Горянин-2

Горянин-2 (Highlander II: The Quickening / Горец-2). США, 1990. Режисер Рассел Малкехi. У ролях: Крiстофер Ламберт, Шон Коннерi, Вiрджинiя Медсен, Майкл Айронсайд, Джон С. Макгiнлi.

ТРК “Украiна”, вiвторок 9 серпня, 21.40

Фантастичний бойовик. Коли у ХХI столiттi зникаe озоновий шар довкола Землi, жителям нашоi планети починаe загрожувати смертельна небезпека. Iнопланетний прибулець, безсмертний воiн Коннор МакЛауд (Ламберт) допомагаe вченим побудувати спецiальний захисний щит вiд шкiдливого випромiнювання. МакЛауд вирiшуe вiдмовитися вiд безсмертя, але на Землю з його рiдноi планети прибуваe жорстокий диктатор Катана (Айронсайд), який колись вiдправив героя у заслання. Коннор змушений знову стати безсмертним воiном, аби протистояти Катанi та безжальнiй корпорацii, яка контролюe захисний щит Землi. МакЛауду допомагаe його вчитель та друг Рамiрес (Коннерi), який незрозумiлим чином повстав з мертвих… Досить дивний фiльм – продовження, змiст якого (а саме <спогади> про iнопланетне минуле головного героя) частково суперечить сюжету першого <Горянина> та й усiх iнших. Перенiсши дiю у футуристичний свiт, автори привабили американського глядача (у прокатi США стрiчка користувалась бiльшим успiхом, нiж попередня), але втратили дух романтичноi пригоди з першоi серii.

Горянин-2 (Highlander II: The Quickening / Горец-2). США, 1990. Режисер Рассел Малкехi. У ролях: Крiстофер Ламберт, Шон Коннерi, Вiрджинiя Медсен, Майкл Айронсайд, Джон С. Макгiнлi.

ТРК “Украiна”, вiвторок 9 серпня, 21.40

Фантастичний бойовик. Коли у ХХI столiттi зникаe озоновий шар довкола Землi, жителям нашоi планети починаe загрожувати смертельна небезпека. Iнопланетний прибулець, безсмертний воiн Коннор МакЛауд (Ламберт) допомагаe вченим побудувати спецiальний захисний щит вiд шкiдливого випромiнювання. МакЛауд вирiшуe вiдмовитися вiд безсмертя, але на Землю з його рiдноi планети прибуваe жорстокий диктатор Катана (Айронсайд), який колись вiдправив героя у заслання. Коннор змушений знову стати безсмертним воiном, аби протистояти Катанi та безжальнiй корпорацii, яка контролюe захисний щит Землi. МакЛауду допомагаe його вчитель та друг Рамiрес (Коннерi), який незрозумiлим чином повстав з мертвих… Досить дивний фiльм – продовження, змiст якого (а саме <спогади> про iнопланетне минуле головного героя) частково суперечить сюжету першого <Горянина> та й усiх iнших. Перенiсши дiю у футуристичний свiт, автори привабили американського глядача (у прокатi США стрiчка користувалась бiльшим успiхом, нiж попередня), але втратили дух романтичноi пригоди з першоi серii.

Острiв

Острiв (The Island / Остров). Фантастичний бойовик. США, 2005. Режисер Майкл Бей. У ролях: Iвен Макгрегор, Скарлетт Йохансон, Шон Бiн, Джимон Хунсу, Майкл Кларк Данкан, Стiв Бушемi.

У пiдземному бункерi посеред пустелi живуть три тисячi чоловiк – усi, хто залишився в живих пiсля глобальноi катастрофи. Нагорi e один шматок незараженоi поверхнi – “Острiв”, вихiдний пункт репопуляцii планети. Потрапити туди мрiють всi жителi бункера, а визначаe щасливцiв лотерея. Одного разу Лiнкольн Шiсть-Ехо (Макгрегор) прослiдив за одним з таких “вибраних” i зрозумiв, що жодноi катастрофи не було, а жителi бункера – клони, банк “запчастин” для багатiiв згори.

Це перший фiльм Майкла Бея, який продюсуe не Джеррi Брукхаймер. Новим покровителем режисера став Стiвен Спiлберг. Вiн сам запропонував Бею купити для нього сценарiй “Острова” за мiльйон доларiв. Спiлберг також порадив режисеру перенести дiю не на 80 рокiв в майбутнe, як було в сценарii, а лише на 20: король Голлiвуду був впевнений, що його “Особлива думка” мала помiрний успiх саме тому, що вiн зробив ареною подiй занадто далеке майбутнe. Бей запевняe, що “Острiв” e для нього приводом поговорити про серйознi речi – про мораль, гуманiзм та межi припустимого в науцi, адже головний лиходiй, доктор Мерiк (Шон Бiн), впевнений, що робить добру справу. “Першi 20 хвилин стрiчки лише створюють настрiй; дiя почнеться тiльки з 23-i сторiнки сценарiю”, – каже постановник. Незважаючи на це, його нову роботу вже називають сумiшшю “Матрицi” з “Втiкачем”.

Острiв (The Island / Остров). Фантастичний бойовик. США, 2005. Режисер Майкл Бей. У ролях: Iвен Макгрегор, Скарлетт Йохансон, Шон Бiн, Джимон Хунсу, Майкл Кларк Данкан, Стiв Бушемi.

У пiдземному бункерi посеред пустелi живуть три тисячi чоловiк – усi, хто залишився в живих пiсля глобальноi катастрофи. Нагорi e один шматок незараженоi поверхнi – “Острiв”, вихiдний пункт репопуляцii планети. Потрапити туди мрiють всi жителi бункера, а визначаe щасливцiв лотерея. Одного разу Лiнкольн Шiсть-Ехо (Макгрегор) прослiдив за одним з таких “вибраних” i зрозумiв, що жодноi катастрофи не було, а жителi бункера – клони, банк “запчастин” для багатiiв згори.

