Юний вікінг Гикавка живе на острові, де боротьба з драконами – невід’ємна частина життя. Його світ перевертається догори ногами, коли він зустрічає пораненого дракона. Дружба з ним дозволяє герою побачити звичний світ із зовсім іншої точки зору...

Книги британської письменниці Кресіди Ковелл потрапили до поля зору продюсерів “Дрімворкс” майже шість років тому. Їм відразу вдалося розгледіти кінематографічний потенціал у пригодах худенького хлопця Гикавки, який намагається знайти своє місце у світі вікінгів. “Коли пишеш про вікінгів та драконів, мимоволі уявляєш собі щось величне, - каже письменниця. - Я була надзвичайно рада, коли “Дрімворкс” виявила інтерес до моїх книг, бо я знала, що вони здатні створити полотно такого масштабу, про яке я й мріяти не могла!”

Якщо у творах Ковелл дракони розмовляють своєю особливою мовою, то у мультфільмі вони більше нагадують тварин і спілкуються між собою не вербально. Таким чином завдання аніматорів ускладнилося: їм довелося створювати характерів драконів, не використовуючи мовні характеристики. З усіх різновидів монстрів, які вигадала письменниця, автори фільму вирішили зосередитись на шести дуже різних типажах. Другом Гикавки стає Беззубик – представник виду, про який розповідають чимало моторошних легенд. За словами режисера Діна Де Блуа, створюючи цей образ, аніматори думали про пантер та інших великих кішок. Це підтверджує ідея про погляд, який відразу ж задає характер стосунків між героями, - так дивляться вовки або кішки, пильно, пронизливо, усвідомлюючи свою силу.

“Я шукав у світі тварин усе, що хоч би якось було подібним до наших драконів, - птахів, кажанів, рептилій, ссавців, - розповідає головний аніматор персонажів Саймон Отто. - Коли точками відліку вибрали чорну пантеру та вовка, ми почали підключати сюди несподівані асоціації на кшталт кенгуру або вомбатів – дивакуватих створінь, з якими ми не дуже добре знайомі. Врешті-решт, у нас вийшла дуже приємна тварина, яка сподобається не лише Гикавці, а й глядачам”.

Україна, неділя 14 березня, 2.00

Сирота Бак (Чан) звик демонструвати власну спритність та винахідливість тільки у крамниці спортивних товарів, де працював продавцем. Але одного разу Бак став героєм дня, зірвавши плани грабіжників, і відразу потрапив у поле зору спецслужб. Виявилося, що його батько був шпигуном Північної Кореї, і він залишив своєму сину небезпечний спадок... Черговий результат співпраці найпопулярнішої азіатської зірки з американською кінокомпанією «Мірамакс» не досяг комерційних результатів «Шанхайського полудня» та суперхітів з серії «Година пік», однак, напевно, зацікавить усіх прихильників Чана. Декому з рецензентів не сподобалося те, що у «Випадковому шпигуні» трохи більше драматичних епізодів, ніж в інших фільмах славетного актора-бійця, проте певне різноманіття не завадить досить однотипній продукції Чана, тим паче, що за кількістю і якістю карколомних трюків ця картина не поступається його попереднім голлівудським роботам.

У 1977 р. Вальц вперше вийшов на сцену у своєму рідному місті. Потім були театральні ролі у Цюріху та Кельні, а далі у Франкфурті, Гамбурзі, Зальцбурзі та Відні. У 1982 р. актору присудили престижну премію O.E. Hasse. Його фільмографія, яка розпочалась наприкінці 1970-х, нараховує понад 90 ролей. Крістоф знімався переважно у телевізійних стрічках, а також у невеликих епізодах кінофільмів, граючи глибоких, суперечливих персонажів, на перший погляд обивательських, проте схильних до меланхолії, невпевнених у собі, з крихким внутрішнім світом. Вальц часто знімався у детективах, а у 1991 р. виконав невелику роль у стрічці Кшиштофа Зануссі “Життя за життя”. У 2000 р. він виступив режисером і сценаристом телевізійної картини “Якщо наважитися”.

Справжню світову славу Крістофу принесли “Безславні покидьки” Тарантіно: за роль мисливця на євреїв, зловісного нациста Ганса Ланда, актор отримав “Оскар”, “Золотий глобус”, премії Американської асоціації кінокритиків та Гільдії кіноакторів США, нагороду Британської кіноакадемії та приз Каннського фестивалю 2009 р. Вальц скромно каже, що запорукою популярності образу, який має усі шанси увійти до списку найяскравіших лиходіїв в історії кіно, був чудовий сценарій Тарантіно: “В усіх своїх сценах я не намагався використовувати якийсь особливий метод або напівезотеричну гру. Я просто діяв згідно зі сценарієм. У ньому і так все на поверхні”. Крістоф не вважає свого персонажа переконаним нацистом. Він думає, що Ланда поза ідеологією: “Він насправді бачить кілька боків реальності, він усвідомлює, що світ – це кілька рівнів буття одночасно. І вони вступають у протиріччя між собою”.

