Аврора

Всупереч тому, що усі зараз пишуть, це не перший художній фільм в історії кіно, що звертається до Чорнобильської теми. Про це вже робили стрічки навіть американці. Те, що на це не знаходив часу і коштів кінематограф український – це інша справа.

Цілком вправно зроблена реалістична драма, яка у своїй другій половині остаточно перетворюється на мелодраму. “Оскар” тут нема за що давати, але – будьмо реалістами: не “Штольню” ж з “Помаранчевим небом” висувати. А висувати когось треба.

Є напружені моменти, зроблені і зіграні психологічно точно, наприклад, сцена, коли лікарка будь-що намагається вивезти дівчинку до Києва. Є епізоди, які ніби спеціально замислювались як Голгофа для тих, хто винний і в трагедії і у тому, що її намагались приховати, – це, звичайно ж, сцена, в якій Аврорі відрізають волосся і йде довгий великий план її очей страждалиці. Шкода, але в ті мішені, в які цілили тут автори картини, вони навряд чи влучать, – надто багато часу пройшло. Але із завданням нагадати, зворушити і примусити вболівати звичайного середньостатистичного глядача фільм впорався добре.

Перекладати основне емоційне навантаження стрічки на плечі юних акторів – прийом поширений і давно заштампований, особливо у Голлівуді, проте тут він здається виправданим і принаймні не дратує. Тим паче що дитину на головну роль підібрали непогано, хоча важко передбачити, чи є у неї хоч якесь майбутнє у нашому напівживому кінематографі.

Немає нічого дивного і в тому, що фільм, паралельно з програмою проблемно-ідеологічною (нагадати і змусити хоч трохи подумати), виконує певну жанрово-комерційну програму, чим пояснюється присутність у кадрі двох зірок – американської та російської. Припустімо, [Ерік Робертс->eric-roberts] зірка швидше для нас, ніж для американців, він вже давно чесно знімається практично в усьому, за що платять гроші – хоча у випадку з “Авророю” гонорар, звичайно, не був головним аргументом, при такому бюджеті він просто не міг їм бути.

А от з персонажем Харатьяна у фільмі проблем більше, ніж з будь-чим іншим. Актор справді намагався зробити усе, що, на його та режисера думку, відповідало образу розпещеного балеруна – наприклад, відростив патли а-ля Годунов (не Борис). Але є певні дрібниці, від яких краще було утриматись. Скажімо, слова Астахова про те, що він має “Оскар” і “Греммі” – тхне від них нашими досі примітивними уявленнями про успіх за океаном. Зіграти безсердечного козла у Дмитра майже вийшло, а от змусити повірити у те, що така людина за день виправиться – не дуже. Хоча б тому, що його герой, при всіх своїх мільйонах, цікавиться, наскільки хвора Аврора і скільки буде коштувати її лікування, в останню чергу, а погоджується оплатити операцію взагалі в останній момент. Для автора цієї рецензії він так і залишився стовідсотковим егоїстом, “енергетичним вампіром”, який черпає натхнення з останніх днів приреченої дитини.