Лiнiя iспанського кiно

Поняття “артхаус” виникло у США: так там називають кiнотеатри, де йдуть фiльми не на англiйськiй мовi. Iнколи жартують, що такi картини в Штатах дивляться двi з половиною людини, i доля правди у цьому жартi e. Отже, з самого початку слово “артхаус” використовувалось як синонiм видовища не масового, не кiнорозваги i не чергового голлiвудського кiнопродукту.

Пiзнiше в артхаусних кiнотеатрах почали демонструвати фiльми, знятi i в Америцi, але такi, якi виходять обмеженою кiлькiстю копiй, передбачають роздуми, емоцii, глибинний контакт глядача з кiнотвором. Артхауснi мережi швидко розвивались – як протидiя голлiвудськiй машинi, фабрицi тотальноi розваги. Цiкаво, що чiткий водороздiл мiж “розумним” i “розважальним” кiно виник саме в останнi десятилiття. Ранiше той самий Голлiвуд вмiв розважати i водночас говорити важливi речi, вести внутрiшнiй дiалог з глядачем. Адже саме на “фабрицi мрiй” були створенi i “Хрещений батько”, i “Таксист”, i “Полiт над гнiздом зозулi”. Ще цiкавiше те, що артхаусний рух набув такого розмаху, що нинi вже Голлiвуд iнодi використовуe це визначення при рекламi, розкручуючи який-небудь не позбавлений думки фiльм як “артхаусну психологiчну драму”.

Поняття “артхаус” виникло у США: так там називають кiнотеатри, де йдуть фiльми не на англiйськiй мовi. Iнколи жартують, що такi картини в Штатах дивляться двi з половиною людини, i доля правди у цьому жартi e. Отже, з самого початку слово “артхаус” використовувалось як синонiм видовища не масового, не кiнорозваги i не чергового голлiвудського кiнопродукту.

Пiзнiше в артхаусних кiнотеатрах почали демонструвати фiльми, знятi i в Америцi, але такi, якi виходять обмеженою кiлькiстю копiй, передбачають роздуми, емоцii, глибинний контакт глядача з кiнотвором. Артхауснi мережi швидко розвивались – як протидiя голлiвудськiй машинi, фабрицi тотальноi розваги. Цiкаво, що чiткий водороздiл мiж “розумним” i “розважальним” кiно виник саме в останнi десятилiття. Ранiше той самий Голлiвуд вмiв розважати i водночас говорити важливi речi, вести внутрiшнiй дiалог з глядачем. Адже саме на “фабрицi мрiй” були створенi i “Новi часи”, i “Громадянин Кейн”, i “Хрещений батько”, i “Таксист”. Ще цiкавiше те, що артхаусний рух набув такого розмаху, що нинi вже Голлiвуд iнодi використовуe це визначення при рекламi, розкручуючи який-небудь не позбавлений думки фiльм як “артхаусну психологiчну драму”.

Iснуe стереотип, що кiно “розумне”, iнтелектуальне протипоказане звичайному глядачу, що це видовище виключно для “вибраних”, кiнознавцiв i кiнокритикiв. Це, звичайно ж, не так, точнiше, не зовсiм так. E, наприклад, “Вiсiм з половиною” Феллiнi й “Сьома печатка” Бергмана, до яких ключик пiдiбрати зовсiм не легко, але e й “Полiт над гнiздом зозулi” Формана з його генiальною простотою конфлiкту, загальнодоступною iдеeю i вражаючою метафорою. I це ж стосуeться певноi частини сучасного артхаусу – робiт американських “незалежних”, фiльмiв азiатських краiн, стрiчок майстрiв зi свiтовим iменем чи просто культурного eвропейського кiно. Навiть складнi за формою кiнотвори можна розумiти, вiдчувати на iнтуiтивному рiвнi. Артхаусу не треба боятись. Адже насправдi важливi не тi думки, якi заклав у фiльм автор. Важливi тi думки, якi фiльм викликав у глядача. Кiнематограф – дивовижне мистецтво, бо по-справжньому талановитий кiнотвiр приречений на безмежну кiлькiсть трактувань, про якi навiть не мiг подумати його автор.

В Украiнi e своя система обмеженого прокату високохудожнiх стрiчок – Артхаус трафiк. Мета цього проекту – знайомити любителiв кiно з маловiдомим, екзотичним кiно на 35 мм, у першу чергу з новинками. Цього лiта Артхаус трафiк запропонував украiнським кiноманам особливий подарунок – проект “Лiнiя iспанського кiно”, в межах якого демонструються такi картини, як любовна драма “Не йди” (2004, реж. Серджио Кастеллiто), мiстичний трилер “Невразливий” (2001, реж. Хуан Карлос Фреснадiйо) i сюрреалiстична драма “Порочний незайманий” (2002, реж. Артуро Рiпштейн). Усi цi фiльми встигли побувати на багатьох мiжнародних фестивалях i зiбрати колекцiю нагород i хвалебних критичних вiдгукiв. Вони дуже несхожi один на одний за жанром i стилем, i демонструють рiзнi гранi спектру художнiх можливостей сучасного iспанського кiно.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *