Король Артур (King Arthur / Король Артур). США, 2004. Режисер Антуан Фукуа. У ролях: [Клайв Овен->clive-owen], [Кіра Найтлі->kira-nightly], [Йон Груффуд->jon-gruffud], Стівен Діллан, Стеллан Скасгорд.
1+1, неділя 25 березня, 20.20
Режисер Фукуа («Тренувальний день», «Сльози сонця») та продюсер Джеррі Брукхаймер («Армагеддон», «Пірати Карибського моря») запевняли, що їх картина не є черговою екранізацією оповідань про лицарів Круглого столу. Що вони разом з істориками зробили спробу виявити реальні джерела легенд про короля Артура, саме існування якого визнають далеко не всі вчені. Тому дія стрічки відбувається не у XII-XIII сторіччях, а набагато раніше – у V столітті нашої ери, коли землі, що належали Римській імперії, стали об’єктом нападів агресивних племен.
Майбутній король Артур тут має ім’я Арторій і командує загоном легіонерів, котрий охороняє римські форти. Спочатку він мріє повернутись до Риму, однак поступово починає любити туманний острів і людей, які на ньому живуть. Гвіневера, дружина Артура, виявляється, належала до войовничого племені піктів – північних британців, непокірливість яких римляни намагались зламати.
Зйомки фільму проходили поблизу Дубліна. Серед мальовничих лісів на березі річки у Кілдарі побудували грандіозні декорації – величезний форт з зубчатими стінами та баштами. Сценарій написав Дейвід Францоні ([«Гладіатор»->gladiator]). На головну роль Фукуа запросив англійця Клайва Овена («Госфорд-парк», «Ідентифікація Борна»). «Дві третини екранного часу я проводжу на коні, – розповідає Клайв. – До того ж мій герой повинен був махати мечем. Тому щоденні індивідуальні заняття верхової їзди я розпочав за два місяці до загальної підготовки до зйомок». Для ролі Гвіневери Кірі Найтлі довелось навчитись стріляти з лука і тренуватись у таборі разом з усіма «лицарями Круглого столу». «Підйом о шостій ранку, біг, верхова їзда, бій на мечах і навіть трохи рукопашного», – згадує свої заняття акторка.
Спроба «звернутись до джерел легенд про короля Артура» насправді була нічим іншим, як черговою голлівудською вправою з переписування історії на свій лад – тобто пристосування її до смаків сучасного глядача. Однак актори попрацювали непогано, розмах батальних сцен вражає, любителі двобоїв на мечах та середньовічної романтики будуть задоволені. Просто треба сприймати цю картину не як урок історії, а як якісну розвагу від «фабрики мрій» (хоча у США вона не мала очікуваного успіху).