Крістоф Вальц вільно володіє англійською, французькою та італійською мовами. Він розлучений, у нього троє дорослих дітей від першого шлюбу з американською єврейкою і маленька дочка від нинішньої коханої Джудіт Хольсте. Один з синів Вальца – рабин в Ізраїлі, дочка Рахіль – архітектор. Більшу частину часу актор живе у Лондоні, але постійно навідується у Берлін до своєї подруги та їх дочки. Незабаром його можна буде побачити у картині “Зелений шершень” та у фільмі Френсіса Лоренса за мотивами роману Сари Груен “Води слонам!”

РЕН-ТВ, четвер 11 березня, 22.30

Двоє веселих сміттярів завжди шукають пригоди на свою голову. Однак їх веселощі закінчуються, коли вони знаходять труп місцевого політика. Розуміючи, що їх запідозрять у першу чергу, вони намагаються виплутатись зі складної ситуації... Власне, єдине, заради чого можна дивитись цю не дуже смішну комедію, - це рідкісна можливість побачити в одному фільмі братів Естевеса та Шина (перший з них був сценаристом та режисером).

Сандра Баллок стала першою актрисою в історії, яка примудрилась за один рік отримати і “Оскар” (за драму “Невидимий бік”), і “Золоту малину” (за комедію “Все про Стіва”). Приз за чоловічу роль присудили Джефу Бріджесу (“Божевільне серце”). Передбачуваними були перемоги виконавців ролей другого плану Крістофа Вальца (“Безславні покидьки”) та Монік (“Тужься”). Найкраща повнометражна анімаційна стрічка – “Вперед і вгору” (також “Оскар” за музику), найкращий іншомовний фільм – аргентинська мелодрама “Секрет її очей”.

Також у числі лауреатів опинились: “Зоряний шлях” (грим), “Тужься” (адаптований сценарій), “Молода Вікторія” (костюми), “Божевільне серце” (пісня), “Бухта” (документальний повнометражний фільм), “Музика Пруденса” (документальний короткометражний фільм), “Логорама” (короткометражний мультфільм), “Нові жильці” (короткометражний фільм).

Аліса, яка подорослішала, повертається у країну чудес, яку треба рятувати від жахливої загрози…

Легендарну “Алісу в країні чудес” (1865) Льюїс Керролл писав немовби з розрахунком на сучасні комп’ютерні технології. Найпершу екранізацію було створено у 1903 р., і з того часу з’явилося ще 20, якщо рахувати телевізійні, музичні й порнографічні версії. Найкращими з них були ті, в яких поєднувались елементи ігрові й анімаційні, але і в них було дуже складно зобразити, наприклад, Чеширського кота, від якого залишається лише посмішка.

Перші розмови про нову кіноверсію “Аліси” почалися у 2004 р., коли в прокат вийшов перший фільм, знятий з використанням нового методу “зафіксований образ”, – “Полярний експрес”. На студії “Дрімворкс” почалась розробка проекту за сценарієм Леса Бовена, який хотів знімати відразу дві стрічки – “Аліса в країні чудес” та “Аліса в Задзеркаллі”. На головну роль запросили Дакоту Фаннінг, але проект опинився на полиці, бо студія не змогла знайти режисера, у якого було б цікаве, оригінальне бачення цієї історії. Одночасно Вес Крейвен розробляв на студії “Діменсіон” ще один проект “Аліси” – за мотивами комп’ютерної гри, яка вийшла у 2000 р. і мала досить похмурий сюжет: будинок Аліси згорів, батьки загинули, а сама вона намагалась покінчити життя самогубством і потрапила до божевільні. Декілька років потому Білий Кролик приходить до Аліси і просить її врятувати країну чудес від деспотичної королеви. Деякий час розробка сценарію йшла кволо, а у 2004 р. проект несподівано почав набирати оберти: до нього прикріпили режисера Маркуса Ніспела, а на головну роль запросили Сару Мішель Геллар. Однак і цей задум реалізувати не вдалося: у 2004 р. він перейшов з “Діменсіон” на “ХХ сторіччя - Фокс”, а у 2005 р. права на нього перекупила “Юніверсал”.

