Реалістичний, тверезий і дещо холодний (як головний герой) погляд на діяльність розвідувального управління – для сучасного голлівудського кіно це щось зовсім незвичне. Фільми-розслідування, фільми-дослідження, які з більшою чи меншою дозою критицизму розкривали механізм діяльності “контор”, оживляли американське кіно у 70-х. Зараз вони майже забуті, однак один з кіноідолів того часу, ставши режисером, вирішив нагадати і про такий різновид кінематографу.
Єдине, що незрозуміло, – чому він довго намагався запросити на головну роль [Ді Капріо->leonardo-di-caprio] (якщо не рахувати рекламно-пробивних цілей, ясна річ). Хоча цей актор давно довів, що може грати різні ролі, його швидше можна уявити у ролі відчайдушного авантюриста, ніж сухого аналітика в окулярах і строгому костюмі. З точки зору типажності [Деймон->matt-damon] підійшов якнайкраще – його фірмова стримана манера виконання, яку більшість нелюбителів цього актора називають “загальмованістю”, пасує герою не гірше, ніж вищезгаданий костюм.
Персонаж цікавий тим, що те, що називають характером, він майже не проявляє. Це не акторський чи режисерський прорахунок, а частина задуму. Такого важко прорахувати, зрозуміти, що у нього на умі. Шпигун (будемо називати так працівника спецслужб) комунікабельний, привабливий, з почуттям гумору (такі теж з’являться у “Хибній спокусі”) – мішень набагато легша й елементарніша, ніж мовчазний хлоп із зовнішністю клерка і без особливого інтересу до влади, грошей та жінок. На що він купиться, на що піддасться? Певної мірою герой Деймона залишається загадкою для свого радянського колеги (слід визнати, напрочуд розумного для американського фільму) – якщо його й ловлять, то лише на те, що лежить на поверхні, любов до сина, наприклад. Залишається він частково загадкою навіть для глядачів. Як, на перший погляд, цілком ординарній людині без помітних амбіцій вдавалося втримувати в руках таку владу? Ховались за зовнішністю людини-арифмометра якісь справжні переконання й принципи чи порожнеча, проста звичка виконувати накази і аналізувати дані? Актор створив образ, який не дає однозначний відповідей, а це вже добре.
Стосовно іншого перш за все слід згадати очікуваний парад зоряних камео, великих і малих, різної степені важливості для сюжету, але однаково добре зіграних. З чудового ансамблю спочатку трохи випадає [Джолі->angelina-jolie], яка явно переграє, втілюючи агресивну сексуальність, але згодом і вона потрапляє у правильну колію відчуження і розчарованості. Хоча її, попри грим, все одно неможливо уявити матір’ю дорослого молодого хлопця (як і в [“Александрі”->alexander]) – так само як і Деймона його батьком, до речі, обоє виконавців виглядають занадто молодо. Все ж таки в цілому цей прорахунок майже не впливає на сприйняття картини, яку смакуєш, як невидатний, але добротний біфштекс після того, як втомився від одноманітних розважальних кіноцукерок.
хороший фильм