Це перший фiльм Майкла Бея, який продюсуe не Джеррi Брукхаймер. Новим покровителем режисера став Стiвен Спiлберг. Вiн сам запропонував Бею купити для нього сценарiй “Острова” за мiльйон доларiв. Спiлберг також порадив режисеру перенести дiю не на 80 рокiв в майбутнe, як було в сценарii, а лише на 20: король Голлiвуду був впевнений, що його “Особлива думка” мала помiрний успiх саме тому, що вiн зробив ареною подiй занадто далеке майбутнe. Бей запевняe, що “Острiв” e для нього приводом поговорити про серйознi речi – про мораль, гуманiзм та межi припустимого в науцi, адже головний лиходiй, доктор Мерiк (Шон Бiн), впевнений, що робить добру справу. “Першi 20 хвилин стрiчки лише створюють настрiй; дiя почнеться тiльки з 23-i сторiнки сценарiю”, – каже постановник. Незважаючи на це, його нову роботу вже називають сумiшшю “Матрицi” з “Втiкачем”.

У Долинi смертi (Невада) та Детройтi (Мiчиган) команда Бея знiмала погонi на всьому, що iздить на землi i лiтаe у повiтрi. Сцени, в якi потiм додали спецефекти, повиннi вийти ефектнiшими, нiж у “Скелi” та “Поганих хлопцях-2”. Лос-Анджелес, де вiдбуваeться значна частина дii, знiмали в Детройтi. У цьому мiстi Бей використав будiвлю Центрального залiзничного термiналу, де розбив чимало машин. “Ми змiнили вже стiльки майданчикiв! – розповiдав режисер. – Уявляeте ритм: 14 лiтакiв з людьми i знаряддям прибувають о четвертiй ранку на нове мiсце, а опiвднi починаeмо працювати”. У 50 кiлометрах на пiвдень вiд Голлiвуду на студii Даунi, переобладнанiй з цехiв збiрки “боiнгiв”, знiмали сцени з лабораторiями, кiмнатами вiдпочинку та басейнами, а також зал з голографiчними дикторами, якi називають переможцiв лотереi. Загалом зйомки тривали 86 днiв i коштували близько 100 млн. доларiв.

Безсоння

Безсоння (Insomnia / Бессонница). США, 2002. Режисер Крiстофер Нолан. У ролях: Аль Пачiно, Робiн Вiльямс, Хiларi Свонк, Мойра Тiрнi, Мартiн Донован, Нiккi Катт.

ТРК “Украiна”, понедiлок 8 серпня, 23.40

Детектив Вiлл Дормер приiздить у маленьке мiстечко на Алясцi, щоб розслiдувати вбивство сiмнадцятирiчноi дiвчини. Пiд час переслiдування пiдозрюваного Вiлл випадково вбиваe свого напарника Хепа Екхарта. Виснаженому безсонням полiцейському доводиться боротися не лише з пiдступним манiяком, який шантажуe його, а й з власним сумлiнням…

“Безсоння” e римейком однойменного норвезького фiльму 1997 р. Дiя обох стрiчок вiдбуваeться у пору року, коли i в Норвегii, i на Алясцi починаeться полярний день i безсоння стаe загальною проблемою. Спочатку картину мав знiмати Джонатан Демме (“Мовчання ягнят”), але його зацiкавив iнший проект – римейк комедiйного детективу “Шарада”, що отримав назву “Правда про Чарлi”. Режисером “Безсоння” став Нолан, якому фiльм “Пам’ятай” принiс славу новатора. Бюджет трилера склав 50 млн. доларiв. Зйомки, якi проходили у Британськiй Колумбii, почалися у квiтнi, а закiнчилися у червнi 2001 р.

У норвезькiй стрiчцi головного героя грав Стеллан Скасгорд (“Скляний будинок”). В американському римейку ця роль призначалась Харрiсону Форду, однак вiн вiддав перевагу драмi “К-19” Кетрiн Бiгелоу, тому у детектива Дормера перевтiлився Пачiно. “Присутнiсть Аля була найцiкавiшим способом впоратися з цим матерiалом, – каже режисер. – Вiн багато разiв грав полiцейських, починаючи вiд “Серпiко” i закiнчуючи “Сутичкою” та “Морем кохання”, i ми хотiли, щоб його вже iконографiчний образ тим не менш подiяв на публiку всупереч усiм очiкуванням”. Для легендарного “хрещеного батька”, який не з’являвся на екранi майже два роки, картина Нолана стала черговим поверненням у кiнематограф.

Безсоння (Insomnia / Бессонница). США, 2002. Режисер Крiстофер Нолан. У ролях: Аль Пачiно, Робiн Вiльямс, Хiларi Свонк, Мойра Тiрнi, Мартiн Донован, Нiккi Катт.

