Рембо-4: Спогади дитинства

Навряд чи хтось відважиться заперечити, якщо сказати, що у хлопчиків, котрі народились в сімдесятих-вісімдесятих роках минулого століття кумири були чітко визначені. І це не був Юрій Гагарін, Електронік чи піонери-герої з дошки пошани в шкільному коридорі. Ні, фотографії цих людей не можна було знайти в газетах – їх роздруковували алхіміки-фотографи, перезнімаючи та збільшуючи контрабандні закордонні календарі, після чого власник такого знімку чи плакату моментально ставав героєм класу. Звали їх Конан, Рембо та Брюс Лі.

rambo4

Останній так вирізнявся, бо імена його героїв ніколи не запам’ятовувались, він завжди був самим собою, тоді як перші стійко асоціювалися виключно зі своїми екранними образами. Оті календарики та ще бляклі кадри десятої, а то й сотої копії відеокасети, озвученої невідомим типом з постійною нежиттю, яку можна було переглянути виключно у “крутих” знайомих або в підпільних відеозалах, увійшли до маленької скарбнички, на якій назавжди вибито слова “Спогади дитинства”. Того дитинства, коли студенти здавались дорослими дядьками, вік в тридцять років називався старістю, оці самі образи ще не були зіпсовані критичним поглядом та клоунськими роботами вищезазначених акторів в дурнуватих комедіях. Але все минає – власне студентство давно відійшло в минуле, тридцять років вже стукають в двері, а у багатьох підростають власні діти – з дивними для нас уподобаннями і кумирами. Нам же самим залишається переглядати старі фільми, випущені на супермодних дисках, та спостерігати, як старіють та сходять зі сцени їх актори, з яких ділки від кінобізнесу намагаються наостанок вижати все до останньої краплини, закидавши нас в останні кілька років цілою купою продовжень відомих фільмів вісімдесятих. Нам вже показали продовження “Іронії долі” та “Зоряних війн”, на підході “Індіана Джонс” та “Мушкетери” – і майже всі вони були розчаруванням для фанатів і прохідними стрічками для сучасної молоді, для котрої символами дитинства стануть інші фільми. Вже кілька років, як Конан-Термінатор, котрий свого часу перший подався в комедійний жанр, пішов в політику, зганьбившись наостанок участю в дивному і незрозумілому продовженні своєї найзнаменитішої ролі. Натомість його вічний опонент Рембо-Кобра вирішив, що найкращим чином обладнати свій відхід від серйозної акторської кар’єри зможе лише він сам. Лише торік Сталлоне сам став до друкарської машинки та режисерського мегафона, підвівши вельми непогану риску під справою свого життя – серіалом про боксера Роккі, і ось на наш суд подано завершення епопеї про ветерана в’єтнамської війни Джона Рембо.

З тої трійці кумирів Рембо був самим неоднозначним, оскільки дебютна праця канадського новеліста Девіда Моррелла містила забагато зайвих речей, як для звичайного військового бойовика. Герой сюжету не просто гамселив кулаками поганих хлопців, скоріше поганих хлопців ані в книжці, ані в фільмі не було взагалі – просто на життєвому перехресті зустрілось дві людини, які зіштовхнулись лобами. З’ясування стосунків між ними було приправлено добрячою міркою антивоєнної моралі, солдатської психології та життєвої філософії про справи, для яких ми народжуємось. Втім, все це швидко відступило на задній план перед сотнями трупів, на які майстерно перетворював своїх супротивників головний герой, і з нього, от де справжня іронія долі, швидко зробили агітаційний матеріал американських військових сил.

rambo4

Джон Рембо став виникати в усіх гарячих точках, знешкоджувати внутрішніх та зовнішніх ворогів і героїчно рятувати друзів. Звісно, він ще дозволяв собі морально постраждати від того, що робить, але жодних неполіткоректних закидів на зразок “Чому ви нас туди послали?”, властивих “Першій крові”, вже ніхто собі не дозволяв. Глядачі це оцінили у свій спосіб, і оцінки наступних серій поповзли донизу – чи не через це Слай вирішив поставити крапку в своїх найвідоміших ролях самостійно. Треба зауважити, що над своїми фільмами Сталлоне вже працює сам далеко не вперше, на відміну від Шварценеггера, який лише кілька раз спробував зайнятись чимось супутнім, але швидко облишив ці спроби. Слай був режисером усіх частин серіалу про Роккі, окрім першої та п’ятої, та працював над сценаріями майже усіх своїх найвідоміших фільмів – від “Рембо” до “Кобри”. Звісно, ці заняття давались йому з перемінним успіхом, але Сталлоне – це саме той випадок, коли нестача таланту чи освіти компенсується неймовірною наполегливістю з якою цей хлопець з низів пробивав собі дорогу все життя, та любов’ю до своєї роботи. Це і стало запорукою досить високих оцінок, якими Сільвестра нагороджували в якості сценариста та режисера, попри добрих півдесятка “Золотих малин”, котрими оцінено за все життя його акторську гру.

Звісно, якогось сплеску акторського таланту чи надзвичайно заплутаного сюжету ніхто не чекає ані від “Джона Рембо”, ані від Сільвестра Сталлоне – зрештою наприкінці акторської кар’єри людина, життя якої перейшло межу в шість десятків років може собі дозволити просто нагадати своїм фанатам дитинство, а самому собі – молодість. Кожному, хто просовує у віконце каси кінотеатру гроші за квиток, зрозуміло, що якісь бовдури потраплять в чергову халепу, а Рембо, котрий спочатку відмовиться встрагати в неї разом з ними, таки доведеться туди лізти, вбивати сотнями поганих хлопців і рятувати хлопців хороших. І це все у фільмі є – ніхто з любителів літрів крові на екрані не піде незадоволеним, особливо від фінальної частини, де з особливою брутальністю буде винищено найголовніших поганих хлопців. Але тим приємніше спостерігати, що в “Джона Рембо” головний актор, режисер та сценарист заклав дещо таке, чого не опишеш словами, те, що було присутнє в частині першій – може й любов до роботи і наполегливість, а може ту саму невідому досі науковцям душу. І тому знову в фільмі присутні і антивоєнна мораль, і солдатська психологія, і життєва філософія – цього разу стосовно шостої заповіді християнства, яку на початку стрічки намагаються проповідувати ті самі бовдури, котрі добровільно лізуть в халепу війни в Бірмі.

rambo4

І хай навіть більшість представників мого покоління проігнорувало прем’єру, віддавши перевагу російському повнометражному “Comedy Club”, але тих кілька десятків чоловік, які вирішили побачити прощання з екраном одного з кумирів дитинства, аплодували на фінальних титрах, який би подив не викликав придуманий Слаєм фінал. Мабуть це найкраща оцінка – саме для актора, оскільки з режисером та сценаристом Сільвестром Сталлоне ми ще скоро зустрінемось. Кінематографічні війни не припиняться ніколи, але один з найвидатніших їх солдатів знайшов нарешті місце свого спочинку.

4 коментаря для “Рембо-4: Спогади дитинства”

  1. Що прадва, то правда… це дiйсно фiльм дитинства, хоча якащо б зараз вийшов подiбний фiльм, я б на марнував на нього часу, але цей перегляну обов’язково!

  2. Я поки що на Чарлі Вілсона сходив, але після рецензії думаю сходити ще на Рембо, хоча спочатку не планував.

  3. Не збиралася йти на фільм, але ролик мене переконав. Ще з дитинства захоплювалась Сталлоне, приємно бачити, що він все ще у формі і знімає такий неймовірно насичений екшеном фільм всього лише за 55 мільйонів.

Залишити відповідь до alekz Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *