Ворог держави № 1

Чимало критиків порівнюють цей фільм з “Хрещеним батьком”, але спільного у них хіба що масштабність та довга тривалість (якщо скласти разом обидві частини “Ворога”, які прокатники розумно розділили). Новий французький гангстерський епос більше напрошується на порівняння з “Бонні і Клайдом”, і зовсім не тому, що однією з численних супутниць на заплутаному життєвому шляху Жака Меріна була така ж, як він, шибайголова-злодійка. Просто Мерін, як і герої класики Артура Пенна – аутсайдер не лише в суспільстві, а й у кримінальному світі, на відміну від Дона Корлеоне, який без проблем знайшов для себе зручне й тепле місце.

vorog1

Жак Мерін працювати не хотів (таке трапляється), і в пошуках легких грошей брався за дрібні кримінальні справи – друзі у нього були відповідні, вбивати навчили на війні в Алжирі, а від природи хлопець міг похвалитись спритністю й кмітливістю. Грошей великих, попри всі ці якості, він не заробив: награбоване йшло від нього так само легко, як і приходило – гулянки, жінки і постійні розбірки з колегами й конкурентами, що виникали через вибуховий характер Меріна. Він міг запхати ствол пістолета дружині у горло, але уявлення про кодекс честі при цьому мав – у картині дійсно вдалось переконливо поєднати одне й друге, що вже чималий плюс. Якщо вірити сценаристам, свої найвідоміші злочини гангстер здійснив майже випадково, через збіг обставин, але при цьому міг наважитись на такий суїцидальний вчинок, як напад на в’язницю, де сидять товариші-бандити. Саме такі стають героями новин і саме їх визнають ворогами суспільства чи держави – так ніколи не називають зажерливих міських мафіозі, які тишком нишком роблять свої темні справи, годуючи поліцію і мерію. Легенда про Меріна, принаймні така, яка викладена у фільмі, – це у першу чергу легенда про безстрашного індивідуаліста, такого собі Робін Гуда, який не спішив ділитись награбованим, але славу любив.

vorog1

Чи перебільшують ті, хто називає це кіно французьким “Хрещеним батьком”? Таки перебільшують: взяти хоча б акторство – європейських зірок багато, але по-справжньому видатна акторська робота одна – у [Касселя->vincent-cassel], навіть Депардьє тут не дотягнув до такого рівня. Вийшов бенефіс Касселя з великої букви, де всі інші – лише випадкові супутники й супутниці, яких після перегляду і не згадаєш. Тому картину краще порівнювати з великим бенефісом кіногангстера американського, [Аль Пачіно->al-pacino] – “Обличчя зі шрамом”. До того ж в обох випадках перестрілки і всілякі прояви героями свого жорстокого характеру цікавлять режисерів більше, ніж вплив злочинності на суспільство і її влада на всіх рівнях до найвищих. У “Ворогу держави” найцікавіший сегмент – втеча Меріна з в’язниці і його повернення туди під шквальним вогнем; ці сцени дійсно переглядаються на одному диханні.

vorog1

Підсумок: міцна кримінальна драма, яка не відкриває нових горизонтів, але гідно продовжує поважні традиції цього жанру у французькому кіно, будучи при цьому по-сучасному безжально кривавою. Чудова гра Касселя, кілька захоплюючих сцен, ностальгічний поліекран і нормальний середній рівень в усьому іншому. Перегляду варте, і бажання побачити другу частину після нього залишає – тобто своє завдання виконує.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *