Відьмина гора (Race to Witch Mountain / Ведьмина гора). Пригодницько-фантастична комедія. США, 2009. Режисер Енді Фікман. У ролях: [Двейн Джонсон->dwayne-johnson], [Анна-Софія Робб->anna-sophia-robb], Александр Людвіг, Карла Гуджино, Кіаран Хайндс, Том Еверетт Скотт, Крістофер Маркетт, Чіч Марін, Гаррі Маршалл.
Таксист з Лас-Вегасу Джек Бруно (Джонсон) повинен відвезти на Відьмину гору двох незвичних пасажирів – Сару (Робб) та її брата Сета (Людвіг). Ці підлітки стверджують, що вони – інопланетяни, і на кожному кроці демонструють свої надприродні здібності.
Двейн Джонсон ніколи не був великим прихильником наукової фантастики – на подвиги його надихнув режисер, справжній фанат цього жанру. Готуючи акторів до зйомок, постановник протягом трьох місяців давав їм читати науково-фантастичні книги, показував фільми про дослідження можливих форм інопланетного життя. Джонсон називає робота-анігілятора, який полює на героїв картини, справжнім реалістичним монстром. Йому не довелося уявляти, що перед ним ворог, і битися з чимось на тлі зеленого екрану – робот був справжнім, зробленим спеціально для зйомок командою, яка робила чудовиськ для хіта “Чужий проти Хижака”.
“Відьмина гора” – сучасна кіноверсія пригодницької стрічки 1975 р. “Втеча на Відьмину гору”. Постановку римейка доручили Фікману (“Вона – чоловік”), який працював з Джонсоном над сімейною комедією студії Діснея “План на гру”. Сценарну адаптацію роману Александра Кі, який покладено в основу обох картин, написали Фікман, Метт Лопес (“Казки на ніч”) та Марк Бомбек ([“Міцний горішок-4”->die-hard-4]). Зйомки фільму почались у березні 2008 р. і проходили у Лас-Вегасі та Каліфорнії.
Обычно интерес к фильму держиться на трех китах: игра актеров, звуковое сопровождение, декорации + эфекты. Но вот на что же расчитывал Энди Фикмен – не понятно: игра актеров далеко не совершенна, хотя возможно это “заслуга” сценариста – роли получились смазаные. Как бы сказал Станиславский: “Не верю”…
Что касается звукового оформления, то здесь притензий нет… Вот только их нет по одной причине – на это оформление очень трудно обратить внимание, музыка не цепляется за слух, не подчеркивает происходящее на экране, а существует сама по себе…
Отдельно нужно отметить спецефекты: на что был потрачен бюджет ленты – более чем непонятно, ведь есть вполне неплохие кадры, но их к сожалению очень мало. Возможно основные сдредства ушли на декорации и интерьер летающей тарелки, но на что потрачено остальное? Проблема такая же как и со звуковым сопровождением – глазу не за что зацепиться.
В итоге зрители получили еще один фильм, о котором забываешь сразу же по выходу их кинотеатра, а “твердая тройка”, которую заслуживает эта лента – достойная оценка для детского фильма одноразового просмотра.
Как главный итого можно отметить то, что амбиции Энди Фикмена носят несколько неадекватных характер: получены фильм не идет ни в какое сравнение с классикой 75-го года.