Iвен Макгрегор

Iвен Макгрегор народився 31 березня 1972 р. Вiн вирiс у маленькому мiстечку Крiфф у невеликiй, але дружнiй родинi. Вже у восьмирiчному вiцi хлопець захопився кiнематографом, особливо голлiвудською класикою: <Якщо фiльм був чорно-бiлим, та ще й романтичним i сентиментальним, я отримував надзвичайне задоволення>.

Iвен Макгрегор (Ewan McGregor, Ивэн МакГрегор) народився 31 березня 1972 р. Вiн вирiс у маленькому мiстечку Крiфф у невеликiй, але дружнiй родинi. Вже у восьмирiчному вiцi хлопець захопився кiнематографом, особливо голлiвудською класикою: <Якщо фiльм був чорно-бiлим, та ще й романтичним i сентиментальним, я отримував надзвичайне задоволення>.

Iвен навчався в академii Моррiсона – школi-iнтернатi. У 15 рокiв став ударником у мiсцевiй рок-групi. Вiн мрiяв про акторство, однак шкiльними п’eсами не цiкавився: <Я не мiг брати у них участi, оскiльки не вмiв грати по-справжньому. Я хотiв бути крутим, весь час крутився бiля рiзних компанiй. Але прагнув лише одного - працювати актором. Проте це не сприймали всерйоз, тому я мало не впав у депресiю>. У 16-рiчному вiцi Макгрегор почав всерйоз навчатися лицедiйству. Його прийняли на рiчний курс лекцiй у Кiркалдi, потiм Iвен поступив в Школу музики та драми Гiлдхол у Лондонi.

У 21 рiк Макгрегор дебютував у стрiчцi <Помада на моeму комiрi> Деннiса Поттера. Пiсля не надто вдалоi картини <Бути людиною> та телефiльму >Червоне i чорне> фортуна нарештi посмiхнулася юному актору: вiн зiграв одного з основних персонажiв жорсткого трилеру Деннi Бойла <Неглибока могила> (1994). Похмуру стрiчку порiвнювали з <Кримiнальним чтивом> i буквально засипали рiзними нагородами (премiя Британськоi кiноакадемii за найкращий дебют, головнi призи фестивалю полiцейських картин у Коньяку та фестивалю фiльмiв Великобританii у Дiнарi тощо).

Режисер вiдразу зрозумiв, що знайшов виконавця, який iдеально вiдповiдаe його стилiстицi, i доручив Iвену центральну роль у стрiчцi <На голцi> (1996) – трагiкомiчнiй замальовцi з життя молодих шотландських наркоманiв. Втiм, Макгрегор вважаe, що <наркотики - просто збiльшуване скло, i тема картини - людство пiд цим склом>. Його герой – аморальний маргiнал Марк Рентон, котрий пiсля багатьох диких витiвок та злочинiв видираeться на вищий соцiальний поверх, зрадивши i обiкравши колишнiх друзiв.

Фiльм отримав культовий статус, був визнаний британськими критиками найкращою стрiчкою року i став подieю Каннського фестивалю. Водночас у Каннi демонструвалася ще одна картина за участю Макгрегора – Пiтера Грiнуея, внаслiдок чого актор перетворився на головну зiрку найпрестижнiшого щорiчного кiнофоруму свiту.

Пiсля мiжнародного успiху <На голцi> (фiльм виявився найрентабельнiшим проектом року) Макгрегор прийняв запрошення з Голлiвуду. Його американським дебютом стала <Нiчна варта> (1996) Оле Борнедаля – моторошна кримiнальна iсторiя про студента юридичного факультету, який пiдробляe сторожем у мiському моргу i випадково викриваe пiдступного манiяка-некрофiла.

На <фабрицi мрiй> Макгрегор продовжив спiвпрацю з Деннi Бойлом: разом вони створили дотепну <чорну комедiю> <Неординарне життя> (1997). Постановник планував запросити улюбленого виконавця у свою наступну стрiчку <Пляж>, довго розмовляв з ним про його майбутнього персонажа, але студiя , що фiнансувала зйомки, примусила Бойла вiддати роль Леонардо Дi Капрiо. Iвен почувався зрадженим i в численних iнтерв’ю висловлював презирство до голлiвудськоi системи.

Невдача з <Пляжем> не вплинула на стрiмкий рiст популярностi Макгрегора. Талановитий шотландець продовжував дивувати рiзноплановiстю робiт: вiн однаково переконливо грав хороброго галактичного воiна (Обi-Ван Кенобi у <Зоряних вiйнах>), двозначного героя <чорного кримiналу> (<Око спостерiгача>) та Джеймса Джойса (<Нора>).

Каннський фестиваль 2001 р. вiдкрився прем’eрою дорогого мюзиклу База Лурменна <Мулен Руж>, де Макгрегор виконав роль поета Крiстiана. У цiй картинi вiн змiг продемонструвати не лише драматичнi, а й непересiчнi вокальнi здiбностi. Однак на прес-конференцii пiсля показу стрiчки Iвен та його партнерка Нiколь Кiдман на прохання журналiстiв заспiвати <вживу> вiдповiли вiдмовою: <Ми присягнули, що не будемо цього робити, навiть якщо нап'eмося>.

Спроба зробити ставку на стиль ретро в дуетi з Рене Зельвегер в романтичнiй комедii <До бiса любов!> (2002) стала творчою поразкою актора, як i всiei знiмальноi групи: замiсть <ностальгiйноi> картина вийшла холодною й штучною, з надуманим сюжетом i перманентним акторським переграванням. Набагато вдалiшим для Макгрегора було повернення до драматичного жанру в <Молодому Адамi>, де актор втiлив на екранi образ типового представника <втраченого поколiння>. Залишаeться сподiватись, що роботами такого рiвня Макгрегор буде радувати нас частiше, нiж черговими ролями у голлiвудських стрiчках.

