Іноді здається, що убогість і стандартність мислення деяких голлівудців здатна вбити найперспективнішу ідею. Здатність миттєво телепортувати себе у будь-яке місце могла б стати запорукою першокласного екшну, а результату до мінімально прийнятного далеко так само, як до Місяця.
Забагато часу приділено минулому героя і його перетворенню з “мовчуна” не невловимого одинака, що веде красиве життя. Забагато часу займає мелодрама між телепортом-стрибуном та коханням його дитинства. Забагато відвертої дурості у діях обох, як і поганого акторства з їх боку. Натомість замало інформації про інших телепортів, паладинів та їх спільну історію – тобто того, з чого могло вийти дійсно цікаве кіно. Власне, мало і самого екшну. Сценарій, над яким працювало стільки авторів, нагадує твір любительський – мабуть, колективна творчість річ не завжди добра.
Крістенсен у критиків “улюбленець” ще з часів “Атаки клонів”, і будь-який представник цієї професії, який взявся за перо (тобто клавіатуру) і вигадав кілька уїдливих метафор-порівнянь на його адресу ще до перегляду, в собі не розчарувався. Майже в усіх сценах він або жалюгідний, або просто ніякий. Не відчувається за ним, як каже нам його герой, свободи, а самі обмеження – він навіть телепортується неначе робот. Слід визнати, екранна кохана намагається від нього не відставати, а перефарбованому на блондина Самюелу Джексону дістався такий персонаж, з якого навіть йому зробити нічого путнього не вдалося.
Тому актор на весь фільм залишився один – Джеймі Белл, який, схоже, підкупив сценаристів, режисера і всіх інших членів знімальної групи, щоб створити особистий бенефіс. Принаймні його герой вирізняється на тлі всіх інших, неначе ніс на обличчі, – агресивний шибайголова-бунтівник з чудовим почуттям гумору і непереборною тягою до екстриму. Йому і репліки, і навіть сценарні ідеї дістались найкращі – взяти хоча б телепортівську швидку їзду. Дивитися фільм можна лише заради нього, хоча його персонаж з’являється приблизно у середині, а ближче до фіналу його зі сценарію безжалісно викидають, про що можна тільки пошкодувати.
Підсумок: малоцікавий фантастичний трилер, майже нижче середнього рівня, він же театр одного актора, який далеко не завжди присутній у кадрі.
Дуже жаль, що Крістенсен – це всього лише красива коробка цукерок, де всередині пустота… Із такими зовінішніми даними та ще й із гарними ролями ціни б йому не було…Але, певно, він просто не хоче (а, можливо, і не може) обирати щось пристойне, і тому продовжує змушувати очікувати його нові відеороботи(бо фільмами їх наврядчи можна назвати), а потім страждати, додивляючись до кінця оте “кіно”, борячись між нестримним бажанням вимкнути і забути назавжди, або продовжувати балувати своє почуття прекрасного, споглядаючи його Чарівність у кадрі…
Ефектно вони шоссе їхали на Мерседесі, “перескакуючи” через інші авто.