От і ще одному кіносеріалу жахів виповнилося майже 10 років – першу серію зняли у 2000-му. Причому він зміг втриматися значно довше, ніж йому передрікали, особливо якщо врахувати, що, починаючи з другої частини, будь-яких цікавих та оригінальних ходів ніхто зі сценаристів не запропонував.
Все одне й те саме – групу людей рятує хтось один, хто побачив “видіння” про катастрофу, і решта сюжету – це гра зі смертю: одні просто помирають, інші намагаються обдурити її, “розірвати ланцюжок”, проте результат відомий заздалегідь. Сюрпризів майже немає, єдиний – сцена в кінотеатрі, ключова і найбільш видовищна в картині (вибух у кінотеатрі, коли його дивишся, сидячи в кінотеатрі, таки певні емоції викликає). Головна фішка четвертої частини – 3D – до тих глядачів, які дивляться фільм у звичайних кінотеатрах (а їх у нашій країні більшість), не має відношення взагалі, тому їм зрозуміти, чим же “Пункт” № 4 відрізняється від попередніх, буде важко.
Нічим він, власне, і не відрізняється. Хоча сценаристам вдалося вигадати кілька оригінальних і справді розважальних варіантів смерті для своїх нещасних персонажів. Подаються всі вони дуже весело, з “чорним гумором”, а інколи навіть з музичкою, і будь-якої напруги від публіки не вимагають. Мінімальний саспенс побудовано хіба що навколо долі пари головних героїв. Акторку на головну роль цього разу підібрали дуже симпатичну, і автори користуються цим, пускаючи її “на м’ясо” не раз, а двічі (що з цього відбувається в уяві, а що насправді – інше питання). Це не означає, що будь-який глядач не вгадає фінал ще до того, як увійде до кінотеатру.
Підсумок: чергова частина серіалу, який у власній штампованості починає нагадувати “П’ятницю, 13-е” (якою вона була у 80-х). Іноді дійсно хочеться, щоб у кадр вліз скелет з косою власною персоною, бо усі ці “випадкові” падіння гострих і вибухонебезпечних предметів на четвертий раз таки набридають.