Зорянi вiйни. Епiзод III: Помста сiтхiв

Отже, коло замкнулося, епопея закiнчилась i Темна Сторона перемогла. Такий фiнал нинi сприймаeться так само органiчно, як перемога сил добра у 83-му. Лукас мiг скiльки завгодно скаржитись на Рейгана, який використав означення як синонiм для СРСР, але вiн все ж таки жив не в iншiй галактицi i не мiг не розумiти, якi порiвняння може викликати у глядача запропоноване ним протистояння абсолютного Добра та абсолютного Зла. Зараз автор <Зоряних вiйн> вже не граeться в наiвнiсть, а поважно розмiрковуe вголос про те, наскiльки крихка рiч демократiя, оскiльки його нова казка про перетворення доброi Республiки у злу Iмперiю у цьому сенсi влучила в яблучко – можливо, навiть краще, нiж вiн хотiв. Втiм, досить полiтики. Як Добро, так i Зло у свiтi Лукаса маe багато обличь, i варто вгледiтись в них, оскiльки саме в них закладенi як позитивнi сторони третього епiзоду, так i його невдачi.

Отже, коло замкнулося, епопея закiнчилась i Темна Сторона перемогла. Такий фiнал нинi сприймаeться так само органiчно, як перемога сил добра у 83-му. Лукас мiг скiльки завгодно скаржитись на Рейгана, який використав означення як синонiм для СРСР, але вiн все ж таки жив не в iншiй галактицi i не мiг не розумiти, якi порiвняння може викликати у глядача запропоноване ним протистояння абсолютного Добра та абсолютного Зла. Зараз автор <Зоряних вiйн> вже не граeться в наiвнiсть, а поважно розмiрковуe вголос про те, наскiльки крихка рiч демократiя, оскiльки його нова казка про перетворення доброi Республiки у злу Iмперiю у цьому сенсi влучила в яблучко – можливо, навiть краще, нiж вiн хотiв. Втiм, досить полiтики. Як Добро, так i Зло у свiтi Лукаса маe багато обличь, i варто вгледiтись в них, оскiльки саме в них закладенi як позитивнi сторони третього епiзоду, так i його невдачi.

Почнемо з переможцiв. Центральний персонаж обох трилогiй, джедай-ренегат Анакiн Скайуокер, тут зiграний набагато краще, нiж в <Атацi клонiв>. У першiй половинi стрiчки Крiстенсен добре вiдiгруe всi боки суперечливого (для космiчноi казки) характеру. Цього разу його персонаж стартуe як сповнений сил герой-переможець, який за першi ж хвилини свого перебування на екранi встигаe вiддати борг графу Дукку, кiлька разiв врятувати свого наставника i вправно посадити половину зорельота. Його перехiд на Темний Бiк пiдготовлено заздалегiдь, обгрунтовано i навiть психологiчно (тут i заздрiсть до вчителя, ревнощi, недовiра, i амбiцii, жага влади, якi пробуджуються поступово, але впевнено). Все псуe сам момент переходу i аргументацiя такого рiшення. Вiн хоче врятувати кохану, якiй НIЧОГО не загрожуe, i цим якраз приводить ii до загибелi. Рiшення, позбавлене сенсу, – прикрий драматургiчний прорахунок. Звичайно, все це просто казка, але якщо добре не аргументувати саме цей момент, то не слiд було починати ii взагалi. Можна було просто сказати, що Анакiн у той день встав не з тоi ноги – це було б не набагато гiрше. I з того моменту, як молодий джедай бере собi нове iм’я, характер зникаe – залишаeться комп’ютерний персонаж, фiгурка з мечем, що дie поза логiкою.

Канцлер Палпатiн, вiн же Дарт Сiдiус, який залишався в тiнi впродовж перших двох епiзодiв, тут виходить на перший план, але й цей персонаж працюe в повну силу тiльки першу половину фiльму. Iан Макдаярмiд добре граe диявола-спокусника: чого лише вартi моменти, коли вiн наближуe до себе Анакiна, пропонуючи йому мiсце поряд з собою у театрi, або розповiдаe як легенду iсторiю про те, як вчинив з власним наставником. Вiн залишаeться цiкавим до того моменту, коли береться за меч. Втративши людську подобу, володар темряви втрачаe i переконливiсть, i харизму – йому залишаeться лише злобно сичати на ворогiв. Його подальшi дii передбачуванi, двобiй з Йодою майже смiшний i, головне, абсолютно зайвий. Був певний сенс у тому, що нi Йода, нi Iмператор у старiй трилогii не опускалися до фехтування – це був нiби натяк на те, що iхнi можливостi сягають далеко за межi такого простого способу з’ясування стосункiв.

Щодо персонажiв позитивних, то найкраще з них дie Iвен Макгрегор – Обi-Ван Кенобi. Втiм, у даному випадку завдання грати для нього e другим у списку, а перше – намагатись бути схожим на Алека Гiннесса (наскiльки це можливо), щоб забезпечити необхiдний мiсток мiж двома трилогiями. Семюель Л. Джексон пiдтримуe той самий тон, що i в попередньому епiзодi, i для його епiзодичного персонажу цього цiлком вистачаe. Портман граe препогано, однак, оскiльки ii екранний час у порiвняннi з попереднiми епiзодами значно обмежений, на це можна просто не звертати уваги.

За атмосферою <Помста сiтхiв>, як i було обiцяно, похмурiша за будь-який iнший епiзод. Використання клонiв в якостi <маньчжурських кандидатiв> – непогана iдея, i коротка сцена вiзиту Анакiна до джедаiвського <центру молодi> запам’ятовуeться. Зi спецефектами, як завжди у Лукаса, все гаразд, i новий цiлком комп’ютерний персонаж, генерал Грiвус, виглядаe водночас кумедно i загрозливо. Рекомендувати чи не рекомендувати цей фiльм немаe сенсу, оскiльки його й так переглянуть усi.

Канський трiумф Украiни

Рiшення журi короткометражних фiльмiв присудити свiй приз украiнському режисеру Iгорю Стрембiцькому за документальний фiльм “Подорожнi” можна вважати справжньою сенсацieю. Особливо якщо врахувати, що це перша украiнська картина, яка потрапила в конкурс головного мiжнародного кiнофестивалю, i що це дипломна робота студента Киiвського нацiонального унiверситету театру, кiно i телебачення iм. Iвана Карпенка-Карого.

Рiшення журi короткометражних фiльмiв присудити свiй приз
украiнському режисеру Iгорю Стрембiцькому за документальний фiльм
“Подорожнi” можна вважати справжньою сенсацieю. Особливо якщо
врахувати, що це перша украiнська картина, яка потрапила в конкурс
головного мiжнародного кiнофестивалю, i що це дипломна робота студента
Киiвського нацiонального унiверситету театру, кiно i телебачення iм.
Iвана Карпенка-Карого.

Героi 10-хвилинного чорно-бiлого фiльму –
хворi старi люди. Стрембiцький i його дружина, сценарист стрiчки
Наталка Конончук, кажуть, що це картина про дитинство, яке не
повертаeться, мрii, якi не збуваються, i божевiлля, яке може бути як
лихом, так i щастям.
Над “Подорожнiми” Iгор працював три роки. Iнститут видав йому три
коробки плiвки (в однiй з них був брак) i кошти для зйомок, якi
проходили у Домi ветеранiв сцени, в психоневрологiчному iнтернатi, – 15
тисяч гривень.

Iдея послати стрiчку в Канни належала дружинi
режисера. Фiльм потрапив на фестиваль завдяки зусиллям топ-менеджерiв
каналу “1+1” Олександра Роднянського i Володимира Оселедчика –
Мiнiстерство культури i туризму просто не звернуло не Стрембiцького
уваги. Натомiсть пiсля фестивального успiху молодого кiнематографiста
його поздоровили з перемогою i вiце-прем’eр-мiнiстр, i президент.

Пiд
час прес-показу у Каннi, який вiдбувся 19 травня, через допотопнiсть
нинiшньоi украiнськоi кiноапаратури були проблеми зi звуком:
аудiодорiжку довелось запускати з магнiтноi плiвки. Технiки Канського
палацу кiно не спали нiч, намагаючись забезпечити “Подорожнiм”
нормальний звук, i iм це вдалося: 20 травня на конкурсному показi, за
словами авторiв стрiчки, звук був iдеальним.
Стрембiцький згадуe, що пiд час нагородження вiд несподiванки
розгубився, але принципово вiдмовився дякувати фестивалю росiйською
мовою.

Пiсля Канн “Подорожнi” будуть брати участь у фестивалях в
Грузii, Карлових Варах i в росiйському “Кiнотаврi”. Щодо своiх
найближчих планiв режисер ще не визначився, однак вiдомо, що йому
запропонували спiвпрацю канали “1+1” та “Тонiс”.
Що ж стосуeться глядацького загалу, то окремi щасливцi могли побачити
роботу Стрембiцького 28 травня у киiвському Домi кiно. Оскiльки усi
права на фiльм належать iнституту, сам режисер не маe можливостi
випустити “Подорожнiх” у широкий прокат.

Зорянi вiйни. Епiзод III: Помста сiтхiв

Зорянi вiйни. Епiзод III: Помста сiтхiв (Star Wars: Episode III – Revenge of the Sith / Звездные войны. Эпизод III: Месть ситхов). Фантастичний бойовик / казка. США, 2005. Режиссер Джордж Лукас. У ролях: Гейден Крiстенсен, Iвен Макгрегор, Наталi Портман, Iан Макдаярмiд, Семюель Л. Джексон, Крiстофер Лi.
Вiйни клонiв розривають галактичну Республiку. Вiйська сепаратистiв пiд командуванням зловiсного графа Дукку та напiвмеханiчного генерала Грiвуса переходять у наступ i захоплюють у полон верховного канцлера Палпатiна. Рятувати дорогоцiнного заручника вирушають лицарi-джедаi Обi-Ван Кенобi та Анакiн Скайуокер. Але головний бiй у життi цих героiв ще попереду.

Зорянi вiйни. Епiзод III: Помста сiтхiв (Star Wars: Episode III – Revenge of the Sith / Звездные войны. Эпизод III: Месть ситхов). Фантастичний бойовик / казка. США, 2005. Режиссер Джордж Лукас. У ролях: Гейден Крiстенсен, Iвен Макгрегор, Наталi Портман, Iан Макдаярмiд, Семюель Л. Джексон, Крiстофер Лi.

Вiйни клонiв розривають галактичну Республiку. Вiйська сепаратистiв пiд командуванням зловiсного графа Дукку та напiвмеханiчного генерала Грiвуса переходять у наступ i захоплюють у полон верховного канцлера Палпатiна. Рятувати дорогоцiнного заручника вирушають лицарi-джедаi Обi-Ван Кенобi та Анакiн Скайуокер. Але головний бiй у життi цих героiв ще попереду.

Художнiй вiддiл пiд керiвництвом Раяна Черча та Ерiка Тiменса розпочав роботу над <Помстою сiтхiв> ще пiд час завершального етапу <Атаки клонiв>. Команда з 12 талановитих художникiв зобразила усе, що мало бути у фiльмi, – вiд двобою Анакiна та Обi-Вана до iхнiх зачiсок. Вони майже рiк розробляли концепцii засобiв пересування, меблiв, унiформи тощо. Особливо багато сил витратили на нового персонажа – генерала Грiвуса, напiвдроiда, напiвприбульця, котрий очолюe армiю сепаратистiв. Ескiзи художнього вiддiлу мали вирiшальний вплив на художника-постановника Гевiна Боке та художника по костюмах Трiшу Бiггар. Боке розробив та збудував 72 основнi декорацii для <Помсти> (на 50 бiльше, нiж до звичайноi стрiчки). Декорацieю-зв’язком мiж третiм епiзодом та <Новою надieю> став коридор космiчного корабля повстанцiв: Боке довелось вiдбудовувати його за кiлькома кресленнями, що збереглись з 1976 р. Бiггар зi своiми помiчниками створила понад 500 костюмiв, провiвши широкомасштабнi пошуки унiкальних тканин, якi могли б надати ii витворам неземний вигляд.

Основнi зйомки фiльму почались на австралiйськiй студii в Сiднеi 30 червня 2003 р. i тривали 55 днiв – це стандарт для <Зоряних вiйн> i набагато менше, нiж звичайно триваe робота на знiмальному майданчику художнього фiльму. Крiм павiльйонних зйомок в Австралii та Англii, картину знiмали в Китаi, Таiландi, Швейцарii та Тунiсi, де знайшли пейзажi для кiлькох нових планет, що з’являються у <Помстi сiтхiв>. У 2002 р. знiмальна команда також вiдвiдала Iталiю, щоб засняти виверження Етни в Сицилii.

На тренуваннях у Сiднеi Iвену Макгрегору та Гейдену Крiстенсену довелось багато працювати, особливо останньому з них. Гейден шiсть годин тренувався з мечем, потiм годину займався з гирями i ще годину тренував серцево-судинну систему. У сiчнi 2004 р. каскадер Нiк Джиллард розповiв журналiстам, що двобiй мiж Скайуокером та Кенобi триватиме 12 хвилин i стане найвидовищнiшою дуеллю в iсторii кiно.

Для Лукаса сценарiй – лише нарис до майбутнього фiльму: бiльшiсть iдей виникаe у нього на знiмальному майданчику та пiд час перегляду вiдзнятих сцен.  У зв’язку з цим йому iнодi доводиться робити дозйомки: одна з них вiдбулась у серединi 2004 р. в Англii, на студii <Шеппертон>, i тривала 11 днiв. Ранiше того ж року друга знiмальна група провела у Сiднеi короткi зйомки сцен з народом вукi (до якого належить Чубакка). Фiнальний етап зйомок вiдбувся у сiчнi 2005 р. на студii <Елстрi> в Англii: його героeм став Гейден Крiстенсен, який, наче божевiльний, бiг по платформi. Лише пiсля цього Лукас промовив: <Знято - справу зроблено>. Круг замкнувся – ще й у тому сенсi, що саме на <Елстрi> у 1976 р. було знято перший кадр епiзоду IV – <Новоi надii>.

Звичайно ж, при роботi над <Помстою сiтхiв> не обiйшлося без фахiвцiв зi студii спецефектiв Лукаса. <Ми плануeмо використати вдвiчi бiльше спецефектiв, нiж в <Атацi клонiв>, хоча й там нашi досягнення були фантастичними>, – казав продюсер картини Рiк Маккаллум перед початком зйомок. В епiзодi III понад 2 200 кадрiв зi спецефектами – у цьому планi фiльм перевершив не лише попереднi серii <Зоряних вiйн>, а й трилогiю <Володар перснiв>. Для сцени двобою Анакiна з Обi-Ваном у вулканi комп’ютернi образи планети Мустафар поeднали з реальними зйомками виверження Етни, а також з тривимiрними малюнками та складними мiнiатюрами, створеними пiд керiвництвом Браяна Герненда. Деякi з цих мiнiатюр сягали 30 футiв у довжину, пiдсилюючи реалiстичнiсть сцени. Лаву Герненд та його помiчники виготовили за допомогою реагенту, який використовують для молочних коктейлiв.

Картину в цiлому Лукас називаe <Титанiком> у космосi>. <Я не думаю, що п'яти-шестирiчним дiтям варто це дивитись, - вважаe вiн. - Адже сюжет - це угода з дияволом, справжня трагедiя>. Прем’eра фiльму вiдбулась на Каннському кiнофестивалi 2005 р.

Автостопом по Галактицi

Цiкаво, що вiдчувають пiд час перегляду цiei стрiчки тi глядачi, якi не пiдозрюють, що автор ii сюжету колись спiвпрацював з представником славетноi групи “Монтi Пайтон”, або навiть не знають, що це за група. Тобто тi, хто прийшов у кiнозал, купившись на запропоноване нашим кiнопрокатом визначення “фантастична комедiя”, i розраховуe побачити щось у стилi, наприклад, “Людей у чорному”. У цьому випадку буде доречною порада N 1 з “Галактичного довiдника для тих, хто подорожуe автостопом” (до речi, це справжня назва фiльму): “Без панiки!”

Цiкаво, що вiдчувають пiд час перегляду цiei стрiчки тi глядачi, якi не пiдозрюють, що автор ii сюжету колись спiвпрацював з представником славетноi групи “Монтi Пайтон”, або навiть не знають, що це за група. Тобто тi, хто прийшов у кiнозал, купившись на запропоноване нашим кiнопрокатом визначення “фантастична комедiя”, i розраховуe побачити щось у стилi, наприклад, “Людей у чорному”. У цьому випадку буде доречною порада N 1 з “Галактичного довiдника для тих, хто подорожуe автостопом” (до речi, це справжня назва фiльму): “Без панiки!”

У першi ж хвилини ми дiзнаeмось, що люди – аж нiяк не найрозвинутiший вид на Землi: у цьому списку вони лише на третьому мiсцi. На другому – дельфiни, i тому картина стартуe з музичного номеру цих милих iстот, коли вони прощаються з людством i тiкають з планети, стрибаючи з води хвостами догори. Хто ж знаходиться на першому мiсцi, нам повiдомлять тiльки у фiналi, а поки що наступна життeво важлива iнформацiя: рiвно через 12 хвилин Землю буде знищено. Ви не знали? То й самi виннi, бо плани будiвництва галактичноi швидкiсноi магiстралi вже давно висять у найближчiй зорянiй системi – чому не знайшли часу злiтати туди i перевiрити? Отже, до побачення i щасливого перебування у космiчному вакуумi. Але без панiки!

Тому що у галактицi цей варiант, здаeться, не найгiрший. Адже e ще раса бюрократiв-важковаговикiв, якi не зроблять i кроку без наказу у письмовiй формi у трьох екземплярах i тiльки на потрiбному бланку. Як доповiдаe нам неперевершений “Довiдник”, цi iстоти повнiстю позбавленi фантазii i найбiльше люблять мучити полонених, читаючи iм своi вiршi. I хоча, за даними того ж довiдника, найгiрша поетеса у Всесвiтi жила на знищенiй Землi, твори iнопланетних тугодумiв теж можуть довести людину до смертi. Проте без панiки!

Тому що галактична влада знаходиться у руках таких вiдповiдальних i далекоглядних створiнь, як президент Зафод Бiблброкс. Сем Роквелл e справжньою зiркою фiльму, i Зафод чимось нагадуe його Чака Беррiса iз “Зiзнань небезпечноi людини”: та сама демонстративна попсовiсть, помножена на поганий смак, але цього разу без жодного натяку на мiзки (незважаючи на те, що голiв у президента аж двi). Якщо Беррiс, автор генiально iдiотських телешоу, називав себе “небезпечною людиною”, то що можна сказати про шановного пана Бiблброкса, який наказ про знищення планети пiдписуe так, нiби ставить автограф? Натомiсть пiдчепити дiвчину на будь-якiй планетi для нього не проблема. Роквелл, безумовно, граe найсмiшнiшого i найбезглуздiшого з усiх екранних президентiв. Хоча нi, помиляюсь: до хлопця з “Фаренгейту” йому далеко, як до Мiсяця. I все ж таки – без панiки!

Даглас Адамс, справжнiй автор “Галактичного довiдника”, описуючи космiчнi мандри, згадував власну подорож автостопом по Eвропi. Своi враження вiн прикрасив британським гумором, тому фiльм по-справжньому зрозумiють тiльки любителi цього виду мистецтва. Що можна порадити усiм iншим? Бути достатньо божевiльними, щоб оцiнити оригiнальний стиль мислення автора, i спробувати iнтуiтивно вiдчути прихованi сатиричнi моменти – адже деякi речi, про якi тут йдеться, актуальнi i для нашоi краiни. Або хоча б дочекатися сцени, в якiй з’являeться Джон Малкович – таким ви його ще не бачили.

Жах Амiтивiлля

Час писати про вiдродження жанру хоррора, тобто фiльму жахiв. Напевно, краще назвати це якось по-iншому, але факт залишаeться фактом: страшних картин класу “А” щороку стаe все бiльше, i в них iнколи можна побачити навiть акторiв класу Де Нiро. Однак про те, що у жанру, який вiчно записували у другоряднi, вiдкрилось друге дихання, казати зарано, бо бiльшiсть нових жахiв-хiтiв – це старi, перевiренi часом iсторii, переказанi на новий лад.

Час писати про вiдродження жанру хоррора, тобто фiльму жахiв. Напевно, краще назвати це якось по-iншому, але факт залишаeться фактом: страшних картин класу “А” щороку стаe все бiльше, i в них iнколи можна побачити навiть акторiв класу Де Нiро. Однак про те, що у жанру, який вiчно записували у другоряднi, вiдкрилось друге дихання, казати зарано, бо бiльшiсть нових жахiв-хiтiв – це старi, перевiренi часом iсторii, переказанi на новий лад.

Це стосуeться i “Жаху Амiтивiлля”. Вiн вiдчутно поступаeться своeму попереднику, класичному фiльму 1979 р., не кажучи вже про зняте того ж року “Сяйво” Кубрика зi схожим сюжетом. У римейку сюжету про сiм’ю, яку роздирають конфлiкти, причиною яких здаються привиди, що населяють старий будинок, не вiдчуваeться жодного пiдгрунтя, яке хоча б якось виправдовувало його iснування. А воно могло б бути – iсторiя все ж таки частково заснована на реальних фактах. Достатньо було обмежитись лише натяками на можливу участь у подiях демонiчних сил, а з iншого боку, зробити сiмейний конфлiкт бiльш переконливим психологiчно.
Якщо реакцiя дiтей на появу у iхньому життi нового чоловiка виглядаe вiрогiдно, то головний герой надто одновимiрний: вiн занадто рiзко переходить вiд характеру м’якого до вiдвертоi жорстокостi. Поступова змiна натури Джорджа Латца могла б зробити з цього фiльму щось бiльше, нiж стандартний хоррор, – розповiдь про пробудження в душi звичайноi, безпечноi людини жорстокостi, про яку вона не пiдозрюe. I в цiй трансформацii можуть бути виннi як потойбiчнi сили, так i причини цiлком реальнi (змiна обстановки, фiнансовi проблеми, що призводять до щоденних стресiв, часом вороже ставлення з боку дiтей дружини). Фiльм став би вiд цього бiльш багатоплановим, але не менш страшним. Проте це не було зроблено i, швидше за все, просто не входило в задум авторiв римейку.

Зроблене ними повнiстю пiдпадаe пiд обов’язкову програму практично будь-якого хоррора тематики будинкiв з привидами. Зловiснi коридори, пiдозрiлi зеленi обличчя у дзеркалi, кров у ваннi i маленькi дiвчата, котрi з’являються i зникають, – все це нам показували кiлька сотень разiв, i цього разу весь цей мотлох виглядаe настiльки безбарвно, що багато хто почне позiхати.

Про акторство нiчого доброго теж сказати не можна. Фiлiпп Бейкер Холл, який чудово грав, наприклад, в “Магнолii”, з’являeться усього на кiлька хвилин в ролi священика. Раян Рейнольдс не може нiчим похвалитись у ролi Джорджа, але у даному випадку це швидше проблеми сценарiю: як вже було сказано, його героя “перемикаe” занадто швидко, i решту фiльму актору залишаeться лише блищати очима i розмахувати сокирою.

Автостопом по Галактицi

Автостопом по Галактицi (The Hitchhiker’s Guide to the Galaxy / Автостопом по Галактике). Фантастична комедiя. Великобританiя-США, 2005. Режисер Гарт Дженнiнгс. У ролях: Мартiн Фрiман, Мос Деф, Сем Роквелл, Ворвiк Дейвiс, Зоi Дешанель, Бiлл Наi, Джон Малкович.

Одного жахливого дня Артур Дент дiзнаeться, що його будинок невдовзi знесуть, його друг Форд Перфект – iнопланетянин, а Землю буде зруйновано, оскiльки вона знаходиться на шляху мiжпланетноi швидкiсноi траси. Дент i Перфект змушенi рятуватись з приреченоi планети i вирушити в космiчну подорож. Мандруючи Всесвiтом, вони зустрiчають чимало незвичних iстот, наприклад, двоголового Президента та його суперника, зловiсного Кандидата.

Автостопом по Галактицi (The Hitchhiker’s Guide to the Galaxy / Автостопом по Галактике). Фантастична комедiя. Великобританiя-США, 2005. Режисер Гарт Дженнiнгс. У ролях: Мартiн Фрiман, Мос Деф, Сем Роквелл, Ворвiк Дейвiс, Зоi Дешанель, Бiлл Наi, Джон Малкович.

Одного жахливого дня Артур Дент дiзнаeться, що його будинок невдовзi знесуть, його друг Форд Перфект – iнопланетянин, а Землю буде зруйновано, оскiльки вона знаходиться на шляху мiжпланетноi швидкiсноi траси. Дент i Перфект змушенi рятуватись з приреченоi планети i вирушити в космiчну подорож. Мандруючи Всесвiтом, вони зустрiчають чимало незвичних iстот, наприклад, двоголового Президента та його суперника, зловiсного Кандидата.

Стрiчку знято за бестселером англiйця Дагласа Адамса, сповненим типово британського гумору. Адамс написав цiлу серiю романiв з цими героями, отже, студiя Дiснея цiлком може створити кiлька продовжень стрiчки, скориставшись, наприклад, наступним твором письменника, який називаeться “Ресторан на краю Всесвiту”. Iсторiя Дента та його друзiв ранiше бачила свiт у виглядi комiксiв, радiошоу, телесерiалу, музичного альбому, театральноi постановки та комп’ютерноi гри.

Iдея екранiзувати “Автостопом по Галактицi” вперше виникла у 1982 р. у режисера Айвена Рейтмана. Вiн хотiв запросити на головнi ролi Бiлла Мюррея та Дена Ейкройда, однак проект реалiзувати не вдалося, i трiйця зайнялась “Мисливцями за привидами”. Коли ж проект вiдродився у новому столiттi, його режисером на початковому етапi був Джей Роач, а претендентом на одну з головних ролей називали Джима Керрi. Коли Роач залишив проект, подейкували, що його замiнить Мiшель Гондрi, однак врештi-решт постановником став Гарт Дженнiнгс, дебютант у кiнорежисурi, котрий ранiше займався рекламними роликами та вiдеоклiпами. Актора Сема Роквелла запрошували зiграти Форда Префекта, проте вiн вiддав перевагу ролi президента Зафода. Зйомки почались у квiтнi 2004 р. у Лондонi. Спецефекти для фiльму виготовила компанiя Cinesite, яка працювала над стрiчками [“Гаррi Поттер та в’язень Азкабана”->Гаррi Поттер та в’язень Азкабана], [“Чужий проти Хижака”->Чужий проти Хижака], [“Король Артур”->Король Артур]. У картинi використали музичну тему, яка звучала в однойменному серiалi.

Жах Амiтивiлля

Жах Амiтивiлля (The Amityville Horror / Ужас Амитивилля). Фiльм жахiв. США, 2005. Режисер Ендрю Даглас. У ролях: Раян Рейнольдс, Мелiса Джордж, Фiлiпп Бейкер Холл, Рейчел Нiколс, Брендан Дональдсон, Джессi Джеймс.

Джордж Латц, його дружина та ii дiти вiд попереднього шлюбу переiздять в старовинний дiм у мiстечку Амiтивiлль на Лонг-Айлендi (штат Нью-Йорк). Будинок дiстався iм за напрочуд низьку цiну, оскiльки саме тут рiк тому Рональд Де Фео вбив шiстьох членiв своei сiм’i. I “голоси”, якi нiбито примусили Де Фео це зробити, починають переслiдувати Джорджа. Вони закликають Латца здiйснити криваву розправу над найближчими людьми…

Жах Амiтивiлля (The Amityville Horror / Ужас Амитивилля). Фiльм жахiв. США, 2005. Режисер Ендрю Даглас. У ролях: Раян Рейнольдс, Мелiса Джордж, Фiлiпп Бейкер Холл, Рейчел Нiколс, Брендан Дональдсон, Джессi Джеймс.

Джордж Латц, його дружина та ii дiти вiд попереднього шлюбу переiздять в старовинний дiм у мiстечку Амiтивiлль на Лонг-Айлендi (штат Нью-Йорк). Будинок дiстався iм за напрочуд низьку цiну, оскiльки саме тут рiк тому Рональд Де Фео вбив шiстьох членiв своei сiм’i. I “голоси”, якi нiбито примусили Де Фео це зробити, починають переслiдувати Джорджа. Вони закликають Латца здiйснити криваву розправу над найближчими людьми…

В основу фiльму покладено книгу Джея Енсона, яка базуeться на реальних подiях, що вiдбулись у груднi 1975 р. Вперше роман екранiзував Стюарт Розенберг у 1979 р. Стрiчка, головнi ролi в якiй виконали Джеймс Бролiн, Марго Кiддер та “оскарiвський” лауреат Род Стайгер, зiбрала у США понад 35 млн. доларiв i увiйшла до числа найприбутковiших фiльмiв 70-х. Через три роки з’явилось продовження – “Амiтивiлль-2: Одержимiсть” Дамiано Дамiанi, подii якого передували зображеним у першiй частинi. “Амiтивiлль-3”, знятий Рiчардом Флейшером у 1983 р., був стереоскопiчним, але пропонував той самий сюжет. Четвертий “Амiтивiлль” (1989) знiмали вже для телебачення: у ньому зло звiльняeться з проклятого будинку i переселяeться в Калiфорнiю. У картинi “Амiтивiлль: Нове поколiння” (1992) Джона Мерловскi виявляeться, що джерелом зла в Амiтивiллi було дзеркало. А у стрiчцi “Амiтивiлль 1992: Майже вчасно” (1992) Тонi Рендела з’являeться ще одна версiя: в усьому винний старий годинник, котрий належав дiтовбивцi Жилю де Ре, який жив у XV столiттi.