ТРК “Украiна”, понедiлок 8 серпня, 23.40

Детектив Вiлл Дормер приiздить у маленьке мiстечко на Алясцi, щоб розслiдувати вбивство сiмнадцятирiчноi дiвчини. Пiд час переслiдування пiдозрюваного Вiлл випадково вбиваe свого напарника Хепа Екхарта. Виснаженому безсонням полiцейському доводиться боротися не лише з пiдступним манiяком, який шантажуe його, а й з власним сумлiнням…

“Безсоння” e римейком однойменного норвезького фiльму 1997 р. Дiя обох стрiчок вiдбуваeться у пору року, коли i в Норвегii, i на Алясцi починаeться полярний день i безсоння стаe загальною проблемою. Спочатку картину мав знiмати Джонатан Демме (“Мовчання ягнят”), але його зацiкавив iнший проект – римейк комедiйного детективу “Шарада”, що отримав назву “Правда про Чарлi”. Режисером “Безсоння” став Нолан, якому фiльм “Пам’ятай” принiс славу новатора. Бюджет трилера склав 50 млн. доларiв. Зйомки, якi проходили у Британськiй Колумбii, почалися у квiтнi, а закiнчилися у червнi 2001 р.

У норвезькiй стрiчцi головного героя грав Стеллан Скасгорд (“Скляний будинок”). В американському римейку ця роль призначалась Харрiсону Форду, однак вiн вiддав перевагу драмi “К-19” Кетрiн Бiгелоу, тому у детектива Дормера перевтiлився Пачiно. “Присутнiсть Аля була найцiкавiшим способом впоратися з цим матерiалом, – каже режисер. – Вiн багато разiв грав полiцейських, починаючи вiд “Серпiко” i закiнчуючи “Сутичкою” та “Морем кохання”, i ми хотiли, щоб його вже iконографiчний образ тим не менш подiяв на публiку всупереч усiм очiкуванням”. Для легендарного “хрещеного батька”, який не з’являвся на екранi майже два роки, картина Нолана стала черговим поверненням у кiнематограф.

Головним сюрпризом, що пiдготували для публiки автори “Безсоння”, e поява у ролi злочинця Фiнча Робiна Вiльямса. “Мерзотникiв грати цiкаво, – вважаe актор. – Це даe можливiсть дослiджувати такi речi, як привабливiсть зла… або його банальнiсть”. Вiльямс справдi захопився змiною амплуа: у 2002-му вийшли три фiльми, де вiн виконав ролi психопатiв, проте кожен з цих персонажiв вiдрiзняeться вiд iнших i запам’ятовуeться.

Стрiчка, яка вдало поeднуe фiлософський змiст з захоплюючою жанровою формою, мала успiх як у критикiв, так i у глядачiв (67 млн. доларiв у прокатi США).

Роберт Де Нiро

Роберт Де Нiро народився 17 серпня 1943 р. у Нью-Йорку. Його батько i мати були художниками, якi не досягли великих успiхiв. Вони розлучилися, коли Бобу було два роки. Хлопця виховувала мати, разом з якою вiн жив у Грiнвiч-Вiллiдж, богемному районi Нью-Йорка. “Батька я бачив зрiдка, – розповiдаe Роберт. – Цi зустрiчi нiколи не планувались. Вiн зустрiчав мене на вулицi, i ми йшли гуляти. Iнодi ходили в кiно або у якийсь музей. Коли був пiдлiтком, стидався казати, що у мене батько з богеми, що вiн живе на горищi i працюe лише час вiд часу. Батьки моiх друзiв були зовсiм iншими. Тато нiколи не намагався навчити мене мистецтву: вiн казав, що витвiр може або подобатися, або не подобатися тому, хто на нього дивиться. Менi здаeться, що я успадкував дещо вiд його вибухового характеру”.

У драматичнiй студii Марii Пiскатор Де Нiро ще у десятирiчному вiцi вперше вийшов на сцену у ролi Боягузливого Лева у п’eсi “Чарiвник з краiни Оз”. “Про акторську кар’eру я тодi не думав, – згадуe Роберт. – Iнтерес до кiно то з’являвся у мене, то раптом зникав”. Однак з кожним роком лицедiйство все бiльше приваблювало його як можливiсть розв’язати своi внутрiшнi конфлiкти, втiлити потаeмнi мрii. Закiнчивши школу, Роберт остаточно вирiшив стати актором. Вiн навчався у школi драматичного мистецтва Стелли Адлер та в Акторськiй студii Лi Страсберга.

У 1960 р. Де Нiро почав грати на Бродвеi, а через п’ять рокiв дебютував у кiно епiзодичною роллю у картинi Марселя Карне “Три кiмнати на Манхеттенi”. Його першi цiкавi досягнення пов’язанi з iменем Браяна Де Пальми, який тодi також був початкiвцем. На початку 70-х доля звела актора з iншим талановитим молодим режисером Мартiном Скорсезе. У них виявилось багато спiльного: обидва були iталiйцями за походженням i росли в однакових умовах. Перша спiльна робота двох талантiв, кримiнальна драма “Злi вулицi” (1973), вразила кiнознавцiв. “Де Нiро у “Злих вулицях” сяe, творить власну правду, – писала Полiн Каел, яку зараз називають “бабусею американськоi кiнокритики”. – Його стиль виконання нагадуe Дастiна Хоффмана в “Опiвнiчному ковбоi”, але Де Нiро бiльш несамовитий. Цей хлопець не граe – вiн живе”.

Пiсля успiху у “Злих вулицях” Роберту зробили “пропозицiю, вiд якоi не можна вiдмовитися” – запропонували роль молодого Вiто Корлеоне у другiй частинi гангстерськоi саги “Хрещений батько”. “Я вивчав тодi не роль, ii я розумiв, – каже актор. – Я вивчав усе, що зробив з неi Брандо, його метод”. Де Нiро отримав “Оскара” за роль другого плану, хоча одним з претендентiв на премiю був його старий наставник Лi Страсберг. Це був eдиний випадок в iсторii Кiноакадемii, коли учень перемiг вчителя.

Роберт Де Нiро (Robert De Niro / Роберт Де Ниро) народився 17 серпня 1943 р. у Нью-Йорку. Його батько i мати були художниками, якi не досягли великих успiхiв. Вони розлучилися, коли Бобу було два роки. Хлопця виховувала мати, разом з якою вiн жив у Грiнвiч-Вiллiдж, богемному районi Нью-Йорка. “Батька я бачив зрiдка, – розповiдаe Роберт. – Цi зустрiчi нiколи не планувались. Вiн зустрiчав мене на вулицi, i ми йшли гуляти. Iнодi ходили в кiно або у якийсь музей. Коли був пiдлiтком, стидався казати, що у мене батько з богеми, що вiн живе на горищi i працюe лише час вiд часу. Батьки моiх друзiв були зовсiм iншими. Тато нiколи не намагався навчити мене мистецтву: вiн казав, що витвiр може або подобатися, або не подобатися тому, хто на нього дивиться. Менi здаeться, що я успадкував дещо вiд його вибухового характеру”.

У драматичнiй студii Марii Пiскатор Де Нiро ще у десятирiчному вiцi вперше вийшов на сцену у ролi Боягузливого Лева у п’eсi “Чарiвник з краiни Оз”. “Про акторську кар’eру я тодi не думав, – згадуe Роберт. – Iнтерес до кiно то з’являвся у мене, то раптом зникав”. Однак з кожним роком лицедiйство все бiльше приваблювало його як можливiсть розв’язати своi внутрiшнi конфлiкти, втiлити потаeмнi мрii. Закiнчивши школу, Роберт остаточно вирiшив стати актором. Вiн навчався у школi драматичного мистецтва Стелли Адлер та в Акторськiй студii Лi Страсберга.

У 1960 р. Де Нiро почав грати на Бродвеi, а через п’ять рокiв дебютував у кiно епiзодичною роллю у картинi Марселя Карне “Три кiмнати на Манхеттенi”. Його першi цiкавi досягнення пов’язанi з iменем Браяна Де Пальми, який тодi також був початкiвцем. На початку 70-х доля звела актора з iншим талановитим молодим режисером Мартiном Скорсезе. У них виявилось багато спiльного: обидва були iталiйцями за походженням i росли в однакових умовах. Перша спiльна робота двох талантiв, кримiнальна драма “Злi вулицi” (1973), вразила кiнознавцiв. “Де Нiро у “Злих вулицях” сяe, творить власну правду, – писала Полiн Каел, яку зараз називають “бабусею американськоi кiнокритики”. – Його стиль виконання нагадуe Дастiна Хоффмана в “Опiвнiчному ковбоi”, але Де Нiро бiльш несамовитий. Цей хлопець не граe – вiн живе”.

Пiсля успiху у “Злих вулицях” Роберту зробили “пропозицiю, вiд якоi не можна вiдмовитися” – запропонували роль молодого Вiто Корлеоне у другiй частинi гангстерськоi саги “Хрещений батько”. “Я вивчав тодi не роль, ii я розумiв, – каже актор. – Я вивчав усе, що зробив з неi Брандо, його метод”. Де Нiро отримав “Оскара” за роль другого плану, хоча одним з претендентiв на премiю був його старий наставник Лi Страсберг. Це був eдиний випадок в iсторii Кiноакадемii, коли учень перемiг вчителя.

Бернардо Бертолуччi запросив Роберта у свою мiжнародну постановку “Двадцяте столiття” (1976) на роль Альфредо Берлiнг’eрi – багатого помiщика, який, попри м’який характер та лiберальнi погляди, в роки Другоi свiтовоi вiйни стаe прибiчником фашистiв. Друга спiльна робота Скорсезе та Де Нiро – [“Таксист”->Таксист] (1976) – вважаeться однieю з етапних стрiчок американського кiно 70-х. Образ Тревiса Бiкла, ветерана вiйни у В’eтнамi, який бачить весь бруд нiчного мiста i врештi-решт бере до рук зброю, був уособленням вибухового вуличного насильства. Готуючись до ролi, актор декiлька тижнiв iздив у таксi по Нью-Йорку. За свою бездоганну роботу вiн отримав другу номiнацiю на “Оскара”, однак того року Кiноакадемiя вирiшила вiдзначити (посмертно) англiйця Пiтера Фiнча.

В екранiзацii “Останнього магнату” Скотта Фiтцджеральда, знятiй Елiа Казаном у 1976 р., Роберт виконав роль голлiвудського продюсера Монро Стара, прототипом якого був знаменитий Iрвiн Талберг. Вiн прочитав усе, що писали про Талберга, година блукав студieю, уявляючи, що e власником усього цього кiносвiту. Перед зйомками у мюзиклi “Нью-Йорк, Нью-Йорк” (1977) Скорсезе актор за три мiсяцi навчився непогано грати на саксофонi, чим дуже здивував свого вчителя – одного з ветеранiв бiг-бенду. I знову довiв, що може впоратися з роллю у будь-якому жанрi, потрапивши до числа претендентiв на “Золотий глобус”.

Тема наслiдкiв в’eтнамськоi вiйни e однieю з провiдних у творчостi Де Нiро: актор дослiджував ii у раннiх картинах Де Пальми, потiм у “Таксистi”, але найяскравiше розкрив у “Мисливцi на оленiв” (1978) Майкла Чiмiно. Вiн знову довго вивчав середовище, звiдки походив його герой – росiйський емiгрант, iздив у долину Огайо, де вiдбувалася дiя стрiчки. Де Нiро знову опинився серед “оскарiвських” номiнантiв, але доля була бiльш прихильною до Джона Войта, який зiграв в iншiй стрiчцi в’eтнамськоi тематики – “Повернення додому” Хела Ешбi.

У 1981 р. актор нарештi виборов другого “Оскара” за роль реальноi людини – чемпiона з боксу у середнiй вазi Джейка Ла Мотта – у “Скаженому бику” Скорсезе. “Коли я готувався до цього фiльму, мене цiкавило у боксерах усе, – згадуe Роберт. – Я помирав вiд бажання зiграти свого героя, наче дитина, яка хоче кимось стати, коли виросте”. Персонаж Де Нiро знову був втiленням грубоi чоловiчоi сили та агресивностi. Актор кiлька мiсяцiв тренувався на рингу пiд керiвництвом самого Ла Мотта, який потiм казав, що його пiдопiчний мiг би увiйти до двадцятки найкращих свiтових майстрiв цього виду спорту. Для останнiх сцен картини головному виконавцю довелося потовстiти на 25 кг. “Це складова частина роботи”, – спокiйно вiдповiдав вiн журналiстам на запитання про свiй “подвиг”.

Однieю з найкращих робiт актора став образ eврейського гангстера Давида Ааронсона на прiзвисько “Локшина” у стрiчцi Серджо Леоне “Якось в Америцi” (1983). У другiй половинi 80-х дворазовий лауреат “Оскара” знiмався не дуже часто i переважно у маленьких ролях (“Бразилiя”, [“Серце Ангела”->Серце Ангела]). У 1990 р. Де Нiро знову опинився у центрi уваги завдяки двом чудовим ролям. У кримiнальнiй драмi Скорсезе “Крутi хлопцi” вiн створив черговий образ гангстера, але цього разу не шляхетного “хрещеного батька”, а бездушного ката. У фiльмi “Пробудження” Пеннi Маршалл Роберт показав вiдродження до життя хворого енцефалiтним паралiчем. Зйомки, що проходили у справжнiй клiнiцi, схвилювали актора: “Потрiбно сприймати життя як дар. Нехай у тебе e якiсь емоцiйнi проблеми – а тут у людини проблеми фiзичнi, вона не може поворухнути рукою… Не можу навiть описати це”. За гру у “Пробудженнях” Де Нiро знову претендував на премiю Кiноакадемii, але поступився [Джеремi Айронсу->Джеремi Айронс] (“Поворот фортуни”). Вшосте (i поки що востаннe) легендарний лицедiй номiнувався на “Оскара” за роль жорстокого психопата Макса Кейдi у трилерi “Мис страху” (1991) Скорсезе, однак Кiноакадемii бiльше сподобався iнший манiяк – Ентонi Хопкiнс у [“Мовчаннi ягнят”->Мовчання ягнят].

Починаючи з 90-х Роберт Де Нiро працюe дуже активно (тiльки у 1991 р. на екрани вийшли чотири фiльми з його участю), однак новi роботи не можна порiвняти з його найкращими досягненнями 70-80-х рокiв. Критики довго скаржились, що вiн марнуe свiй талант у комерцiйних стрiчках, а зараз просто махнули на нього рукою. Здаeться, що актор, чий внесок у кiнематограф важко переоцiнити, вирiшив, що тепер буде просто розважати публiку.

Зоряний десант

Зоряний десант (Starship Troopers / Звездный десант). США, 1997. Режисер Пол Верховен. У ролях: Каспер Ван Дieен, Дiна Меeр, Денiз Рiчардс, Джейк Б’юзi, Нiл Патрiк Харрiс, Кленсi Браун, Майкл Айронсайд.

Iнтер, недiля 7 серпня, 20.15

Дiя вiдбуваeться у далекому майбутньому. Закiнчивши школу, Джоннi Рiко (Ван Дieн) вступаe до армii через нероздiлене кохання до своei однокласницi (Рiчардс). А оскiльки саме йде вiйна проти потворних велетенських жукiв з планети Клендату, у Джоннi буде не один шанс довести свою мужнiсть i проявити себе справжнiм героeм… Екранiзуючи сюжет, який вигадав у 1959 р. американський письменник-фантаст Роберт А. Хайнлайн, голандець Верховен вiдверто розважався: вiн створив найкращу в iсторii агiтку на вiйну, яка нiколи не виникала. Крiм того, вiн наповнив стрiчку багатьма кiноцитатами. Наприклад, сцени захисту форту нагадують картину 1964 р. “Зулу”. Однак американським глядачам не припав до смаку сатиричний заряд стрiчки, i вони ii майже проiгнорували.

Зоряний десант (Starship Troopers / Звездный десант). США, 1997. Режисер Пол Верховен. У ролях: Каспер Ван Дieен, Дiна Меeр, Денiз Рiчардс, Джейк Б’юзi, Нiл Патрiк Харрiс, Кленсi Браун, Майкл Айронсайд.

Iнтер, недiля 7 серпня, 20.15

Дiя вiдбуваeться у далекому майбутньому. Закiнчивши школу, Джоннi Рiко (Ван Дieн) вступаe до армii через нероздiлене кохання до своei однокласницi (Рiчардс). А оскiльки саме йде вiйна проти потворних велетенських жукiв з планети Клендату, у Джоннi буде не один шанс довести свою мужнiсть i проявити себе справжнiм героeм… Екранiзуючи сюжет, який вигадав у 1959 р. американський письменник-фантаст Роберт А. Хайнлайн, голандець Верховен вiдверто розважався: вiн створив найкращу в iсторii агiтку на вiйну, яка нiколи не виникала. Крiм того, вiн наповнив стрiчку багатьма кiноцитатами. Наприклад, сцени захисту форту нагадують картину 1964 р. “Зулу”. Однак американським глядачам не припав до смаку сатиричний заряд стрiчки, i вони ii майже проiгнорували.

