Картина містить три паралельні сюжетні лінії, одна з яких точно відповідає тому, що [Редфорд->robert-redford] намагається зробити з глядачем: посадивши перед собою молодого неука, він хоче втовкмачити йому деякі безперечні для нього самого істини. Зокрема те, що в житті, зокрема суспільному й політичному, треба брати активнішу участь, ніж просто ходити на вибори. Для покоління 60-х, до якого належав сам актор-режисер, це істина непохитна, отже, у цьому плані жодних несподіванок. Сюрприз у тому, з якою легкістю герой Роберта, доктор Меллі, і фільм в цілому, намагаючись в дискусії щось довести, ставлять самі собі шах та мат у три ходи, без сторонньої допомоги.
Меллі закликає свого студента прислухатися до його порад і наводить приклад – двох значно менш талановитих студентів, які, походивши на його лекції, прийняли рішення записатися добровольцями в армію і піти воювати. Рішення було прийняте якраз всупереч порадам викладача – звідси перший неминучий парадокс дискусії, який помічає навіть студент на екрані. Парадокс другий і більш серйозний: бажання реалізувати себе, чогось досягти приводить людей не до якихось висот, визнання або хоча б мінімальної самореалізації, а до ролей пішаків у лапах американської військової машини й до героїчної, але, за великим рахунком, позбавленої сенсу смерті на ворожій території, куди їх закинули в якості приманки – це в наведеному Меллі прикладі про те, що в житті треба брати активнішу участь.
Інша альтернатива в екранній дискусії звучить лише одна: коли студент питає – йому що, висувати кудись свою кандидатуру? – викладач швиденько відповідає – чому б і ні? І одним з трьох головних героїв (якщо вибирати трійцю за зоряним статусом) є саме людина, яка більш ніж успішно реалізувала себе у політиці – молодий ([Круз->tom-cruise], якому не так вже й багато залишилось до 50-ти, напевно, так і залишиться назавжди для публіки “хлопцем”) енергійний сенатор, майбутнє республіканської (про цю деталь нам нагадають не раз) партії і новий найкращий друг хлопа з “Фаренгейту”, який вкрай жваво просуває новий військовий план наступу на країни третього світу.
Цей персонаж – майже плакатне втілення гіперамериканського світогляду, коли вже не стидаються кидатися такими слівцями, як “правити” – оскільки це ж добре, американське правління, яке принесе людству тільки найкраще, – а слово “ворог” повторюється двічі у кожному реченні. З усіх героїв цей розчаровує найбільше, тому що, якщо забрати молодецьку рішучість та енергію, залишиться аргументація, яка не набагато мудріша за ту, яку висловлює головний бос пана сенатора. Його єдині вдалі ходи у розмові з героїнею [Меріл Стріп->meril-streep] – прості й безпрограшні, такі, до яких вдаються, коли немає у рукаві нічого взагалі: це болісне для кожного американця нагадування про теракти 11 вересня і нагадування журналістці про продажність ЗМІ. Останнє зауваження стає для досвідченої героїні Стріп такою несподіванкою, що стає вже не смішно: згадується низка фільмів про всеамериканську моральну невинність, наприклад, про адвокатів, які страждають питанням, винний чи ні їхній клієнт, і подібна маячня.
Отже, два виходи, два варіанти участі в подіях більшого масштабу, ніж твоє власне маленьке життя: як безлика маріонетка військової машини або як вже не безлика і навіть дуже яскрава, проте теж маріонетка, якою керують таємні механізми машини політичної. Хоча є ще третій варіант, як у героїні Стріп, – відмовитись присвятити свій талант підтримці цих двох машин і в результаті позбутися права висловлювати свою думку взагалі.
Як і його герою, Редфорду не вдається підібрати аргумент, життєвий приклад на підтримку своїх тез. Тому він встановлює непоганий контакт з серцем глядача, але ніяк не з мозком. І лише через деякий час розумієш, що режисер, як і викладач, ставив собі набагато простіше завдання, ніж здавалося. Він нічого не хотів довести – просто намагався примусити побігати рідину в голові, хотів на хвилину відірвати молодь від MTV та реклами і просто подумати. У фільмі це вдалося: студент після розмови з Меллі дійсно робить розумний вираз обличчя. Але ж кого цим обдуриш? Все одно 70% американців, залишаючи зал, будуть вважати, що єдиний позитивний герой у фільмі – Том Круз.