У 2007 р. на студії Діснея почалась робота над ще однією кіноверсією, цього разу за сценарієм Лінди Вулвертон. Відома за мультфільмами “Красуня і Чудовисько” і “Король Лев” сценаристка вигадливо скомпілювала сюжетні лінії з книги Керролла і з гри, розбавивши їх популярними штампами дамських романів. У її творі Алісі 17 років, і друг її покійного батька майже вмовляє дівчину вийти заміж за його сина, коли вона раптом бачить Білого Кролика, який на бігу кричить їй, що треба “ловити момент”. Аліса біжить за ним і потрапляє до чарівної країни, де, як вона згодом з’ясовує, вже колись подорожувала, але забула про це.

У листопаді 2007 р. стало відомо, що постановкою займеться Тім Бертон. “Я бачив багато кіноверсій, і усі вони були вірними букві, але не духу “Аліси”, - заявив режисер. - Цю книгу не можна переносити на екран дослівно”. Гелена Бонем-Картер зіграла королеву, а Джонні Депп – Божевільного Капелюшника. Крістофер Лі, великий друг Бертона, перевтілився у монстра Бармаглота. На роль Аліси постановник взяв маловідому 19-річну австралійську актрису Мію Васіковська, в якій, за його словами, побачив дивовижну емоційну силу.

Після закінчення школи Стенлі вступив до Державного університету Нью-Йорка. У 1982 р. він дебютував у кіно. Першу славу здобув завдяки ролям лиходіїв у картинах “З життя таємних агентів” та “Досьє “Пелікан”. Зараз на рахунку Туччі – ролі у понад 50 фільмах і численних телевізійних шоу. Лише за останні кілька років він знявся у таких відомих стрічках, як “Термінал”, “Життя і смерть Пітера Селлерса”, “Диявол носить “Прада”, “Великі неприємності”, “Проклятий шлях”. Особливо високо критики оцінили гру Стенлі в останній картині, де також знялись Том Хенкс, Пол Ньюмен та Джуд Лоу. Актор також з’явився у дюжині п’єс на Бродвеї та за його межами. У 2003 р. він став номінантом на театральну премію “Тоні” за бродвейську постановку “Френкі і Джонні”. А за появу у телесеріалі “Мунк” його відзначили премією “Еммі” як найкращого виконавця ролі у комедійному серіалі.

“Найважливіший вечір”, перша спроба Туччі у якості режисера, співавтора сценарію та актора в одному фільмі, заробила для нього численні нагороди, зокрема приз за найкращий сценарій на кінофестивалі “Санденс” 1996 р., премію Національної ради кінокритиків США, нагороду “Незалежний погляд” за найкращий сценарій дебютанта, приз критики на фестивалі у Довілі, премію нью-йоркських критиків за найкращий режисерський дебют і нагороди бостонських критиків за найкращі сценарій та дебют. Другий проект Стенлі, “Самозванці” (Стенлі написав сценарій, поставив картину, спродюсував її і виконав головну роль), брав участь в офіційній конкурсній програмі Каннського фестивалю 1998 р. У цьому фарсі в стилі 1930-х рр. Туччі та його екранний партнер Олівер Платт зіграли безробітних акторів, які опиняються на борту круїзного лайнера з пасажирами, у яких перевтілились Стів Бушемі, Біллі Коннолі, Альфред Моліна, Лілі Тейлор та Хоуп Дейвіс.

Цього року Туччі має шанс отримати “Оскар” за роль другого плану: його номінували за участь у картині Пітера Джексона “Милі кості”, яку зараз демонструють в українських кінотеатрах.

Зараз Стенлі Туччі проживає у графстві Вечестер (штат Нью-Йорк). Він одружений і має трьох дітей – близнюків Ізабель і Ніколя та дочку Камілу. Туччі – співвласник ресторану “Finch Tavern”, який нещодавно перейменували у “Primavera Restaurant”.

1+1, п’ятниця 5 березня, 20.10

Мемфіс Рейнс (Кейдж), найспритніший автомобільний злодій, знайшов роботу і  забув про злочинне минуле. Однак герою доводиться згадати давні навички, коли його брат потрапляє у халепу, зірвавши важливу операцію мафії. Для того щоб віддати борг, Мемфіс повинен разом з друзями викрасти за одну ніч 50 розкішних машин.

Черговий кінохіт від продюсера Джеррі Брукхаймера («Скеля», «Армагеддон»), створений за добре відомим рецептом: гігантський бюджет, велика кількість вражаючих трюків, зірковий акторський склад. Стовідсотково передбачувана стрічка демонструє майже усі достоїнства та недоліки, характерні для голлівудських «екшн»-блокбастерів останніх років. Кейдж сам виконував деякі трюки, і під час одного з них його довелось витягати з автомобіля, який несподівано загорівся. У прокаті США картина зібрала понад 100 млн. доларів.

Агент ЦРУ Боб Хо (Чан) вирішив почати мирне життя, завівши сім’ю. Його обраницею стала сусідка Джиліан, яка сама ростить трьох дітей. Але перш ніж Джиліан погодиться вийти за нього заміж, Боб повинен виконати ще одне завдання – завоювати довіру її дітей.

Продюсер Боб Сімондс зустрів Джекі Чана у Китаї, і той відразу погодився на роль у “Шпигуні по сусідству”. Актору сподобалися сценарій і місія, яку повинен виконати його персонаж. “Мені подобається смішити дітей, - каже Чан. - Я люблю, коли діти говорять мені, що їм подобаються мої фільми”. Обираючи постановника картини, Сімондс звернувся до режисера Браяна Леванта, з яким працював на чотирьох попередніх проектах.

У найзапеклішого ворога героя, російського терориста, перевтілився Магнус Шевінг, який прославився завдяки дитячому серіалу “Ліниве місто”. За словами актора, йому було складно виконувати цю роль: уродженцю Ісландії довелось розмовляти англійською з російським акцентом, у той час як Чан на знімальному майданчику розмовляв китайською. “Розкажу кумедний випадок, - згадує Шевінг. - Якось я не до кінця зрозумів Джекі, потрібно мені відійти назад чи підійти ближче, і в результаті отримав удар прямо у щелепу”.

На роль 14-річної дочки героїні Валлетти затвердили Мадлен Керролл, 13-річну актрису, на рахунку у якої понад двадцяти кіно- та телепроектів. Інші дві ролі виконали дебютант у повнометражному кіно Вілл Шелді та п’ятирічна Аліна Фолі. Чану довелося бути максимально уважним під час зйомок трюків за участю дітей. Він багато працював з постановником трюків Бобом Брауном та його каскадерами. Кінцевий результат був несподіваним – симбіоз західного та східного трюкових стилів.

Хоча переклали жарти непогано, тему міських жителів у ковбойському селі у фільмі відпрацьовано дуже слабенько, на рівні другорядних анекдотів: то Пол і Меріл на бігу задихаються, бо, бачте, у повітрі “забагато кисню”, то тікають від ведмедя і т. і. Таке враження, що якщо людина з Нью-Йорка, то це все одно, що з іншої планети. Звичайно, вона не кинеться відразу рубати дрова, але все таки у цьому плані трохи переборщили. Самі жителі маленького містечка у Вайомингу показані трохи краще – менш стереотипними. Другорядні персонажі у виконанні Сема Елліота та Мері Стінберген за характерами вийшли значно цікавішими за головних героїв. Навіть асистенти Пола і Меріл цікавіші і смішніші за своїх босів, хоча повнометражний фільм ці двоє навряд чи витягнули б.

Вся проблема у тому, що конфлікт між головними героями здається вичерпаним вже на початку фільму: зрадливий чоловік зрозумів свою помилку і шукає примирення з ображеною половинкою. Примирення, знає глядач, невідворотне, тому сюжет (точніше, елемент драми у ньому) зводиться до блукання колами навколо однієї і тієї самої точки – саме цим займаються у численних діалогах Грант з кислим обличчям і незадоволена чоловіком, собою і всім світом Сара Джессіка Паркер. Спостерігати за цим словесним блуканням досить-таки нудно, тим паче що екранного часу йому приділили стільки ж, скільки комедійним епізодам. А треба ще додати, що інколи фільм намагається бути трилером, і це у нього виходить найгірше: якщо секунду подумати, уся поведінка найманого вбивці – повна клініка. Він намагається знищити двох свідків скоєного ним вбивства, проте у фіналі женеться за ними в натовпі, збільшуючи кількість потенційних свідків удесятеро.

Підсумок: слабенька романтична комедія, яка має шанс сподобатись хіба що найбільшим прихильникам двох головних виконавців.

Незважаючи на свої сценічні успіхи, Стів ніколи не намагався потрапити до Голлівуду: “фабрика мрій” сама знайшла його. У нью-йоркському театрі Playwrights Horizons Зан грав у п’єсі “Софістика” разом з Ітаном Хоуком, який тоді пробувався на роль у комедії Бена Стіллера “Реальність кусається” (1994), і Стіллер прийшов на виставу. Бену сподобалась гра Стіва, і він запропонував актору одну з ролей у своєму фільмі.

Зан досить швидко став популярним. До його фільмографії входить чимало відомих картин: “Червоний приплив” (1995), “Те, що ти робиш” (1996), “Поза полем зору” (1998), “Вам повідомлення” (1998), “Сили природи” (1999), “Врятувати Сілвермана” (2001), “Нічого собі поїздочка” (2001), “Сильна жінка” (2001), “Черговий тато” (2003), “Сахара” (2005), “Бандитки” (2006), “Рятувальний світанок” (2006), “Великий Бак Говард” (2008), “Чистка до блиску” (2008), “Сніжна людина” (2008) тощо. Серед останніх робіт актора - “Нічний потяг” (2009) та “Ідеальна втеча” (2009).

Суперзіркою Зан поки що не став, і йому досі доводиться боротися за хороші ролі. “Щоб отримати щось хороше, за це потрібно боротися, - каже актор. - Не можна просто сидіти і чекати, поки тобі запропонують роль. Продюсерам “Любовного менеджменту” я, наприклад, заявив відкрито: “Я знаю, ви підбираєте кандидатури із зірок категорії “А”, але я дуже хочу зіграти у цьому фільмі. Давайте я вам розповім, яким я бачу свого героя”. І розповів!” “Любовний менеджмент” (2008) – одна з останніх робіт Стіва. У цій романтичній комедії Дженніфер Еністон грає ділову жінку на ім’я Сью, якій доводиться багато подорожувати країною. Одного разу вона зупиняється у придорожньому мотелі, який належить батькам безтурботного мрійника Майка (Зан). Майк приносить Сью пляшку шампанського “у подарунок від фірми”, між ними виникає симпатія, і він вирішує вирушити вслід за нею у подорож. Це дуже не подобається ревнивому колишньому коханому Сью, Джанго (Вуді Харрелсон), який теж не збирається здаватися. Зан та Еністон втретє зустрілись на знімальному майданчику: раніше вони разом працювали над одним з епізодів серіалу “Друзі” і над романтичною комедією “Об’єкт мого захоплення”.

У вільний від роботи час Стів живе на фермі у Лексінгтоні (штат Кентуккі) разом з дружиною Робін та двома дітьми. “Я обробляю поле, не злізаючи з трактора, заготовлюю сіно і навіть думаю про купівлю худоби, - розповідає Зан. - Знаєте, більшість чоловіків зараз майже непотрібні у домашньому господарстві, тому що жінки спокійно можуть купити розфасоване м’ясо у магазині. Але тут, на фермі, я завжди потрібний. Ось, наприклад, близиться смерч – а у мене вже готові електричні ліхтарі, і я знаю, коли скомандувати: “Швидко всі у підвал!”

Інтер, субота 27 лютого 23.30

Гвен Харрісон (Зета-Джонс) та Едді Томас (К’юсак) - улюбленці публіки, які разом знялися у дев’ятьох стрічках. Звістка про те, що зірки збираються розлучитися, ставить під загрозу прокатну долю їхньої нової картини. Тоді продюсер наймає спритного прес-агента (Крістал), котрий має переконати журналістів, що Гвен і Едді все ще є ідеальною парою...

Рот («Золоті вулиці», «Помста придурків-2»), який нічого не знімав 11 років, взявся до режисури, створивши вельми дотепну комедію про голлівудські правила гри. Звичайно, він врахував сумний досвід авторів уїдливого фільму «Гори, Голлівуд, гори» (1998), який швиденько записали у «найгірші стрічки усіх часів», тому запропонував сатиру «правильну», доброзичливу і з хеппі-ендом - тобто таку, яку «фабрика мрій» може собі дозволити. Картина, бюджет якої становив 48 мільйонів, зібрала у прокаті США близько 93 млн. доларів. Роль нового коханця Гвен мав виконувати Роберт Дауні-молодший, який перед початком зйомок знову потрапив у в’язницю, однак і без нього у фільмі зібралося багато знаменитостей. З-поміж акторського ансамблю стрічки особливо вирізняються Зета-Джонс у ролі самозакоханої кінозірки (цілком можливо, що їй довелося просто побути собою перед камерою) та Вокен, котрий зіграв дивакуватого «елітарного» режисера.

Перш за все тому, що стрічка досить близька до першоджерела. Знаючи смаки сучасних сценаристів і продюсерів, які з усього намагаються зробити кіносеріал, найімовірнішим здавався наступний варіант: Лоренса Телбота з небезпечного хижака перетворять на вовчика-братика, який їсть лише поганих людей і б’ється з іншими монстрами. На щастя, цього не сталося. Як і в старій картині, Лоренс страждає від прокляття, закохується, безпорадно намагається знайти спосіб позбутися звіра, який пробудився у нього всередині. Однак як тільки відбувається перетворення (швидке, але дуже видовищне – “Молодому місяцю” є чому повчитися), перед нами справжній хижак, жорстокий і безжалісний. Для того, щоб підвищити видовищний потенціал фільму, автори додали у нього й елементи більш сучасних стрічок про вовчиків – від “Американського перевертня у Лондоні” до “Вовка”. Що ж стосується двобоїв з іншими монстрами (якось важко уявити, щоб у сучасному фільмі про перевертнів чудовисько було лише одне), то дещо з цього дійсно є, і, не розкриваючи ключовий спойлер, можна сказати, що знято досить динамічно і без відвертого глупства.

З акторів у першу чергу слід згадати Хопкінса: у його виконанні вистачає лектерівського шарму, і діалоги у другій половині стрічки зіграні саме так, як вимагає даний жанр. Дель Торо у головній ролі трохи одноманітний, але саме таким був і Лон Чейні-молодший у старій картині: в обох випадках стоїть завдання грати майже бездоганного чоловіка, а з таким матеріалом особливо не розженешся. Емілі Блант у ролі дівчини, до якої небайдужі абсолютно всі Телботи, виглядає непогано, однак і цю роль назвати цікавою не можна. Трохи живіший Вівінг у ролі детектива, хоча з його персонажем пов’язана одна з найбільших дір у сюжеті: чому він підозрює Лоренса з самого початку, при тому, що усі знають, що вбивства почались до того, як молодий Телбот приїхав у цю місцевість? Пояснити цей момент неможливо, але з роллю настирливого переслідувача актор впорався добре.

Підсумок: відносно непоганий зразок сучасного високобюджетного хорора. Спроба продовжувати традиції легендарного циклу монстр-фільмів “Юніверсал” 30-40-х – справа шляхетна, особливо коли вона підкріплена якісними спецефектами, як у даному випадку. Результат вийшов зовсім не бездоганний, але вартий уваги, і, можливо, навіть дочекається продовження.

У 1999 р. Мелані знялась у телефільмі, а наступного року отримала роль Клари у стрічці Родольфа Марконі “Це моє тіло” з Луї Гаррелем та Джейн Біркін. Картину тепло зустріли критики, вона потрапила на Каннський кінофестиваль 2001 р. і здобула десять номінацій на премію “Сезар”. Того ж року Лоран отримала диплом бакалавра за кінематографічною спеціальністю. Завдяки комедії Мішеля Бланка “Цілуй кого хочеш” вона стала досить відомою актрисою. У цьому фільмі Мелані зіграла юну Кароль, подругу персонажа Гаспара Ульєля Луї. Через деякий час вони разом знялися у драмі Родольфа Марконі “Останній день”, яка для них обох стала проривом в акторській кар’єрі.

Лоран виконала кілька ролей другого плану у хітових стрічках, в тому числі в драмі про стосунки батька й сина “Моє серце припинило битися”, яка зібрала чимало позитивних рецензій і виграла кілька кінематографічних нагород. Режисер Філліп Ліоре був настільки вражений грою акторки у цій картині, що запропонував їй головну роль Ельзи “Лілі” Телльє у своєму фільмі “Не хвилюйся, у мене все гаразд” без будь-якого прослуховування. За цю роботу Мелані отримала престижну премію імені Ромі Шнайдер і нагороду “Сезар” (у номінації “Найбільш багатообіцяюча актриса”).

У 2007 р. Лоран запросили відразу у кілька стрічок, які дали їй можливість продемонструвати талант у різноманітних амплуа. Роль Люсі Хеннебелль у першому в кар’єрі акторки трилері “Кімната смерті” принесла їй номінацію на премію “Люмьєр”. У французько-канадській романтичній комедії Дженніфер Дельводер “У кожного Джека є своя Джил” Мелані зіграла Хлою, французку ділову жінку, яка закохується у багаж американського туриста (Джастін Барта).

Знімаючись у “Безславних покидьках” Тарантіно, актриса за чотири місяці навчилась користуватись старою моделлю кінобудки і вивчила англійську мову.