Будинок на Турецькiй

Будинок на Турецькiй (No Good Deed / Дом на Турецкой). США, 2002. Режисер Боб Рафелсон. У ролях: Сам’юел Л. Джексон, Мiла Йовович, Стеллан Скасгорд, Даг Хатчiсон, Джосс Екланд, Грейс Забрiскi.

ENTER-фiльм, субота 6 серпня, 20.30

Полiцейський Джек Фраeр, котрий займаeться викраденнями автомобiлiв, на прохання своei сусiдки розшукуe ii дочку, що втекла з дому. Пiд час розслiдування вiн випадково стаe заручником банди, члени якоi планують пограбування банку. Насправдi ж усi вони e лише пiшаками у складнiй грi, яку веде Ерiн, коханка ватажка злочинцiв…

Будинок на Турецькiй (No Good Deed / Дом на Турецкой). США, 2002. Режисер Боб Рафелсон. У ролях: Сам’юел Л. Джексон, Мiла Йовович, Стеллан Скасгорд, Даг Хатчiсон, Джосс Екланд, Грейс Забрiскi.

ENTER-фiльм, субота 6 серпня, 20.30

Полiцейський Джек Фраeр, котрий займаeться викраденнями автомобiлiв, на прохання своei сусiдки розшукуe ii дочку, що втекла з дому. Пiд час розслiдування вiн випадково стаe заручником банди, члени якоi планують пограбування банку. Насправдi ж усi вони e лише пiшаками у складнiй грi, яку веде Ерiн, коханка ватажка злочинцiв…

Рафелсон (“П’ять легких п’eс”, “Друзi по нещастю”) не вперше звертаeться до жанру “чорного фiльму”: у 1981 р. вiн створив четверту екранiзацiю роману Джеймса М. Кейна “Листоноша завжди дзвонить двiчi” з Джеком Нiколсоном у головнiй ролi. Через 20 рокiв режисер зняв стрiчку “Будинок на Турецькiй” (iнша назва – “Небезпечна привабливiсть”) за твором iншого класика детективу – Дешiела Хеммета. “Я великий фанат Хеммета, – стверджуe постановник. – Екранiзувати його повiстi складно, тому що короткий твiр навряд чи може послужити нарисом для фiльму. Однак у цiй повiстi мене зацiкавив незвичний пiдбiр персонажiв – смiшних, безнадiйних, претензiйних та небезпечних”. Разом зi сценаристами Рафелсон суттeво переробив сюжет, залишивши незмiнними тiльки зав’язку (детектив несподiвано стаe заручником) та характери героiв.

Що стосуeться головних виконавцiв, то кожен з них, не вiдкриваючи нових горизонтiв у власнiй кiнокар’eрi, вправно веде свою роль. Для Джексона (“Шафт”, “Невразливий”) найскладнiшим було iмiтувати гру на вiолончелi (його герой готуeться до виступу на аматорському музичному конкурсi). Талановитий афро-американський актор, котрий щороку знiмаeться у двох-трьох картинах, був радий пiсля “Глибокого синього моря” знову попрацювати зi Скасгордом (“Розумник Вiлл Хантiнг”). Йовович, знана за ролями “посланниць” та фантастичних iстот (“П’ятий елемент”, “Жанна д’Арк”), чи не вперше зiграла сучасну фатальну жiнку i виглядаe у цьому амплуа напрочуд органiчно.

Порочний незайманий

На потрiбний настрiй налаштовуe вже початок фiльму, стилiзований пiд нiме кiно початку минулого столiття. “Чоловiк”, “його робота”, “його ритуали”… Пiд час перегляду неодноразово виникаe питання: чи багато втратив би фiльм, якби вiн весь був зроблений у подiбному стилi? Мабуть, таки втратив би, бо далi режисер переходить до тем, де дiалоги необхiднi. Хоча божевiльнi (i демонстративно брехливi) монологи головноi героiнi про ii минуле краще сприймалися б, якби iх подали як нiме лепетання з коротким титром. I якщо головний герой когось i нагадуe, то Бастера Кiтона. Те саме незворушне обличчя, на якому майже нiколи не з’являeться посмiшка, та сама готовнiсть без емоцiй прийняти все те, що для нього пiдготував жорстокий свiт. I та сама здатнiсть гiдно вiдповiсти на будь-який виклик, тiльки ii треба вмiти роздивитись.

Кохання-приниження, диктатура-революцiя – автори “Порочного незайманого” бавляться з цими поняттями, ведучи iх паралельними шляхами. Всi знають, що найкраще революцiонуeться в компанii вiрних прибiчникiв за кухлем пива в кав’ярнi. У фiльмi це прирiвнюeться до того, що головний герой робить в оточеннi своiх улюблених фотографiй, тiльки вiн отримуe задоволення на самотi, а “революцiонери”, втiкачi з Iспанii – разом i на виду у всiх.

На потрiбний настрiй налаштовуe вже початок фiльму, стилiзований пiд нiме кiно початку минулого столiття. “Чоловiк”, “його робота”, “його ритуали”… Пiд час перегляду неодноразово виникаe питання: чи багато втратив би фiльм, якби вiн весь був зроблений у подiбному стилi? Мабуть, таки втратив би, бо далi режисер переходить до тем, де дiалоги необхiднi. Хоча божевiльнi (i демонстративно брехливi) монологи головноi героiнi про ii минуле краще сприймалися б, якби iх подали як нiме лепетання з коротким титром. I якщо головний герой когось i нагадуe, то Бастера Кiтона. Те саме незворушне обличчя, на якому майже нiколи не з’являeться посмiшка, та сама готовнiсть без емоцiй прийняти все те, що для нього пiдготував жорстокий свiт. I та сама здатнiсть гiдно вiдповiсти на будь-який виклик, тiльки ii треба вмiти роздивитись.

Кохання-приниження, диктатура-революцiя – автори “Порочного незайманого” бавляться з цими поняттями, ведучи iх паралельними шляхами. Всi знають, що найкраще революцiонуeться в компанii вiрних прибiчникiв за кухлем пива в кав’ярнi. У фiльмi це прирiвнюeться до того, що головний герой робить в оточеннi своiх улюблених фотографiй, тiльки вiн отримуe задоволення на самотi, а “революцiонери”, втiкачi з Iспанii – разом i на виду у всiх.

З диктатурою ще цiкавiше. “Ти не розумieш, наскiльки важко бути диктатором”, – стомлено кидаe фразу карикатурна фатальна жiнка, яка намагаeться якомога сильнiше принизити eдиного, хто пiклуeться про неi, i навiть примушуe його прилюдно цiлувати iй ноги. Насправдi ж, хто з цих двох у данiй ситуацii диктатор – це велике питання. Вона може скiльки завгодно знущатися, коли вони вдвох, виганяти нещасного офiцiанта з його квартири i таке iнше, але на його боцi – суспiльна думка, яку тут втiлюють його сусiди та добрий хазяiн. На його боцi – жалiсть оточуючих: ще б пак, вiн рятуe падшу жiнку. Нiкуди ця чи то росiйська графиня, чи то iспанська революцiонерка не втече – iй, напiвбожевiльнiй, теж потрiбнi грошi для ii забаганок. Виникаe ситуацiя, коли одне одного принижуe у рiвнiй степенi, бо те, як намагаeться реалiзувати своi почуття головний герой, в межi здорового людського кохання теж не вкладаeться. Вiн може скiльки завгодно повзати навколiшках перед об’eктом бажання, але хоче раз i назавжди прив’язати його до себе – про довiру чи повагу тут навiть не йдеться. Цим вiн нагадуe, наприклад, “Колекцiонера” з однойменноi стрiчки Вiльяма Вайлера.

Наступаe момент, коли цей взаeмний садизм починаe трохи набридати, але все рятуe ще одна нiма стилiзацiя – “Офiцiант вбиваe Франко”. Стилiзацiя блискуча: наiвна магiя, яку мав кiнематограф у першi два десятирiччя свого iснування, немовби повертаeться, знову запалюючи екран пристрастями, якi чомусь не здаються наiвними, ляльковими, картонними. Бо це фiнал iсторii, можливий тiльки в хворiй уявi приниженого офiцiанта: вiн вбиваe диктатора, стаe героeм, i кохана-мучителька цiлуe йому ноги. Оце те, про що вiн мрie. Що може породити приниження? Правильно, тiльки диктатуру.

Мiст короля Людовика Святого

Мiст короля Людовика Святого (The Bridge of San Luis Rey / Мост короля Людовика Святого). Iсторична драма. США, 2004. Режисер Мерi Макгукieн. У ролях: Роберт Де Нiро, Гебрieл Бiрн, Харвi Кейтел, Кетi Бейтс, Пiлар Лопес де Аяла, Джеральдiн Чаплiн, Ф. Мюррей Абрахам, Емiлi Декенн, Самуель Ле Бiан.

Опiвднi у п’ятницю 20 липня 1714 р. зруйнувався найкрасивiший мiст в Перу. Разом з собою вiн унiс в провалля п’ятьох мандрiвникiв. Була iхня смерть випадковiстю чи долею? Свiдок трагедii, ченець-францисканець брат Юнiпер (Бiрн) починаe розслiдувати подii, що призвели до кривавоi драми.

Стрiчку знято за книгою Торнтона Вайлдера, вперше екранiзованою у 1929 р. Сценарну адаптацiю виконала режисер фiльму Макгукieн. Зйомки, якi коштували 24 млн. доларiв, проходили у квiтнi-червнi 2003 р. в Малазi i Толедо. В Iспанii картина вийшла на екрани 22 грудня 2004 р., у Францii – 25 травня 2005 р., у США – 24 червня 2005 р.

Мiст короля Людовика Святого (The Bridge of San Luis Rey / Мост короля Людовика Святого). Iсторична драма. США, 2004. Режисер Мерi Макгукieн. У ролях: Роберт Де Нiро, Гебрieл Бiрн, Харвi Кейтел, Кетi Бейтс, Пiлар Лопес де Аяла, Джеральдiн Чаплiн, Ф. Мюррей Абрахам, Емiлi Декенн, Самуель Ле Бiан.

Опiвднi у п’ятницю 20 липня 1714 р. зруйнувався найкрасивiший мiст в Перу. Разом з собою вiн унiс в провалля п’ятьох мандрiвникiв. Була iхня смерть випадковiстю чи долею? Свiдок трагедii, ченець-францисканець брат Юнiпер (Бiрн) починаe розслiдувати подii, що призвели до кривавоi драми.

Стрiчку знято за книгою Торнтона Вайлдера, написаною у 1927 р. i екранiзованою у 1929 i 1940 рр. Сценарну адаптацiю виконала режисер фiльму британка Макгукieн. Зйомки, якi коштували 24 млн. доларiв, проходили у квiтнi-червнi 2003 р. в Малазi i Толедо. В Iспанii картина вийшла на екрани 22 грудня 2004 р., у Францii – 25 травня 2005 р., у США – 24 червня 2005 р.

Блакитний грiм

Блакитний грiм (Blue Thunder / Голубой гром). США, 1983. Режисер Джон Бедем. У ролях: Рой Шейдер, Малколм Макдавелл, Кендi Кларк, Воррен Оутс, Денieл Стерн.

Iнтер, п’ятниця 5 серпня, 22.55

Головний герой – полiцейський Мерфi (Шейдер), ветеран вiйни у В’eтнамi. За станом здоров’я йому забороняють лiтати на “Блакитному громi” – гелiкоптерi, обладнаному за останнiм словом технiки. Однак Мерфi, дiзнавшись про змову, викрадаe гелiкоптер i вступаe в двобiй з шаленцем Кокреном (Макдавелл), який маe ще бiльш амбiцiйнi плани щодо “Блакитного грому”… Фiльм спричинив появу телесерiалу на ту саму тему. Непоганий бойовик, знятий мiцним професiоналом 80-х Бедемом, який варто дивитись заради чудових повiтряних зйомок i двобоiв на гелiкоптерах, знятих доволi скромно i реалiстично (тодi Голлiвуд ще не мiг дозволити собi такоi кiлькостi спецефектiв, як нинi).

Блакитний грiм (Blue Thunder / Голубой гром). США, 1983. Режисер Джон Бедем. У ролях: Рой Шейдер, Малколм Макдавелл, Кендi Кларк, Воррен Оутс, Денieл Стерн.

Iнтер, п’ятниця 5 серпня, 22.55

Головний герой – полiцейський Мерфi (Шейдер), ветеран вiйни у В’eтнамi. За станом здоров’я йому забороняють лiтати на “Блакитному громi” – гелiкоптерi, обладнаному за останнiм словом технiки. Однак Мерфi, дiзнавшись про змову, викрадаe гелiкоптер i вступаe в двобiй з шаленцем Кокреном (Макдавелл), який маe ще бiльш амбiцiйнi плани щодо “Блакитного грому”… Фiльм спричинив появу телесерiалу на ту саму тему. Непоганий бойовик, знятий мiцним професiоналом 80-х Бедемом, який варто дивитись заради чудових повiтряних зйомок i двобоiв на гелiкоптерах, знятих доволi скромно i реалiстично (тодi Голлiвуд ще не мiг дозволити собi такоi кiлькостi спецефектiв, як нинi).

Краiна мерцiв

Краiна мерцiв (Land of the Dead / Страна мертвецов). Фiльм жахiв. США, 2005. Режисер Джордж Ромеро. У ролях: Деннiс Хоппер, Азiя Ардженто, Джон Легуiзамо, Саймон Бейкер, Роберт Джоу, Юджин Кларк, Дженнiфер Бекстон.

Зомбi практично захопили свiт. Залишки людства сховались за високими стiнами мiста, однак i в цьому маленькому свiтi немаe eдностi: група людей вирiшила захопити владу i забезпечити таким чином своe виживання.

Це четвертий фiльм з кiносерiалу про зомбi легендарного Джорджа Ромеро (“Нiч живих мерцiв”, “Свiтанок мерцiв”, “День мерцiв”). Цього разу Ромеро сам писав сценарiй. Було вiдкинуто три варiанти назви картини, одна з яких нагадувала фiльм з Хемфрi Богартом 1947 р. Бюджет склав 15 млн. доларiв. Зйомки, якi почались у жовтнi 2004 р., проходили у Торонто, Пiттсбургу та iнших мiстах штату Пенсiльванiя.

Краiна мерцiв (Land of the Dead / Страна мертвецов). Фiльм жахiв. США, 2005. Режисер Джордж Ромеро. У ролях: Деннiс Хоппер, Азiя Ардженто, Джон Легуiзамо, Саймон Бейкер, Роберт Джоу, Юджин Кларк, Дженнiфер Бекстон.

Зомбi практично захопили свiт. Залишки людства сховались за високими стiнами мiста, однак i в цьому маленькому свiтi немаe eдностi: група людей вирiшила захопити владу i забезпечити таким чином своe виживання.

Це четвертий фiльм з кiносерiалу про зомбi легендарного Джорджа Ромеро (“Нiч живих мерцiв”, “Свiтанок мерцiв”, “День мерцiв”). Цього разу Ромеро сам писав сценарiй. Було вiдкинуто три варiанти назви картини, одна з яких нагадувала фiльм з Хемфрi Богартом 1947 р. Бюджет склав 15 млн. доларiв. Зйомки, якi почались у жовтнi 2004 р., проходили у Торонто, Пiттсбургу та iнших мiстах штату Пенсiльванiя. “Йому 68 рокiв, а вiн все ще будуe кар’eру i знаходиться на вершинi винайденого ним жанру, – каже про Ромеро Джон Легуiзамо. – Я граю винищувача зомбi. Це свiт пiсля апокалiпсису, але полiтика вижила. Акцент, звичайно ж, робиться на дii, але i про комедiйний елемент не забули. Живi мерцi захопили увесь свiт, полiтикани керують, робочий клас працюe. I тут закiнчуються запаси, потрiбно знайти новi, i в гру вступаю я разом з Саймоном Бейкером”. Актор вважаe, що причини новоi хвилi популярностi картин про зомбi – вiйна в Iраку та мегакорпорацii. Ромеро настiльки сподобався пародiйний жах “Шон i мерцi” (2004), що вiн запропонував його постановнику Едгару Райту та виконавцю головноi ролi Саймону Пеггу камео двох зомбi. Камео чоловiка з мечем дiсталось Тому Савiнi – вiдомому гримеру та режисеру римейку “Ночi живих мерцiв” Ромеро. Невелику роль зомбi отримала навiть Сюзан Вложина, репортер “USA Today”, яка прибула на зйомки, щоб взяти iнтерв’ю у режисера, – спочатку iй довелось провести годину сорок п’ять хвилин в компанii гримера.