемогти.

К1, понеділок 1 грудня, 13.45

Вчителя Ріка Летімера (Белуші) несподівано підвищують – він стає директором найжахливішої школи району, яку тероризують неповнолітні злочинці. Вчителі у ній навіть бояться заходити у класи. Не бажаючи миритись з ситуацією, Рік оголошує війну хуліганам... Досить типовий для 80-х “шкільний бойовик”: тоді знімали багато фільмів про юних правопорушників з різним ступенем жорстокості. Цей зразок страшним не виглядає, серйозним погляд на проблему аж ніяк не є, але актори непогані, і Белуші саме у ті роки перебував у своїй найкращій формі.

Жак Мерін був найвідомішим гангстером Франції і Канади. Він ставився до своєї роботи надзвичайно креативно: грабував кілька банків одночасно і для кожної нової справи змінював зовнішність, вдаючись навіть до пластичних операцій...

Картина базується на автобіографічній книзі Меріна “Смертельний інстинкт”. Про легендарного французького гангстера вже знімали фільми, про нього написано 15 книг (їх авторами були його дружини, коханки, друзі, навіть ветерани поліції).

Праця над стрічкою проходила з 7 травня 2007 р. до січня 2008 р. Обидві частини, які насправді є самостійними фільмами, знімали одночасно. Ріше і Кассель спочатку хотіли робити один фільм, але потім побачили, що у житті гангстера було забагато цікавих епізодів, викинути які означало б звузити образ. Знімальна група побувала у Франції, США, Канаді, Англії, Іспанії, Алжирі – всюди, де проходив життєвий шлях знаменитого злочинця.

На кінофестивалі в Японії Венсан Кассель отримав приз за найкращу чоловічу роль. Для другої частини саги актор потовстішав на 18 кілограмів.

ICTV, субота 29 листопада, 16.40

Водій вантажівки Лінкольн Хок (Сталлоне) бореться зі своїм тестем за право виховувати свого сина. Шансом показати усім, на що він здатен, для м’язистого героя стає турнір з армреслінгу, який проходить у Лас-Вегасі... Чергова спроба Слая (він був і автором сюжету) використати випробувану у “Роккі” формулу. Голан намагався зробити з примітивного сентиментального сценарію усе, що міг, але у прокаті картина мала середній успіх.

Перший зоряний фільм Рогена “Потвори і очкарики” вийшов на великий екран у 1999 р.; актор-початківець грав там наркомана Кена Міллера. Його наступною роботою став серіал “Незадекларований”. Працюючи над цим проектом, Сет навіть написав сценарії кількох його серій. У 2001 р. він виконав епізодичні ролі у картині “Донні Дарко” та серіалі “Затока Доусона”. Справжнім голлівудським проривом Рогена став минулорічний комедійних хіт “Трішки вагітна”, де його партнеркою була Кетрін Хігл. Інші відомі стрічки, у створенні яких брав участь актор: “Шрек Третій”, “Хроніки Спайдервіка”, “Хортон”, “Кунг-фу Панда”, “Ананасовий експрес”, “Зак і Мірі знімають порно”, “Фанати”.

За свою ще не дуже довгу кар’єру у шоу-бізнесі Сет встиг назбирати чималу колекцію нагород та номінацій. У 2005 р. його номінували на премію “Еммі” за найкращий сценарій до комедійної програми (Рогена висували на приз за роботу над “Шоу Алі Джи”). Наступного року актор отримав номінацію на премію “MTV Movie Award” за гру у складі найкращої екранної команди в популярній комедії “Сорокарічний та незайманий”. У 2008 р. Сета відзначили призом за сценарій картини “Суперперці”, де він також виконав одну з ролей.

Досить несподіваною була звістка про те, що Рогену віддали головну роль у стрічці “Зелений Шершень”, яка розповідає про пригоди відомого героя коміксів та телесеріалу 60-х. Сет, який також пише до цього фільму сценарій, називає його “здоровою сумішшю комедії й бойовика”. “Думаю, ми задали дуже реалістичний тон усьому сюжету, а уся комедія буде у стосунках головних героїв”, - каже Роген. Він також порівнює майбутню картину з “Правдивою брехнею” Джеймса Кемерона: бойові сцени будуть зняті з розмахом, а стосунки між персонажами викликатимуть сміх.

Зараз Сет Роген живе у Лос-Анджелесі. Разом зі своїм постійним співавтором Еваном Голдбергом він продовжує писати сценарії і ставити фільми. Батьки актора іноді приїздять до сина в гості, але переважно Сет живе сам. У вільний час він полюбляє відпочивати у престижних клубах та на дорогих курортах. Зараз Роген знаходиться у тісних романтичних стосунках з Лорен Міллер.

ICTV, середа 26 листопада, 23.00

Двоє білих пожежників (Пакстон та Седлер) розшукують сховані скарби, не підозрюючи, що опинились на території, яку контролює негритянська банда. Деякі журналісти зв’язували цей бойовик з негритянськими бунтами у Лос-Анджелесі того року, але навряд чи тут насправді був якийсь зв’язок – не настільки це помітний фільм і далеко не найкращий у Хілла. Двоє не дуже відомих акторів, двоє реперів, постріли і вогонь, вторинний сюжет і постановка на трієчку – цього якось мало для режисера, який створив “48 годин”, “Червону спеку” і ще багато чого.

Френк Мартін (Стетем) змушений перевезти викрадену дочку голови “Агентства з охорони довкілля” Валентину з Марселя через Штутгарт та Будапешт в Одесу. Йому доводиться боротися з людьми, які змусили його взятися за цю роботу, а також з неслухняністю Валентини.

Перед зйомками Стетему довелось посидіти на строгій дієті.

Бойові сцени у стрічці поставив Корі Юень (“Смертельна зброя-4”, “Люди Ікс”). Особливою ефектною у картині вийшла фінальна сутичка героя та його головного противника Джонсона, яку знімали два дні. Виконавець ролі лиходія Роберт Кнеппер (“Втеча з в’язниці”) кілька років тому займався тай-чі, і, пам’ятаючи, що у східній філософії все побудовано навколо образів тварин, він під час бійки думав про хижого богомола. Коли актор намагався зрозуміти мотивацію свого персонажа, він уявляв на його місці дипломата, якого американський уряд послав до Іраку.

Трюками у “Перевізнику-3” займався інший корифей – Ремі Жульєн, на рахунку у якого шість стрічок про Джеймса Бонда, більшість картин Жан-Поля Бельмондо, “Код да Вінчі”. Усі автомобільні погоні знімали в режимі реального часу, без моделей, щоб вловити швидкість машини, яку закручує і заносить. Комп’ютерні спецефекти майже не використовували, і більшість трюків було виконано на знімальному майданчику.

“Ми зробили великий крок уперед порівняно з першими двома серіями, показавши, що Френку загрожує справжня небезпека, - вважає режисер Мегатон. - Вперше за свою кар’єру він зустрічає жахливого противника, який відразу ж задає тон. Ще він у нас вперше закохується”.

Новий канал, вівторок 25 листопада, 02.20

Черговий "суперпроект" росiйських кiнематографiстiв був присвячений 200-рiччю О. С. Пушкiна. Авторiв стрiчки, знятоi за мотивами "Капiтанської дочки", цiкавили не стiльки пригоди Петра Гриньова, скiльки причини i наслiдки одного з найжорстокiших заколотiв XVIII сторiччя та особистiсть ватажка бунтiвникiв, Омеляна Пугачова. Досвiдчений режисер стверджує, що у першу чергу намагався викликати iнтерес до подiй далекого минулого у молодi, котра "зовсiм не знає iсторiї". Зйомки, загальна вартiсть яких перевищила 7 млн. доларiв, проходили в тяжких умовах у степах Оренбургу. Прем'єра картини кiлька разiв вiдкладалася i врештi-решт вiдбулася на Берлiнському кiнофестивалi, де фiльм потрапив у число претендентiв на приз ФIПРЕССI. Критики були досить суворими до стрiчки, однак глядачi зустрiли її бiльш нiж прихильно. Картина Прошкiна виправдала не усi сподiвання, хоча є досить цiкавою iсторичною драмою з чудовою операторською роботою Сергiя Юриздицького (премiя "Золотий Овен") та доброю акторською грою. З-помiж "зоряного" складу виконавцiв найкращi вiдгуки заслужили Маковецький (нагорода фестивалю "Кiнотавр") i Eгорова ("Золотий Овен" за роль другого плану). Фiльм також отримав спецiальний приз "Кiнотавру".

Новий канал, неділя 23 листопада, 17.00

Лейтенант військової розвідки Джордано О’Ніл (Мур), яка займалась переважно аналізом і розробкою, отримує направлення на елітну програму підготовки “морських котиків”. Звичайно ж, їй всіляко заважатимуть недалекі й заздрісні чоловіки, але солдат Джейн подолає всі труднощі... Мур дійсно вклала у роль багато зусиль, але результат – лише досить середня розвага, якій далеко до найкращих фільмів Скотта.

Перш за все – рішення режисера зовсім не показувати чоловіків здається штучним і не таким вже й необхідним. Ясна річ – кіно не про них, але ж вони є причиною багатьох емоцій та проблем героїнь фільму, і непогано б, щоб у цих проблем було обличчя, щоб вони не здавались зовсім абстрактними. Якщо вже режисер і сценарист зробила своїх героїнь по-справжньому цікавими особистостями, а їх проблеми дуже сучасні і важливі, то їх не затьмарить ніхто і ніщо – навіщо ж тоді ставити таке різке обмеження, яке кидається в очі?

Друге – це той факт, що цільова аудиторія фільму вийшла дуже обмеженою. Порекомендувати його можна хіба що тим кіноманам, які знають і люблять задіяних тут актрис і можуть дивитись з ними будь-що – пристойний рівень гри підтримують практично усі виконавиці. Жінки на це кіно піти, ясна річ, можуть, однак своїх чоловіків їм краще залишити в гардеробі. Але й не всім жінкам це буде цікаво. Молодим дівчатам співчувати героїням, яким у кращому випадку за сорок, буде, мабуть, не легко, а ровесниці головних героїнь у кінотеатри практично не ходять – принаймні у нашій країні. Хлопцям, які ризикнуть прийти на сеанс, сподіваючись порадувати око (як це могло бути, наприклад, у випадку з іншим недавнім жіночим фільмом “Хлопці будуть у захваті”), теж не пощастить: порадувати їх зможе хіба що ефектна Єва Мендес, але роль у неї хвилин на 20 і грає вона дурепу, яку може обдурити навіть школярка. Знайти настільки тупо стереотипний жіночий образ у фільмі “чоловічому” було б не дивно, але в картині, яку написала і зняла жінка, - це вже парадокс.

І третє – щось не гаразд у цій стрічці з логікою авторського бачення, чимось вона нагадує блондинку за кермом з анекдотів – то туди, то сюди (якщо автор не знехтувала стереотипами, то чому не можна рецензенту?). Спочатку нас запевняють, що головна проблема сучасної жінки – те, що чоловіки не терплять поряд з собою сильних, успішних жінок, тому останні змушені або відмовлятись від кар’єри і сидіти біля домашнього вогнища (як героїня Раян), або відмовлятись від нормального сімейного життя (як героїня Бенінг). Це при тому, що “сімейна” героїня Раян насправді матір’ю є ніякою (яка з неї дружина, уявити важко, бо чоловіка-то на екрані немає – це все одно, що вгадувати, наскільки добрий боксер, по тому, як він лупить грушу), а “ділова” героїня Бенінг давно втратила нюх на успіх і на роботі втриматись не в змозі. І от чоловік йде від “сімейної” Раян, а після того, як вона прокидається і стає успішною і “діловою”, вирішує до неї повернутись. Це, звичайно, дуже по-голлівудськи, але заради такого хеппі-енду автор і режисер перекреслила усю попередню логіку свого твору, ще й перетворила цей самий енд на цирк з галасливими родами. Навіщо було змушувати співчувати героїням, якщо усі їх проблеми вирішуються настільки легко? Потрібно усього-навсього гнути свою лінію, незважаючи ні на кого і ні на що – і тоді оточуючі прогнуться під тебе. Звучить якось прямолінійно, егоїстично і майже тупо. Жінки сказали б – по-чоловічому.

ICTV, четвер 20 листопада, 23.00

Більше року агент ФБР Френк Лагрос (Квейд) переслідував серійного вбивцю. Коли ж він наблизився до мети, маніяк зробив хитрий хід: викрав сина агента, і того відсторонили від справи, яка стала для нього особистою. Однак Френк продовжує пошуки... Непоганий трилер, де особу вбивці вгадати трохи складніше, ніж звичайно, ефектні трюки (Квейд запевняє, що їх робили самі актори) і несподівана роль для Гловера.

Повернувшись на батьківщину, Кассель почав вчитися у великого майстра пластичного жесту Жана-Луї Барро, причому потрапив до трупи не за протекцією батька, а на конкурсній основі, чим досі пишається. У 1991 р. Венсан з’явився на знімальному майданчику стрічки “Ключі від раю”, у 1993-му знявся у фільмі свого давнього приятеля Матьє Кассовіца “Метиска”, однак його справжня акторська кар’єра почалась з “Ненависті” (1995) того ж Кассовіца – розповіді про хлопців з бідних кварталів, позбавлених майбутнього і приречених стати злочинцями. Кассель називає її першою картиною, в якій він виклався на всі сто: “Я тоді поголив голову, але коли волосся відросло, з’явилась перша сивина”. Фільм відзначили призом Каннського фестивалю за найкращу режисуру і премією “Сезар”, а Венсан, який отримав дві номінації на “Сезар” (за найкращу чоловічу роль та найкращу роботу актора-початківця), став найпопулярнішим молодим актором Франції і символом молодіжного нігілізму.

Не бажаючи перетворитись на актора однієї ролі, Кассель брався за ролі в усіх жанрах – від романтичної мелодрами (“Квартира”, на зйомках якої він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Монікою Беллуччі) до психологічного трилера (“Багрові ріки”) і містичного бойовика (“Братство вовка”). Великим хітом та культовим фільмом став “Доберман”: маловідомий голландець Ян Кунен наполіг на тому, що головного героя, злочинця з вовчою хваткою, повинен зіграти не Вел Кілмер чи Віллем Дефоу, а саме Кассель.

Актор також перевтілювався у російського шахрая (“Іменинниця”), шпигуна (“Таємні агенти”) та ковбоя (“Блуберрі”) і брав участь у багатьох англомовних проектах (“Єлизавета”, “Жанна д’Арк”, “12 друзів Оушена”, “Ціна зради”). Щодо голлівудських стрічок він не має жодних ілюзій: знає, що у них може розраховувати лише на ролі іноземців та лиходіїв, але розуміє, що це найлегший спосіб стати відомим якомога ширшому колу глядачів. Незабаром Касселя можна буде побачити у французькій кримінальній драмі “Ворог держави № 1”.

Новий канал, вівторок 18 листопада, 22.25

Супермодель Дерек Зуландер (Стiллер) - секс-символ, мiльйонер та самозакоханий дурник. Вiн тричi ставав "моделлю року" i був упевнений, що завоює цей титул вчетверте, проте поступився молодшому колезi (Вiлсон). Пiсля невдалої спроби повернутися до своєї родини Дерек виявляється вплутаним у змову з метою вбити прем'єр-мiнiстра Малайзiї...