Кіно, вівторок 23 лютого, 21.30

Професійний шахрай Джейк Віг (Бернс) та його помічники провели чергову успішну операцію, не здогадуючись, що їх жертва працювала на кримінального боса Вінстона Кінга (Хоффман). Розлючений мафіозі хоче помститися, але Джейк обіцяє йому повернути гроші. Кінг має сам обрати жертву нового шахрайства, яке збагатить і його, і команду Віга...

Режисер Фоулі, знаний за чудовою стрічкою «Гленгаррі Глен Росс» (у нашому прокаті - «Американці») з Аль Пачіно та Джеком Леммоном, і цього разу зібрав блискучий акторський ансамбль, в якому вирізняється Хоффман у ролі гіперактивного гангстера. Зйомки фільму, які проходили у Лос-Анджелесі, почалися у квітні 2002 р. і тривали два місяці. Студія «Ліонс Гейт» хотіла випустити «Аферу» в обмежений прокат у грудні 2002 р., щоб її можна було висунути на «Оскара», однак потім вирішила зробити ставку на інші свої картини - «Макс» та «Наркобарон». Світова прем’єра стрічки Фоулі відбулася у січні 2003 р. на кінофестивалі «Санденс». У квітні «Афера» вийшла на американські екрани, проте успіхом у глядачів не користувалась, зібравши у США тільки 11 млн. доларів. Незрозуміло, чому «Ліонс» розраховувала на увагу з боку Кіноакадемії: її картина не вирізняється особливими художніми достоїнствами та цікавими знахідками, на відміну від «Афери» 1973 р. з Полом Ньюменом і Робертом Редфордом, яка отримала сім «Оскарів». Фільм Фоулі - це лише типовий комедійний трилер, добре розіграний, але як дві краплі води схожий на десятки інших представників цього жанру.

НТН, неділя 21 лютого, 21.20

Поліцейського Джексона на прізвисько Мотор (Везерс) побоюються як злочинці, так і колеги. Якось під час розслідування його підставляють, і він стає звинуваченим у вбивстві жінки… Бойовичок класу “Б”, розрахований переважно на афро-американську аудиторію (усі лиходії – білі). Режисер Бакслі раніше займався трюковими зйомками, і це єдине, що в цій картині зроблено як слід. Шарон Стоун, яку тоді майже ніхто не знав, зіграла дружину головного негідника.

Молодий чоловік на ім’я Лоренс Телбот (Дель Торо) стає жертвою жахливого прокляття: коли на небі повний місяць, він стає вовком…

Лоренс Телбот – герой класичного фільму 1941 р. Автором сценарію був Курт Сьодмак, письменник, який переїхав у США з Німеччини у 1937 р. За його словами, він писав сценарій під впливом особистих переживань, коли у нього на очах сусіди з обивателів перетворювались на безжалісних вбивць. Головним героєм був чоловік, який вбив, як він думав, вовка, який встиг вкусити його. Вночі, коли на небі був повний місяць, Телбот сам почав перетворюватись на жахливого монстра. Вдень він мучився і шукав спосіб позбутися прокляття, а щоночі скоював нові вбивства. Це була улюблена роль Лона Чейні-молодшого, єдиного актора, котрий зіграв усіх чотирьох класичних чудовиськ студії “Юніверсал” – Дракулу, Мумію, монстра Франкенштейна та перевертня. Картина мала успіх, і Телбот чотири рази повертався на екрани у фільмах, де бився з іншими чудовиськами, - “Франкенштейн зустрічає людину-вовка”, “Будинок Франкенштейна”, “Будинок Дракули” та “Аббот і Костелло зустрічають Франкенштейна” (остання стрічка була пародійною).

Ідея римейку належала Беніціо Дель Торо, великому прихильнику “Людини-вовка” 1941 р. В дитинстві у кімнаті Беніціо висів на стіні плакат старого “Людини-вовка” з Лоном Чейні-молодшим у головній ролі. Потім плакат загубився, і через багато років актор знайшов екземпляр у Сан-Франциско, купив його і повісив у себе вдома. Плакат побачив менеджер Дель Торо, Ріп Йорн, який заговорив з актором про римейк. Він запропонував сходити на студію “Юніверсал” і продати їм цю ідею. Беніціо хотів, щоб нова картина була якомога ближчою до класичної версії про хорошу людину, над якою висить жахливе прокляття, і змушений був боротися за своє бачення фільму.

Актор був категорично проти модернізації сюжету, і його ставлення розійшлося з думкою режисера Марка Романека, кліпмейкера і лауреата премії “Греммі”, який залишив проект. “Він хотів зробити Лоренса Телбота не дуже хорошою людиною, - пояснює Дель Торо. - Ми намагались привнести у фільм елементи ще однієї стрічки, “Прокляття перевертня” з Олівером Рідом. Можливо, ми з Марком змогли б спрацюватися. Проте потім прийшов новий режисер, Джо Джонстон, і він розвинув цю історію по-іншому, зробивши героя хорошою людиною”.

