Після стількох років чекання більшість кіноманів вже думали, що цього не станеться ніколи. І все ж таки сталося: через майже десять років після свого останнього хрестового походу найславетніший археолог нашого часу повернувся на екрани, щоб розім’яти м’язи, зім’яти у брухт десяток різних транспортних засобів, розігнати хлистом і все ще міцними кулаками три десятки радянських солдатів, розгадати дві-три легендарні загадки, не залишити ані камінчика від загубленого золотого міста і навіть… але ні, це вже був би спойлер.
“Королівство кришталевого черепа” нічим не поступається “Храму Долі” і з іншими двома серіями цілком витримує порівняння. Всупереч приказці про те, що неможливо двічі увійти в одну річку, Спілбергу цього разу це вдалося (якщо вважати трилогію 80-х одним заходом). Стрічка зберегла магію попередніх “Індіан” – можливо, через те, що майже всі найголовніші інгредієнти залишились на місці. Варто було б замінити Спілберга чи Форда – і це було б зовсім інше кіно.
Картина більше нагадує не сучасні блокбастери, а старе добре розважальне кіно 80-х, хоча б тому, що режисер дотримав слова і звів до мінімуму кількість комп’ютерних спецефектів. Присмаку старомодності додає і добре відтворена у стилі попередніх “Джонсів” ретро-атмосфера (цього разу це 50-ті), де всі ознаки епохи, від параної, породженої полюванням на “червоних”, до захоплення хлопчаків бунтівниками, зіграними Брандо та Діном, працюють на сюжет влучно і часом дуже кумедно. Любителям дії та пригод турбуватись не варто – ретро аж ні трохи не зробило фільм менш видовищним: кульмінаційна битва з лиходіями, де в кадрі миттєво змінюють одне одного автомобільна погоня, шабельний двобій, втеча від скарабеїв, падіння у водоспад і стрибок у стилі Тарзана, цілком може посперечатися з еталонним переслідуванням з “Шукачів втраченого ковчега”.
Про акторів теж не можна сказати нічого поганого. Індіана Форд, він же Харрісон Джонс, не розгубив свого гумору і все ще у добрій формі, але помітно, що в екшн-сценах він потрохи передає естафету молодому поколінню. Молодь, яку представляє Шиа Ла Беф, тримається впевнено і як новий герой екшн цілком сприймається (те, чого не трапилось у “Трансформерах”). Мабуть, правий Спілберг, коли каже, що у хлопця велике майбутнє – особливо у тому випадку, якщо він продовжуватиме брати у формуванні цього майбутнього активну участь. А “улюбленицю Сталіна Ірину Спалько” взагалі можна назвати найяскравішим негативним персонажем усіх чотирьох частин пригод Джонса – просто у попередніх серіях негідників не грали актори рівня [Кейт Бланшетт->cate-blanchett]. Її лиходійка цілком відповідає традиціям “індіанади” – вона схематична і часом карикатурна – але при цьому розумна й небезпечна і до того ж має свій стиль і шарм.
Підсумок: великий шматок найсмачнішого пирога для усіх фанів Індіани Джонса і просто чудове розважальне кіно для усіх інших. Рекомендується усім без винятку. Схоже, цьогорічний літній сезон буде найміцнішим і найбільш скупим на розчарування за останні років п’ять, а то й десять.
Лукас та Спілберг обіцяли що у фільмі буде небагато спецефектів. Ну що ж, їх справді небагато, – “ядерний вибух тут, ядерний вибух там”. Насправді, їх там достатньо, проте вони якісні та не псують фільму. Тому не вірте нікому, а просто сходіть і подивіться.
Так. Подивився, я люблю більше ефектів. Здивувало звучання російської та української одночасно. Адже деякі актори говорили російською.
так, то було взагалі дуже смішний ефект, коли інді говорив українською, а росіяни – російською. а ше прикольніше було, коли росіяни переходили на українську! вийшло просто геніально! там декілька приколів на тому побудовано. кльовий дубляж і дуже суперово підібрані голоси.
по вашому вимовленні “г” ви певно зі східної України 🙂 – це з дубляжу, непогано)))
та так нормальний пригодницький фільмець, Форд якось не дуж зіграв, а Шиа-Ла-Беф – нічо так, ще з Трансформерів памятається, перспективний малий)
так, з “г” прикольно вийшло, дуже так несподівано, але шкода, що так непослідовно вийшло. було б прикольно, якби чувіха дійсно “гекала”, бо вона, здається, зовсім нормально вимовляла “ґ”…
коли чуваки, яких в титрах назвали “Russian suits”, підійшли до столика, де сидів інді з сином (чиїмось…), то теж варто було б зробити їм російський акцент, бо спочатку інді був подумав, що вони з ФБР, а коли ті відкрили рота, то відразу зрозумів, що з КДБ.
Я б не захоплювався дубляжем. Дубляж, як дубляж. Нормально, якісно, нічого особливого.