"Зразковий самець" (справжня назва фiльму - "Зуландер") - це бенефiс Стiллера ("Знайомство з батьками"), хоча для своei черговоi комедii режисер та виконавець головноi ролi зiбрав надзвичайний акторський ансамбль. Дерека Зуландера комiк вигадав у 1996 р. i довго думав, що його iдея залишиться звичайним жартом. "Я хотiв, щоб хтось зняв цю стрiчку, але так i не знайшов постановника, тому сам узявся до режисури", - каже Стiллер. Картина досить дотепно висмiює iндустрiю моди, хоча витонченим ii гумор назвати не можна. У прокатi США фiльм зiбрав 44 млн. доларiв.

Роджер Ферріс (Ді Капріо) – найкращий агент американської національної розвідки. Під час виконання завдань його життя часто залежить від голосу на іншому кінці засекреченої телефонної лінії – ветерана ЦРУ Еда Гоффмана (Кроу), який дистанційно керує військовими операціями за допомогою портативного комп’ютера.

Сценарій Вільяма Монахана базується на романі, написаному журналістом Дейвідом Ігнатіусом, який 10 років писав про операції, які ЦРУ проводило на Ближньому Сході. Скотт вважає, що книга Ігнатіуса вирізняється чітким розумінням того, що відбувається на лінії фронту і в чиїх руках знаходиться доля усього світу. Сам автор каже, що його як письменника завжди цікавило мистецтво обману.

Роль Аїші, уродженки Йордану, яка працює медсестрою у лікарні, виконала іранська актриса Голшифту Фарахані, дебютантка в американському кіно.

ICTV, неділя 16 листопада, 23.45

Хижі космічні зубастики повертаються з метою продовжити улюблену справу, а саме поїсти. Пройшли два роки з того часу, як мерзенні істоти вперше тероризували містечко Гроверз Бенд, змусивши родину фермерів Браунів поїхати геть. Однак юний Бред Браун (Граймс) повертається вчасно. Яйця, які встигли відкласти перші зубастики, полопалися, і на містечко попрямувала нова армія волохатих кульок з зубами. На щастя, троє мисливців за нагородами Уг, Лі та Чарлі вчасно прилітають з космосу, щоб протистояти монстрам-ненажерам... Перші “Зубастики” намагалися експлуатувати успіх популярних «Гремлінів», але стрічка була не настільки цікава і дотепна. Фільм все ж таки знайшов свого глядача, і невдовзі з’явилося три його продовження. Друга частина ще слабша за першу. Наступні дві серії знімалися спеціально для відео і не виходили в широкий прокат.

Аннет стажувалась у театрі Сан-Франциско, а після навчання влилась у його трупу. Вона швидко справила враження і на публіку, і на критиків: у 1986 р. її назвали найкращою дебютанткою, а у 1987 р. номінували на найвищу театральну нагороду Америки “Тоні” за роль у виставі “Хвилі біля узбережжя”. У кіно першу помітну роль Бенінг виконала у картині “Великі світи” (1988), однак справжнє визнання прийшло до неї з роллю маркізи де Мертей у “Вальмоні” Мілоша Формана, екранізації “Небезпечних зв’язків” Шодерло де Лакло. Стрічка залишилась у тіні попередньої адаптації роману, створеної Стівеном Фрієрзом, проте саме Фрієрз звернув увагу на Аннет і дав їй роль спокусливої авантюристки у кримінальній драмі “Кидали” (1990), за яку акторку вперше висунули на здобуття “Оскара” як найкращу виконавицю ролі другого плану. В наступних картинах її партнерами були вже зірки першої величини – Гаррісон Форд (“Що стосується Генрі”) та Роберт Де Ніро (“Винний за підозрою”).

Бенінг справила враження і на відомого голлівудського серцеїда, актора і режисера Воррена Бітті, який відразу ж запропонував актрисі роль подружки гангстера у фільмі “Багсі” (1991) Баррі Левінсона, де виконував головну роль. Саме на цих зйомках відбулась вирішальна зустріч майбутнього подружжя. “Мені вистачило 30 секунд, щоб закохатися в Аннет. До цього дня я не знаю, чим Аннет так сильно відрізняється від будь-якої іншої жінки, яку я знаю, однак я постійно відчуваю, що вона – це щось особливе”, - каже Бітті. Пліткарі “фабрики мрій” з нетерпінням чекали, коли ж невтомний Воррен почне зраджувати дружині, проте не дочекалися. Того ж року Бенінг народила дочку, яку щасливі батьки назвали Кетлін. Аннет відмовилась від кількох цікавих пропозицій (однією з них була роль Жінки-Кішки у кінокоміксі “Бетмен повертається”), віддавши перевагу не менш значній ролі дружини і матері.

Через кілька років Бенінг все ж таки повернулась у кіно. Серед її наступних робіт найкращими стали роль нещасливої ділової жінки Керолайн Бернем у драмі “Краса по-американськи” (1999) Сема Мендеса та образ актриси Джулії Ламберт, створений у картині Іштвана Сабо “Театр” (2004). Обидва фільми принесли Аннет номінації на “Оскар”, але, за дивним збігом, вона двічі програла одній суперниці – Гілларі Свонк. Зараз акторку можна побачити на наших екранах у стрічці “Жінки”.

1+1, п’ятниця 14 листопада, 21.15

У країні, де йде війна між злим Геллієном та шляхетним королем Конрейдом, головний герой (Стетем) вирушає у мандри, щоб знайти свою викрадену дружину і помститись за вбитого сина, однак він далеко не все знає про себе... Режисер стабільно провальних фільмів за мотивами різних відеоігор Уве Болл не зрадив свої смаки і створив точнісінько те саме, що від нього й очікували, накравши потроху з різних більш успішних стрічок і запросивши якимось чином відомих акторів. Для Стетема картина точно не стала кроком вперед.

Мері Кейнс (Раян) несподівано стикається з одвічною дилемою невірного чоловіка. Знайомі жінки відразу приходять їй на допомогу, і найбільше з усіх старається найкраща подруга Мері Сілві Фаулер (Бенінг) – енергійна редактор журналу. Однак саме Сілві зраджує подругу.

Картина базується на класичному фільмі Джорджа К’юкора 1939 р. та п’єсі Клер Бут Люсі 1936 р. Це перший повнометражний фільм відомої сценаристки, режисера й продюсера Даян Інгліш (“Мерфі Браун”).

У 1994 р. Інгліш побачила статтю про можливий римейк класичної комедії 1939 р. Прочитане зацікавило її і змусило замислитись: “Я згадала старий фільм, те, як цікаво було бачити стільки великих актрис на екрані разом, і те, що там не було жодного чоловіка. Але я згадала й інше – у цій картині було озвучено дуже старомодні ідеї, які не завадило б оновити”. Інгліш вирішила зберегти основну сюжетну лінію Мері Хейнс, проте значно розширила коло подруг і рідних героїні, створивши персонажів різного віку, професій і навіть орієнтацій. “В оригіналі важливо, чи помириться Мері Хейнс зі своїм чоловіком, який зрадив її, - каже режисер. - У моїй версії мені хотілось, щоб глядачів більше хвилювало, чи помириться Мері Хейнс зі своєю найкращою подругою Сілві Фаулер, яка також зрадила її”.

Аспектом першоджерела, який Інгліш змінювати не збиралась, була повна відсутність на екрані чоловіків. Їй було складно відстояти це рішення: за словами Даян, було важко зняти картину, де були тільки жінки. Зберігаючи гумор, темп та скандальність оригіналу, стрічка відображує зміни у житті жінок, які відбулись з 30-х років минулого століття.