Грим перевертня на Беніціо накладали кілька годин, але найбільше йому не сподобались моменти, коли грим змивали. До цього часу зйомки вже закінчувались, усі розходились додому, а він змушений був сидіти у кріслі. Можливість рухатися у костюмі вовка була дуже обмеженою, актору ж доводилось носити його 12 годин на день. У костюмі було жарко, і щоразу, коли Дель Торо хотів щось сказати, йому треба було знімати фальшиві зуби. Причому сам зняти їх він не міг, бо на ньому були вовчі лапи-муляжі, – доводилось робити комусь знак, щоб вийняли зуби. Після зйомок у “Людині-вовку” Беніціо став з особливою повагою ставитись до акторів, які грали монстрів у старих стрічках.

На зйомках Дель Торо рятувала музика: щоб відволіктись від незручностей, він слухав свої улюблені альбоми. Актор радить глядачам ставитись до фільму не дуже серйозно: “Це не “Гамлет”. Це “Людина-вовк”. Сподіваюсь, вам буде не нудно під час перегляду”.

Кіно, четвер 18 лютого, 21.30

Двоє близнюків вибрали дуже різні життєві шляхи: один став лос-анджелеським поліцейським, інший – злочинцем. Але вони стають союзниками, переслідуючи банду викрадачів коштовностей, які їх підставили… Звичайний комедійний бойовик про близнюків, єдина відмінність від схожих робіт Ван Дамма і Джекі Чана (крім нижчого рівня) – те, що ролі грає не один актор, а брати-близнюки Пол.

Один з тренерів Тейлора з рукопашного бою зауважив, що життєрадісний юнак міг би стати актором телереклами, і невдовзі з’явилась перша можливість це перевірити – дитячий конкурс на участь у рекламному ролику великої мережі ресторанів швидкого харчування. Роль Лотнер не отримав, проте сама участь в акторському процесі і можливість перевтілюватися настільки припали до смаку юнаку, що він почав всерйоз цікавитись акторством. З того часу за допомогою батьків Тейлор активно брав участь у пробах в усі можливі проекти.

Коли Лотнеру виповнилося десять років, сім’я переїхала з Мічигану в Каліфорнію, ближче до Голлівуду. Тейлор ще кілька років поєднував серйозні заняття єдиноборствами і акторством, але перше з цих захоплень врешті-решт перейшло до категорії хобі. У 2001 р. Лотнер дебютував на телебаченні епізодичною роллю у картині “Тінь вбивці”, потім знімався у серіалах “Денні-привид”, “Вічне літо”, “Шоу Берні Мака”. Його першим справжнім успіхом у великому кіно була одна з головних ролей у підлітковій комедії “Пригоди Шаркбоя і Лави” (2005). Після цього молодий актор почав з’являтись у рейтингових серіалах, таких, як “Лав Інкорпорейшн” та “Мій особистий ворог”, проте шлях до слави йму відкрила роль Джейкоба Блека у хіті “Сутінки”.

У першій частині вампірсько-мелодраматичної саги екранний час Лотнера був дуже обмежений, а за шанс знятися у продовженні Тейлору довелося всерйоз боротися: продюсери думали про те, щоб замінити його на іншого актора. Вся справа у тому, що в “Молодому місяці” Джейкоб мав помітно подорослішати, ставши справжнім перевертнем, а ріст Лотнера, 1 метр 79 сантиметрів, вважали занадто маленьким для героя, який суттєво змінився. Однак актор зміг взяти ситуацію під контроль, набравши до початку зйомок майже 15 кілограмів м’язової ваги, і зняв усі питання з приводу мужності своєї зовнішності. Після виходу фільму на екрани у Тейлора з’явились мільйони прихильниць, тому його участь у наступній частині кіносеріалу вже сумнівів не викликає. Зараз актора можна побачити у романтичній комедії “День святого Валентина”, яка нещодавно вийшла в український прокат.

ENTER-фільм, понеділок 15 лютого, 21.30

Джиммі Скріко намагався допомогти своєму другу Максу, який заборгував впливовому мафіозі Вінні Ардженто. Під час переговорів про відстрочку виплати боргу герой стає свідком замаху на гангстера. Під перехресним вогнем, намагаючись врятувати ватажка злочинного світу, Джиммі випадково вбиває його…