Гарфілд-2: Історія про двох котиків (Garfield: A Tail of Two Kities / Гарфилд-2: История о двух котиках). Комедія / сімейне кіно. США, 2006. Режисер Тім Хілл. У ролях: Брекін Меєр, [Дженніфер Лав Х’юїтт->jennifer-love-howitt], Біллі Коннолі. Ролі озвучують: [Білл Мюррей->bill-murray], Тім Каррі, Боб Хоскінс, Ріс Іфанс, Джейн Лівз, Вінні Джонс, Шерон Осборн.
Разом з псом Оді Гарфілд перетинає Атлантику: їх хазяїн Джон Арбакл (Меєр) збирається освічитись своїй дівчині, ветеринару Ліз Вілсон (Х’юїтт). Гарфілд міняється місцями з королівським котом на ім’я Принц і вселяється в успадкований ним палац. Його обслуговують дворецький і чотириногі слуги. Однак лорд Даргіс (Коннолі), який теж претендує на спадок, хоче знищити Принца і Гарфілда.
Два роки тому Гарфілд дебютував на кіноекрані. Продюсер Джон Дейвіс вважав, що другий фільм має бути набагато більш масштабним і видовищним: “Ми вирішили вирвати Гарфілда зі звичного оточення, будинку його хазяїна Джона Арбакла, і помістити його у більш екзотичну обстановку”. Дейвіс звернувся до Джоела Коена та Алека Соколова. Джерелом натхнення для них стали сусіди Соколова. “Померла сімейна пара, яка жила поряд зі мною, і за їх заповітом в їх будинку могла жити служниця – за умови, що вона буде піклуватись про собаку”, – розповідає сценарист. Потім з’явилась ідея відвезти Гарфілда до Англії і зробити йому королівський подарунок у вигляді двійника із зовсім іншим характером. Режисер Хілл зайшов в Інтернет і знайшов багато прикладів того, як тваринам дістається вражаючий спадок.
Як і в першій картині, Гарфілд є анімаційним комп’ютерним образом. Для Брекіна Меєра це мало велике значення, оскільки у нього алергія на кішок. Під час репетицій йому довелось працювати з чорним мішком з бобами. Зйомки велися вже без макету, щоб залишити простір, куди можна потім помістити комп’ютерного Гарфілда. На третьому етапі процесу точно в те місце, де мав знаходитись кіт, ставили спочатку сіру, а потім дзеркальну світлу кулю. Такі фотографії допомагали зрозуміти, як світло падає на героя і відображається на його шерсті та в очах.
Спеціаліст з візуальних ефектів Кріс Бейлі та його команда з 30 мультиплікаторів з компанії Rhythm&Hues Studios (“Гарфілд”, дві частини “Лікаря Дуліттла”) створили “біологічного” Гарфілда, надавши йому фірмові риси, знайомі прихильникам цього персонажа: великі очі, прикриті повіками, зубасту посмішку. Він складався з костей і шкіри і став шаблоном для фігури мультиплікаційного героя. Отриманий матеріал сканувався у комп’ютер, після чого починалось створення віртуальних образів. Потім з мультиплікацією поєднували рухи камери і освітлення, використане на зйомках. Гарфілд став реалістичнішим, і все його тіло тепер має більш правильну будову. Проте у другому фільмі він став людянішим – частіше ходить на задніх лапах і використовує передні, як руки.