Про “амiтивiлльську” тему згадали пiсля успiху останнiх спроб вiдновити популярнi в минулому страшнi сюжети (на кшталт “Техаськоi рiзанини бензопилою”). Автори римейку стверджують, що взяли з першоджерела, книги Енсона, набагато бiльше, нiж iх попередники. Перший варiант сценарiю написав Скотт Козар, однак його твiр вiддали на доопрацювання Шелдону Тернеру (“Найдовший ярд”). Знiмати новий “Жах Амiтивiлля” доручили режисеру-початкiвцю Дагласу, вiдомому за фiльмом “У пошуках Iсуса з чужими очима”. За дивним збiгом, реальна Кетi Латц померла у вiцi 59 рокiв саме пiд час зйомок, що здалось виконавицi ролi поганим знаком. Джордж Латц був незадоволений, що його не запросили консультувати знiмальну групу.

Орландо Блум

Орландо Блум народився 13 сiчня 1977 р. у Кентерберi (Англiя). Згiдно з однieю версieю, вiн отримав своe iм’я на честь героя роману Вiрджинii Вулф <Орландо>, згiдно з iншою – на честь композитора XVII столiття Орландо Гiббонса. Пiвденноафриканський адвокат i активний борець проти апартеiду Гаррi Блум дав хлопчику своe прiзвище, однак його справжнiм батьком був Колiн Стоун. Коли Орландо було чотири роки, Гаррi Блум помер, i Стоун став його опiкуном. Про те, що Стоун насправдi e його e батьком, Орландо дiзнався у 13 рокiв.

Орландо Блум (Orlando Bloom) народився 13 сiчня 1977 р. у Кентерберi (Англiя). Згiдно з однieю версieю, вiн отримав своe iм’я на честь героя роману Вiрджинii Вулф <Орландо>, згiдно з iншою – на честь композитора XVII столiття Орландо Гiббонса. Пiвденноафриканський адвокат i активний борець проти апартеiду Гаррi Блум дав хлопчику своe прiзвище, однак його справжнiм батьком був Колiн Стоун. Коли Орландо було чотири роки, Гаррi Блум помер, i Стоун став його опiкуном. Про те, що Стоун насправдi e його e батьком, Орландо дiзнався у 13 рокiв.

Свiй творчий шлях майбутнiй актор почав з участi у мiсцевому фестивалi талантiв. Вiн декламував вiршi та оповiдання, якi йому подобалися, а згодом зацiкавився i акторством: у дитячi роки його кумиром був Крiстофер Рiв, виконавець ролi Супермена.

У 1993 р. Блум залишив рiдне мiсто i переiхав до Лондона, щоб виступати у складi Нацiонального молодiжного театру. Через два роки отримав стипендiю на навчання у Британськiй академii акторського мистецтва. Агент з пiдбору акторiв помiтив Орландо у виставi <Прогулянка у Вiденському лiсi> i запропонував йому невелику роль у фiльмi <Уайлд> (1997). Пiсля цiei картини Блум отримав чимало запрошень вiд кiнорежисерiв, проте вiддав перевагу навчанню у престижнiй Школi музики та драми Гiлдхол, яку закiнчили такi вiдомi актори, як Iвен Макгрегор, Бен Чаплiн, Джозеф Фiннес. Вiн також продовжував грати у театрi i брав участь у британських телешоу.

Пiд час навчання у Гiлдхол з актором стався нещасний випадок: намагаючись залiзти на дах тераси, вiн впав з висоти третього поверху i серйозно пошкодив спину. Лiкарi казали, що, можливо, Орландо нiколи не зможе ходити, але вже тиждень по тому вiн пересувався з милицями, а через деякий час i без них. Блум жартома називаe себе ходячим нещастям: за своe життя вiн примудрився зламати обидвi ноги, руку, зап’ястя, нiс та щелепу.

Через три днi пiсля закiнчення Гiлдхол актор був затверджений на роль Леголаса у <Володарi перснiв>. Спочатку вiн проходив проби на роль Фарамiра, однак ii отримав австралieць Дейвiд Венхем. До початку зйомок Блуму довелося протягом кiлькох мiсяцiв тренуватись з луком та мечем i брати уроки верховоi iзди. На зйомках йому поталанило додати ще кiлька переломiв до своei <колекцii>: одного разу вiн впав з коня, а iншого його змило з човна разом з Вiгго Мортенсеном. Незважаючи на те, що роль Орландо була далеко не головною, глядачi запам’ятали його. Блума вiдзначили премieю за <роль-прорив>, i у нього з’явились армii прихильниць в усьому свiтi. Через популярнiсть його героя стрiльба з лука стала захопленням N 1 серед простих англiйцiв.

Пiсля закiнчення зйомок у трилогii Пiтера Джексона Орландо зiграв епiзодичну роль одного з солдатiв у <Чорному яструбi> (2001) Рiдлi Скотта i перевтiлився у хороброго шукача пригод Вiлла Тернера у <Пiратах Карибського моря> (2003) Гора Вербiнскi. Остання стрiчка стала головним сюрпризом лiтнього кiносезону, зiбравши тiльки у США понад 260 млн. доларiв, а Блума деякi критики називали новим Ерролом Флiнном, хоча поруч з Джоннi Деппом вiн, безумовно, грав другу скрипку. У 2004-му актор з’явився на екранах у вестернi <Нед Келлi> i в iсторичному епосi Вольфганга Петерсена <Троя> (в ролi Парiса).

Можливiсть проявити себе у головнiй ролi в блокбастерi Блум отримав, коли Рiдлi Скотт запросив його у <Царство небесне> (2005). <Взагалi-то я не збирався знiматись у ще однiй iсторичнiй драмi, - розповiдаe актор. - Але, прочитавши сценарiй в лiтаку, що летiв з Мексики, де я щойно закiнчив знiматись в <Троi>, я вирiшив вiдразу ж пiсля посадки подзвонити Рiдлi Скотту. Менi сподобалось, що Балiан не схожий на моiх попереднiх персонажiв: вiн справжнiй чоловiк>. Для цiei ролi Орландо довелось накачати м’язи, набрати 10 кг, тренуватись зi зброeю i навiть брати уроки вокалу, щоб голос став гучнiшим.

