Скарб нації: Книга таємниць – Реакція із запізненням

Голлівудська фабрика, як будь-яке велике, неповоротке виробництво, реагує на зовнішні фактори з великим запізненням. Вже давно відгриміла популярність Дена Брауна взагалі та “Коду Да Вінчі” зокрема, вже різні клони встигли до оскомини набриднути читачам, які переключились на інші теми, залишаючи в книгарнях гори нерозкуплених “Кодів Сталіна” і “Таємниць тамплієрів”, а з павільйонів американських кіностудій тільки-но почала виходити друга хвиля “брауноманських” продуктів. Минулого року нам показали сам “Код Да Вінчі”, незабаром нас чекає його пріквел “Янголи та демони”, а поки що Джеррі Брукгеймер та компанія “Дісней пікчерз” вирішили розважити глядачів другою серією пригод Бена Ґейтса, клона денового персонажа Роберта Ленгдона.

Перша частина “Скарбів нації” повністю наслідувала саму книжку “Код Да Вінчі”, тільки була менш інтелектуальною, тобто менш нудною для тих, хто ходить до кінотеатрів розважитись, і більше схожою на діснейлендівські атракціони типу “американських гірок”. Невеликі частини інтелектуальних пояснень в ній пересипалась біганиною від переслідувачів і цей атракціон повторявся до досягнення максимального рівня адреналіну у глядача, додаючи жартами деякого наліту пародійності. Ця легковажність та непогані сценарій і монтаж, та першість у даті виходу дали змогу “Скарбам нації” якщо і не наздогнати свого іменитого родича з цілим вагоном зірок першого класу в активі, то принаймні гідно з ним позмагатись в касових зборах та відсотках падіння на наступний вікенд – основному показнику успішності кінофільма. Природно, що кінобізнесмени не змогли переламати свою звичку використовувати прибуткову тему доти, доки вона не перестане приносити гроші і відразу ж почали робити продовження, ще не встигла перша частина завершити прокат.

І це незважаючи на те, що їм було досить попереджень у вигляді гучних провалів різних сиквелів та досить прохолодних оцінок двох продовжень найуспішнішого проекту тих же Брукгеймера та “Діснея” – “Піратів Карибських морів”. Себто грошей останні дві частини зібрали надзвичайно багато, але такого захвату, як перша, не забезпечили, а остання з них взагалі була схожа на роботу спеціаліста по спецефектам, який дістався комп”ютера гарненько наївшись відповідних грибів для того, щоб фантазія як слід розгулялась. Більше того – Джіма Коуфа відправили у відставку, а для допомоги Вібберлам працювати над ідеями для другої частини було запрошено “важку артилерію” у вигляді Террі Россіо та Теда Еліотта, авторів трилогії про піратів. В цілому ідеї були, мабуть, і непогані, але як і результати будь-якого мозкового штурму вони повинні були пройти перевірку та сортування з відкиданням зайвих і невдалих варіантів. Натомість при перегляді складається враження, що недовго думаючи Вібберли запихнули до сценарію усе, що було придумано. Навіть до відвертих дурниць типу промови головного героя до Президента США, яка своїм пафосом вбиває всю пародійність і відразу нагадує про банальні і неприємні речі – війна в Іраку, боротьба з тероризмом, підняття іміджу і все таке інше.

Вся ця каша вариться на десять хвилин менше за першу частину, яка теж свого часу ризикувала, бо дві години розваг витримає не кожен, але через хаотичність сцен та нагромадження планів створює відчуття щонайменше тригодинної тривалості. Особливо якщо врахувати, що нових героїв майже не додалось, за виключенням матері Бена, яку зіграла чудова британська акторка Гелен Міррен, та нового антагоніста Мітча Вілкінсона. До речі, останній виявився справжньою знахідкою кастингу, на відміну від Міррен, яку дивно бачити в такому відверто розважальному блокбастері та ще й в такій незначній ролі. Ед Гарріс має специфічну зовнішність, яка неначе створена для ролей гітлерівських офіцерів, таємних спецагентів, військових терористів та інших паскудників, кожного разу грає свою негативну роль так, що це амплуа досі ще нікому не набридло. Але, якщо трішки відкрити карти, навіть його роль в кінці була зіпсована сценаристами – політкоректно і безповоротно.

Незважаючи на усі недоліки і майже повну відсутність переваг, “Книга таємниць” зібрала гарну касу і буде продовжувати її збирати і надалі – просто тому, що вийшла у сезон суцільних вихідних. свят та канікул, до того ж без жодного серйозного суперника, тобто у глядача банально не залишилось альтернатив. В свою чергу це прирікає нас на третю, четверту і усі можливі наступні частини до повного провалу чергової спроби полегшити наші гаманці не надто напружуючи мізки для сценарію та талант для монтажу. Зате весь світ вивчить ім’я вбивці Абахама Лінкольна, історію створення статуї Свободи та інтер’єр Бібліотеки Когресу – і то добре.