Оскільки кіносага про Гаррі Поттера впевнено прямує до свого фіналу, щороку знаходиться все більше бажаючих спробувати зайняти її місце або хоча б частково повторити успіх. Таким чином свій шлях на великий екран знаходить все більше “фентезійних” та просто дитячих книжок, що мають велике чи не дуже коло прихильників.
До цієї категорії стрічок можна зарахувати і “Схід темряви” – цілком пристойний зразок жанру. Всупереч назві, фільм здається значно менш “темним”, ніж останні картини про Поттера – хоча б тому, що тут ніхто по-справжньому не гине і діяння злих сил у більшій мірі абстрактно-казкові, ніж моторошно жорстокі. Образів, здатних трохи полякати, у кадр потрапляє не так вже й багато – знову ж таки у порівнянні з “Поттерами”. Відчувається, що основна цільова аудиторія даної картини – саме діти, а не батьки, які привели їй до залів і для яких припасли не дуже багато цікавого.
Елементи казки й реальності в сюжеті поєднані непогано, особливо те, що Вілл, як і глядач, до кінця не розуміє, знає хтось із його сім’ї про Темряву й Вершника чи ні, і те, що нашестя Темряви в останній частині фільму приймає вигляд цілком природного катаклізму. Є непогані спецефекти, особливо у сценах з птахами і зміями, але усі вони, так би мовити, “районного масштабу”: масштабних битв величезних армій добра і зла не чекайте.
Серед задіяних у “Сході” акторів зовсім немає зірок, що не можна назвати великим недоліком: не те щоб тут не було чого грати, але жодна з ролей не надає виконавцям таких можливостей, як Гендальф серу [Іану Маккеллену->ian-mckellen]. Вирізняється хіба що Екклстон, котрий якимось незрозумілим чином зумів зробити свого Вершника одночасно зловісним і трохи кумедним, слизьким і грізним.
Нібито всі компоненти видовищної кіноказки на місці, в тому числі непоганий сюжет, і все ж таки чогось не вистачає, щоб можна було розглядати це кіно як щось більше, ніж просто реалізацію бажання порадувати дітей. Можливо, сміливості з боку режисера, чия робота звелась до старанної кіноілюстрації для відомої книжки.