Незважаючи на провал <Царства небесного> в американському прокатi, голлiвудське майбутнe екс-ельфа поки що видаeться безхмарним. Нещодавно Блум знявся в <Елiзабеттаунi> Кемерона Кроу з Кiрстен Данст; цього разу йому довелось вчитись iмiтувати орегонський акцент. Зараз його називають кандидатом на роль наступного Джеймса Бонда, i невдовзi вiн маe зустрiтись зi своiми партнерами з <Пiратiв Карибського моря> на знiмальному майданчику продовження цього надзвичайно популярного фiльму.

Царство небесне

Рiдлi Скотт був тим, хто п’ять рокiв тому вiдродив жанр iсторичних суперколосiв. Принаймнi, в той момент всi вважали саме так. Зараз Скотт пожинаe плоди своei культурноi революцii.

Голлiвудський блокбастер iсторичного жанру приваблюe глядачiв за двома причинами. Перша – можливiсть побачити постановку масштабну, де вкладенi мiльйони видно на екранi: ось вони – кiлька десяткiв декорацiй, сотнi костюмiв, екзотичнi мiсця зйомок, детально й iсторично точно (принаймнi так нас запевняe прес-релiз) вiдтворенi епохи. Минули десятирiччя, а дехто й досi пам’ятаe, скiльки зачiсок робили для Елiзабет Тейлор в <Клеопатрi>, та кiлькiсть бiлих коней, що брали участь в сценi перегонiв з <Бен-Гура>

Рiдлi Скотт був тим, хто п’ять рокiв тому вiдродив жанр iсторичних суперколосiв. Принаймнi, в той момент всi вважали саме так. Зараз Скотт пожинаe плоди своei культурноi революцii.

Голлiвудський блокбастер iсторичного жанру приваблюe глядачiв за двома причинами. Перша – можливiсть побачити постановку масштабну, де вкладенi мiльйони видно на екранi: ось вони – кiлька десяткiв декорацiй, сотнi костюмiв, екзотичнi мiсця зйомок, детально й iсторично точно (принаймнi так нас запевняe прес-релiз) вiдтворенi епохи. Минули десятирiччя, а дехто й досi пам’ятаe, скiльки зачiсок робили для Елiзабет Тейлор в <Клеопатрi>, та кiлькiсть бiлих коней, що брали участь в сценi перегонiв з <Бен-Гура>.

Друга причина – шанс побачити героя, билинного, легендарного, який пiсля короткоi промови веде вiйська вперед на незлiченнi орди ворогiв, долаe десятки противникiв за раз i легко завойовуe серця красунь. Тобто – Кiрка Дугласа, Чарлтона Хестона, Рекса Гаррiсона… Згадаймо, коли ми бачили такого героя востаннe? Так, у тому ж <Гладiаторi>: можна довго сперечатися на тему, чи краща це роль Расселла Кроу, однак тi моменти, коли вiн завойовуe перемоги на аренi пiд музику Ганса Циммера, своi оплески цiлком заслужили.
Отже, двi причини, i друга, беззаперечно, вагомiша за першу. Що ж з цього ми бачимо у <Царствi небесному>?

Стосовно постановочного розмаху – усе, як кажуть, на мiсцi, а пiдрахунком iсторичних помилок нехай займаються тi, кому це бiльше до вподоби. З героeм справи гiршi.

Молодий чоловiк, який одного чудового дня дiзнаeться, що e спадкоeмцем шляхетного роду i, долаючи численнi перешкоди, з мечем у руцi доводить, що гiдний своiх шанованих предкiв, – типаж класичний i з драматургiчноi точки зору майже безпрограшний. Проте не можна не звернути увагу, що Балiану все дiстаeться занадто… легко. Вiн без особливих проблем приймаe пропозицiю приeднатись до чоловiка, який, скажiмо так, не дуже добре повiвся з його матiр’ю, внаслiдок чого став його батьком. Легко, майже не змахнувши мечем, завойовуe повагу пiдлеглих свого батька. Легко входить в довiру до короля. Звичайно, e ще двобiй в пустелi, в якому юнак доводить свою хоробрiсть i великодушнiсть до противника iншоi вiри. Але цього замало: головний герой проходить на екранi занадто короткий i ненасичений життeвий шлях, тому коли вiн раптом стаe однieю з провiдних полiтичних фiгур, чиe пiдтримкою прагнуть заручитися мало не всi, це виглядаe непереконливо. Виникаe майже той самий ефект, що й в <Троi>, де Бред Пiтт з хлопцями взяли неприступне мiсто мало не за тиждень.

Невиразна гра Орландо Блума тiльки пiдсилюe це враження. Можливо, бiльш досвiдчений актор змiг би, попри слабкий сценарiй, <дописати> iсторiю Балiана, показавши поступову змiну характеру, але лучник-ельф свою першу справжню головну роль не витягнув: його персонаж виглядаe однаково на початку i наприкiнцi фiльму.

Поява численних другорядних персонажiв час вiд часу оживляe екран, пiдсилюючи згасаючий iнтерес до подiй. У Нiсона роль майже така ж, що i в <Прихованiй загрозi>, – досвiдчений лицар, який мав стати, але в силу обставин не став наставником для юного героя. Його присутнiсть у перших сценах вселяe надiю на цiкаве видовище, якi не справджуються, – Нiсон надто швидко сходить зi сцени, хоча й встигаe вiдiграти свою партiю на вiдмiнно. Брендан Глiсон яскраво граe вiдверто дегенеративного тамплieра. Актор мiг просто показати те саме, що i в <Троi>, враховуючи, що жанр i тип ролi e подiбним, але вiн зробив свого кровожерливого лицаря досить оригiнальним: його напiвбожевiльний персонаж добре усвiдомлюe власну вкрай непривабливу роль в iнтризi, як i ii приреченiсть, i не втрачаe духу навiть в присутностi короля. Айронс в кiлькох своiх епiзодах затьмарюe iнших акторiв, але вiн, як i його герой, зрадницьки залишаe Блума перед битвою, яку той не в станi виграти сам.

Останнe зауваження стосуeться картини, яке викликало чимало суперечок. Нi мусульманськоi, нi антимусульманськоi пропаганди у фiльмi немаe – лише традицiйна голлiвудська полiткоректнiсть, а роль султана Саладiна займаe занадто мало екранного часу, щоб з неi можна було вилiпити символ будь-чого.