Ті, хто знає інші вдалі кінематографічні інтерпретації – Безіла Ретбоуна, Пітера Кашинга та ще кількох – і тому більш готові до сприйняття “нерадянського” Шерлока, мають набагато шансів отримати задоволення від фільму. Як і ті, хто пам’ятає першоджерело не гірше, ніж екранізації, і знає, що навіть Холмс Ліванова був не зовсім таким, яким персонаж описаний в оповіданнях та повістях.

Шерлок Дауні-молодшого вийшов настільки яскравим і суперечливим, що спершу важко визначити навіть для себе, як саме ти до нього ставишся. Джентльменом його назвати важко, він більше схожий на сучасного шукача пригод, який не вирізняється вишуканістю. Є також відчутний комедійний присмак, який сподобається не всім. Натомість на місці інші необхідні риси – гострий розум, вміння миттєво перевтілюватися і певна відірваність від реальності, яка допомагає миттєво помічати і правильно аналізувати її найменші деталі. Холмс Дауні – переможець у найбезнадійнішій ситуації, який не розкриває усі свої карти до останнього моменту, але водночас він по-людськи і по-чоловічому вразливий. Якщо не ставитись упереджено, плюсів у ньому можна знайти більше, ніж мінусів, і він явно заслуговує не одного фільму.

З радянською версією цю картину зближує один принциповий момент – характери героїв в обох випадках важливіші за сюжет. Автори обох стрічок розуміють, що про дедуктивний метод цікаво читати, але кіногенічним його назвати важко – в додаток потрібна динаміка між персонажами. В радянських телефільмах ядром були стосунки між героями, і це ж можна сказати про “Шерлока Холмса” Гая Річі. Ватсон Джуда Лоу незвичний вже тому, що його вирішили не робити стандартним добрим бовдуром: він зовсім не тупий і за роки співпраці з Холмсом призвичаївся до дедуктивного методу, хоча до самого маестро йому далеко. У нього в сюжеті завдання саме допомагати Шерлоку, не відтіняти його геніальність.

Найбільш суперечливе питання – чи варто було використовувати в сюжеті Ірен Адлер. Логіка мислення людей, які професійно займаються розважальним кіно, підказує їм, що без романтичної лінії у будь-якому екшні – ну ніяк, і Адлер, безперечно, найвідоміший і, фактично, єдиний жіночий персонаж, тісно пов’язаний з великим детективом (не кажучи вже про те, що за минуле століття фантазія численних кіносценаристів не залишила від їх почуттів нічого платонічного). Але чи варто її було вводити у якості персонажа майже другорядного і для сучасного кіно відверто стереотипного – чергової “бой-баби”, яка б’ється, стріляє, стрибає тощо? Рейчел Макадамс – вдалий вибір на роль, вона робить з матеріалом, що їй дістався, усе можливе, і у неї дійсно добра “хімія” з Дауні, однак не можна звільнитися від думки, що хотілося б побачити персонаж більш розумний, самостійний і важливий для сюжету (не тільки як пішак для мастермайнда, якого сценаристи приберегли для сіквелу, – вгадали, це він), та й більш жіночний.

Лиходій у виконанні Марка Стронга – непоганий, але великою знахідкою не здається, надто мало у ньому чогось схожого на характер, не стереотип. Мабуть, керувались принципом “Ніхто не повинен затьмарити Холмса”. Важко назвати це кіно і “фільмом Гая Річі” – у режисурі зовсім небагато моментів, які нагадують про попередні роботи постановника, і це правильно: у цій картині головний не Річі, а Холмс. Містика (так би мовити), яку підкинули в сюжет, відштовхне лише тих, хто погано знає кінематографічну “холмсіаду”: до детективних сюжетів режисери зарубіжних некомедійних екранізацій майже завжди намагались додати якийсь більш видовищний елемент – жахи, містику чи шпигунські пристрасті.

Підсумок: вдалий старт нової франчізи, черговий успіх “грішного янгола Голлівуду” Дауні-молодшого – схоже, для “фабрики мрій” він компенсує свої старі гріхи ще не однією сотнею мільйонів доларів. Рекомендується тим любителям творів Конан Дойла, які готові сприймати незвичну, більш сучасну версію улюбленого персонажа.

Знаменитий детектив Шерлок Холмс і його друг доктор Ватсон ведуть чергове розслідування – намагаються відвернути загрозу для всієї Англії.

Студія “Коламбія” готувала до запуску комедію з Сашею Барон-Коеном у ролі Холмса та Віллом Ферреллом у ролі Ватсона. Однак “Коламбію” випередили продюсер Лайонел Вілгрем та режисер Гай Річі, які вирішили піти іншим шляхом.

Вілгрем більше десяти років обдумував концепцію переосмислення образу Шерлока Холмса. “Я дуже люблю оповідання про його пригоди, - каже продюсер. - Але коли я їх читаю, перед моїми очима встають зовсім інші картини, ніж ті, які я бачу на кіноекрані. Я завжди уявляв собі більш сучасного, більш богемного Шерлока Холмса, який одягається, як художник або поет”. У 2006 р. Вілгрем та художник Джон Воткіс створили 25-сторінковий комікс про пригоди Холмса і використали його як наживку для студій. Комікс дозволив їм не тільки розповісти, а й показати студійному начальству, якою вони бачать сучасну історію про Шерлока Холмса.

Вілгрем зробив противником головного героя зловісного лорда Блеквуда, голову демонічного культу. Англійський уряд відправляє його на шибеницю, і лорд клянеться повстати з мертвих і помститися тим, хто вбив його. Продюсер каже, що змалював цього лиходія зі знаменитого спеціаліста з окультних наук Алістера Кроулі (1875-1947) – письменника, шпигуна, астролога, наркомана, альпініста та йога. Вілгрем додав у сюжет дію та любовну інтригу.

Влітку 2008 р. постановником фільму став Гай Річі. Прихильники великого детектива були здивовані, коли на роль Холмса взяли не англійця, а американця – Роберта Дауні-мол., який після успіху “Залізної людини” став одним з найбільш модних акторів Голлівуду. На роль Ватсона хотіли запросити Рассела Кроу, але потім її віддали Джуду Лоу.

Кел Макеффрі (Кроу) – досвідчений вашингтонський журналіст. Стівен Коллінз (Аффлек) – амбіційний конгресмен, майбутнє своєї партії. Його асистентка помирає, поховавши з собою певну інформацію. Що буде для Макеффрі визначальним – давня дружба з Коллінзом чи тиск редактора, яка дала йому завдання розслідувати ситуацію?

За увесь період роботи над “Іграми влади” було стільки ж несподіваних поворотів, скільки буває у справжньому політичному трилері. Усе почалося з успішного міні-серіалу Пола Ебботта, який продюсер Ендрю Хауптман захотів адаптувати для великого екрану. У листопаді 2004 р. було підписано контракт на адаптацію сценарію, після чого шестигодинний серіал перетворився на двогодинний фільм, дію якого перенесли до коридорів влади Вашингтону.

Наступні кілька років Хауптман працював над проектом, який переїхав зі студії “Юніверсал” на “Воркінг Тайтл”. Багато сил і часу витратили на пошуки режисера. В результаті затвердили шотландського постановника Кевіна Макдональда (“Останній король Шотландії”), якому дуже сподобались телевізійні “Ігри влади”. Перед початком зйомок проект мало не зазнав краху. Це сталося через страйк Гільдії письменників Америки у 2007-2008 рр. Двоє акторів, які брали участь в оригінальних серіях, відмовились від зйомок.

На прохання Макдональда роль Макеффрі запропонували Расселу Кроу. Актор погодився через 24 години, а через два тижні вже був на знімальному майданчику. “Рассел зайшов, буквально взяв свого героя за горло і відразу ж показав, яким має бути Кел”, - згадує режисер. Бена Аффлека в образі Коллінза зацікавила двозначність моралі і дослідження дружніх стосунків політика та журналіста.

Новий канал, неділя 19 жовтня, 17.45

Кеді Херон (Лохан) вперше пішла до школи у 15 років: дитинство вона провела в Африці, вивчаючи разом з батьками тваринний світ. Тепер їй доводиться не лише звикати до правил існування у «кам’яних джунглях», а й вести справжню війну з головною шкільною красунею, хитрою та підступною Реджиною Джордж (Макадамс)...

Зазвичай визначення «американська молодіжна комедія» є для фільму не найкращою рекламою. Однак ті, хто наважиться переглянути «Поганих дівчат» незважаючи на жанр і тематику, можуть навіть отримати задоволення. На відміну від більшості подібних картин («Американський пиріг», «Поїздка» тощо), у стрічці Вотерса ставку зроблено не на туалетний гумор, а на дійсно кумедні, вірогідні й вельми психологічні замальовки зі шкільного життя та побуту. Відчувається, що автор сценарію Тіна Фей добре знає матеріал, з яким працює, хоча шкільні реалії показані у фільмі не без дози чисто голлівудського рафінаду (особливо це стосується «хеппі-енду», який аж надто «хеппі»). Для 17-річної Лохан це був другий хіт поспіль після «Чумової п’ятниці» (у прокаті США «Погані дівчата» зібрали понад 81 млн. доларів) і перша головна роль, з якою юна акторка впоралась на «відмінно». На жаль, в подальшому погані звички суттєво вплинули на її гру.