Секрет Робінсонів

Тема сім’ї завжди була головною для творчих колективів студії Діснея, і не дивно, що в усі часи саме ній була присвячена більшість витворів кінокомпанії. Не так давно ми бачили у дії “суперсімейку”, а зараз маємо можливість познайомитись з родиною з майбутнього.

Черговий продукт студії, незважаючи на безсумнівні видовищні якості, вийшов доволі посереднім. В ньому трохи більше божевілля, ніж у більшості “диснеївських” картин, тобто більше, ніж треба для подібного жанру. Спочатку фільм обирає зворушливу, часом сентиментальну інтонацію, а коли настає черга знайомства з Робінсонами, миттєво перетворюється на низку галасливих скетчів про зграю диваків, перш ніж повернутися у спочатку зворушливу, а потім відверто повчальну колію з деякими цілком розважальними елементами антиутопії. Перехід відбувається надто швидко, внаслідок чого запропонований авторами стрічки жанровий букет втрачає необхідну складову. Важко зрозуміти, що такого побачив у цьому натовпі напівбожевільних головний герой, що відразу відчув себе серед рідних. Почуття здаються не природними, а нав’язаними згори – суттєвий прорахунок сценаристів, які, винаходячи для своїх чудернацьких персонажів незвичні професії та хобі, часто забувають про людську складову, яка є в усіх вдалих стрічках Діснея та найбільш талановитих його послідовників, незалежно від того, люди їх герої чи звірі. У цьому автори чимось схожі на власного центрального персонажа, який, присвячуючи весь свій час винаходам, не помічає поруч маленького сусіда по кімнаті, якому весь час заважає спати.

Сюжетні сюрпризи, пов’язані з цими двома хлопчаками, вгадати не так вже й важко, завдяки натякам, які автори підкидають мало не з самого початку. Однак саме ці сюрпризи надають оповіді хоч якогось сенсу. У фільмі також можна побачити найбездарнішого суперлиходія усіх часів і його незвичного помічника, у якого котелок варить як слід. Справжня – зловісна – роль у сюжеті цього помічника дійсно стає несподіванкою і дозволяє ввести у картину елементи антиутопії – пародійної, звичайно, але і їх можна не часто побачити у подібних стрічках.

Можливо, фінал здасться щасливим і оптимістичним дітям і певній частині дорослих, але на автора цієї рецензії він навіяв смуток. “Тільки вперед” – чудове гасло, і стрічка всіляко намагається довести його правильність. Але який сенс рухатись вперед, якщо майже все знаєш заздалегідь, як у голлівудському фільмі?