Пенелопа

В дитинстві казки розповіли нам дуже багато цікавого про стосунки принцес та відьом. Зазвичай нічого доброго в них не було: останні переслідували перших в будь-який доступний спосіб: кололи веретеном, труїли яблуками, віддавали драконам, а вже скільки проклинали – не злічити.

Маленька Пенелопа народилась хоч і не у королівському палаці, але теж в досить заможній родині, тому і на її долю випало одне маленьке, пропорційно багатству батьків, сімейне прокляття. Одна відьма з досить поважних, як у порівнянні з відсутністю запрошення на бенкет в казках, причин посприяла, аби дівчинка з”явилась на світ з п’ятачком на тому місці, де у пересічної людини ніс. І хоч той кирпатий носик був досить симпатичним, але мама Пенелопи була настільки шокована, що зачинила дівчинку в будинку, закривши її від усього світу.

Батьки навіть інсценували її похорон, аби лише зберегти дівчатко від жорстокості натовпу. На жаль, матуся була з рафінованих аристократів, практично блакитної крові, що автоматично означало повну відірваність від життя, яким живуть звичайні люди, – інакше б вона знала, що зараз надзвичайно модно вирізнятися в натовпі хоч чимось – екстремальним пірсингом, татуюванням, чи хоча б нетрадиційною орієнтацією, і такий носик зробив би Пенєчку відразу суперзіркою. Натомість бідна дитина просиділа під замком до повноліття, після чого до будинку почали запрошувати претендентів на руку і гарненький посаг. Претенденти ж чи то були розбещені популярністю тої самої орієнтації і тому з ніжною нервовою системою, чи просто дуже аристократичними, але від жаху тікали світ за очі. Так могло б тривати роками, але доля, якій мабуть набридло слухати скарги мамці, повернула події в інше русло.

Скільки ми бачили цього року казок – просто безліч. І фантастичних, і фентезійних, і екранізацій відомих письменників, і зовсім маловідомі твори. Але жодного разу, принаймні за цей рік, не було такого, щоб казка не складалась в першу чергу з дорогих спецефектів та махання мечами чи бластерами, власне не була б “хлопчачою”, а зачіпала щось в душі, звертаючись до вічних понять та почуттів. Навіть в нещодавній екранізації “Зоряного пилу” Ніла Геймана вирішили, що тихе й ліричне закінчення історії з чаклункою виглядає занадто несучасно і викинули першоджерело на смітник, вибудувавши натомість цілу примітивну війну в стилі комп’ютерної гри за принципом “вбий дві відьми та переможи боса рівня N”. На цьому “героїчному” фоні “Пенелопа” виглядає просто-таки сірою та непомітною, як Попелюшка поруч з мачухою та сестрами в павиному пір’ї та діамантах.

Але ж відомо – не все то золото, що яскраво блищить, та гучно дзвенить. От “Пенелопа” і є таким непомітним, але щирим золотом – спокійна, лірична, інколи весела, інколи сумна, але справжня казка: для дітей та дорослих, для хлопчиків та дівчаток – взагалі для усіх, хто розуміє важку ціну фізичної відмінності від стандарту суспільства. Причому сценарист Леслі Кевені встиг подати в одному фільмі історію не лише фізичної вади одного головного героя, а й моральної – іншого, до того ж у формі цієї подачі де-не-де та й проскакують намагання скопіювати фірмовий стиль Тіма Бертона – як наслідування, а не плагіат. І якщо у когось не прокинеться в душі співчуття до ігромана Макса, коли він буде перебирати клавіші давно забутого роялю, то великі і прекрасні очі Крістіни Річчі, які, визираючи понад картатим шаликом, з невимовною гамою емоцій оглядають вперше побачений світ точно не залишать байдужими нікого. Ці дві ролі були виконані просто чудово, особливо треба відзначити роботу Крістіни Річчі , яка за один рік відмінно довела, що може однаково добре зіграти і “важкого” підлітка, і домашню аристократичну “пестунку”. Втім, навіть другорядні актори не пасуть у режисера-дебютанта Марка Паланскі задніх, як це інколи буває навіть у іменитих майстрів: що батьки Пенелопи, що істеричний нащадок династії Вандерманів – усі на висоті. Навіть Різ Візерспун, яка з’являється в маленькій, практично епізодичній ролі, і та встигає сяйнути своєю грою. Хоча її головний внесок до цього фільму був не акторською майстерністю – колишня зірка “Жорстоких ігор” перестала гратися в законних білявок і створила свою власну продюсерську компанію “Type A Films”, продуктом якої і є “Пенелопа”. І треба сказати, що жіноча рука дуже добре відчувається в стрічці, хоч і працювали над нею чоловіки.

Не знаю навіть, як складеться доля цього фільму. Він точно не стане таким надпопулярним, як той же “Зоряний пил” – тут нема нетрадиційних піратів та недешевих спецефектів, та й не вбивають нікого. І до скарбниці прихильниць стилю Барбі він теж не потрапить – замало рожевого кольору, це не “Щоденник принцеси”, натомість тут є велика психологічна частина, для усвідомлення якої потрібно думати, що представники “покоління пепсі” не дуже люблять. До справжніх же драм, які поповнюють колекції кіноманів, на зразок “Історії кохання”, їй все-таки досить далеко. Скоріше за все він стане просто казочкою для дітей та дорослих, які зможуть її оцінити – одноразовим, але дуже приємним задоволенням. А хто сказав, що це погано?