Аватар

Чи можна назвати цей фільм подією? Безперечно, так. Чи заслуговує він перегляду на великому екрані у форматі 3D, за який ви заплатите значно більше, ніж за звичайний сеанс? Ще одне безперечне так. Ті, хто поспішать переглянути його в піратській копії на моніторі, не побачать справжнього “Аватару”. Чи є це кіно найвидовищнішим і найрозумнішим блокбастером цього року? Знову так. Чи це найкраща стрічка усіх часів і народів? Ні, але й “Титанік” нею ніколи не був.

avatarr1.jpg

Ця картина – справжнє свято надсучасних технологій у кіно. Технологія 3D немовби спеціально створена саме для цієї стрічки, і ще ніколи комп’ютерні досягнення не були настільки важливими для успіху фільму, не тільки касового, а й художнього. Бо якби триметрові блакитношкірі істоти були схожими на Джар-Джар Бінкса, то на картині можна було поставити хрест ще до виходу на екрани. Але ж ні – нинішні програми дозволяють транспортувати в намальованих персонажів рухи і вирази обличчя живих (і непоганих) акторів, примушуючи інопланетян грати по-справжньому, пробуджуючи у глядачі зовсім інший емоційний відгук.

Але ж справжнє кіно може жити і без надсучасних технологій. Чи вижив би без них “Аватар”? Що залишиться, якщо відкинути спецефекти і 3D?

avatarr2.jpg

По-перше, потужне екологічне послання. Ще ніколи Голлівуд не витрачав стільки грошей на екологічну драму. Під завісою наукової фантастики приховується найчистіша для сучасного техногенного суспільства утопія. Та, де природа живе у мирі з гуманоїдами, а не намагається будь-що випхати їх з планети, щоб не вбивали її щодня. Послання не оригінальне, але не актуальним воно, схоже, не стане вже ніколи. Мабуть, для Кемерона воно має особливе значення, бо він використав його як привід побудувати кілька найкрасивіших сцен в американському кіно останніх років. Хоча не завадило б трохи показати Землю майбутнього, щоб контраст з Пандорою був ще більшим. Мабуть, режисер залишив це для сіквелу.

По-друге, акторська гра. Погано зіграних ролей у фільмі немає. Характери побудовані спеціально так, щоб відповідати рольовим моделям світової міфології, але при цьому не здаються штампованими – майже у кожного є якась родзинка, психологічна дрібничка, яку можна розгледіти за лавиною спецефектів. [Сем Вортінгтон->sam-worthington] просто живе на екрані, чудових відгуків варта і Зої Салдана. А роль вченої Грейс у виконанні Сігурні Вівер – це добрий привід згадати, що одна з найкращих сучасних американських актрис досі не має “Оскара”, і виправити цю несправедливість (у номінації за роль другого плану).

avatarr3.jpg

По-третє, паралелі з нашою, земною всесвітньою мережею. Можливо, це й не було частиною авторського задуму, принаймні важливою частиною, але зовсім не враховувати подібного тлумачення Кемерон не міг – інакше дав би фільму іншу назву. Не на Пандорі ж він живе, врешті-решт. Жива мережа, яка з’єднує всіх живих істот на планеті, герой-каліка, який силою думки перетворюється на спритного і сильного красеня – нічого не нагадує, правильно? Паралелі є, цілком позитивні, а інколи трохи кумедні і одночасно омріяно-романтичні, як фінальна зустріч головної героїні зі справжнім “я” головного героя.

Фільм, безумовно, вартий перегляду і обов’язково на великому екрані. Хоча б тому, що він дає уявлення про те, яким має бути блокбастер для відпочинку і трошки для думок – професійно знятим і зіграним, видовищним і з ненав’язливим змістом.

6 коментарів для “Аватар”

  1. дякую за рецензію. видовищний, яскравий та захоплюючий фільм. після перегляду у мені стало соромно, що я людина. бо ми у фільми майже всі засранці 🙁

  2. майже всім хто дивився цей фільм у 3Д кінотеатрі він дуже сподобався… просидіти 3 години і не закуняти – це вже хороший показник. З недоробок у графіці є лише мінімальні недоробки у рухах тамтешніх коників і певна компютерна промальовка трави – у все решта – вірю 🙂 Але чомусь так не хочеться щоб знімали сиквел – це може так зіпсувати світлі враження про фільм…

  3. “Аватар”: майже героїзм

    Актуальна кінокритика

    Завжди, коли в титрах фільму зазначено одне й те саме ім’я в рубриках “режисер” та “автор сценарію”, це викликає у мене щонайменше глибоке й справжнє здивування. Адже якщо сценарист не знайшов для свого фільму режисера й сам взявся його знімати, то це означає лише те, що сценарій, певне, не дуже цікавий. Якщо ж режисер мусить знімати фільми за власними сценаріями, то це свідчить про те, що він не вміє знаходити спільну мову з професійними сценаристами. В сучасному кінематографі мені відомий лише один вдалий випадок поєднання в одній особі режисерських та сценаристських функцій — це росіянин Ельдар Рязанов. І причина цього полягає в тому, що Рязанов прийшов у кіно через літературу. Спершу він оволодів мистецтвом зображуати задумані художні сюжети на папері й лише після цього взявся за справу підкорення знімального майданчику. Режисер-сценарист кінофільму “Аватар” американець Джеймс Кемерон в літературі собі славу не здобув, хоча його фільми довгий час отримували шалено високі оцінки критиків. Але його роботу 2009-го року з літературної точки зору треба визнати відверто слабкою. Сюжет фільму “Аватар” не просто повторює вже тисячу разів заїжджені повороти традиційних науково-фантастичних сюжетів про війну між людською та інопланетною цивілізацією, але й відверто їх профанує, створенням якихось квазіестетичних підтекстів.

    Відомий естонський кінокритик Юрій Лотман (1922 — 1993) свого часу пропонував в якості головного методу оцінки якості фільму аналіз його художніх образів та знаків в культурно-типологічному розрізі. З цієї точки зору стрічка “Аватар” виглядає як вже вкотре повтореня спроба цивілізаційного діалогу американської культури із зовнішнім по відношенню до неї світом. Але якщо ще в 1980-ті або навіть 1990-ті роки це було актуальним в зв’язку з необхідністю протистояти духовно викривленій культурі комуністичних країн, то сьогодні нам залишається це сприймати як образу американців на те, що вони нам розвалили Радянський Союз, а ми їм за це не подякували. Насправді ж СРСР розвалився завдяки діяльності таких визначних людей, як В’чеслав Чорновіл, Василь Стус, Олесь Гончар — Америка хоч і була десь поруч, але її підтримка залишалася переважно моральною. Найбільшою заслугою в цій справі стало те, що на американській землі оселилася частина українських емігрантів, котрі тікали з окупованої комунізмом України. Але вони принесли в американську культуру чимало користі, тому з цим боргом, можна сказати, Україна розрахувалася. Агонія обеззмістовленого культурного дискурсу якнайповніше виявилася в кінофільмі “Аватар”. І справа не у відвертому свідченні значних досягнень в технологічнім прогресі постановки фільмів — про це ми ще поговоримо. Справа — у глибокій безхарактерності та етичній порожнечі запропонованого сюжету: людська цивілізація нахабно загрожує винищенням цивілізації інопланетян, над якими вона почувається культурно вищою. Політичні паралелі цієї сюжетної лінії вгадуються дуже чітко: перевага Америки над недорозвинутими країнами, стосовно розвитку яких вона почувається відповідальною; побоювання Америки щодо нерозуміння іншими країнами свого зовнішньополітичного курсу, в межах якого вона активно приймає участь в політичному житті недорозвинутих країн; історичний підтекст вторгнення войовничих колонізаторів на відкритий Колумбом континент, стосовно якого Америка також підозрює нерозуміння у світовій політичній спільноті, оскільки сама є країною, посталою як результат колонізаторських війн. Цілком реально було в межах обраної режисером сюжетної тематики відмовитися від усіх цих неактуальних підтекстів, але Кемерон цього не зробив, забажавши похизуватися власним вмінням робити символічні композиційні рішення в структурі кінокартини. Хизуючись собою, він завдав шкоду культурному іміджу своєї батьківщини, котру без серйозних на те причин знову ввів у ідеологічну дискусію з приводу її зовнішньополітичних дій.

    Для організації кінозйомок “Аватару” було мобілізовано всі найкращі технологічні ресурси. Власне, це й правильно, бо і сам режисер Джеймс Кемерон розумів програшність написаного ним сценарію, якщо він не буде виправданий яскравими кадрами, наповненими всякими цікавими деталями за допомогою різноманітних технічних винаходів із використанням методу комп’ютерної обробки зображення. На жаль, фільм своєю світоглядною парадигмою в черговий раз влив у незміцнілі свідомості глядачів віру у винятковість сучасної історичної епохи, дозволивши йому розуміти її в ракурсі від традиційного християнського апокаліптизму до технологічного кризо-прогресизму. І якщо для самих американців ця віра не є такою вже небезпечною, бо відлагодженість механізмів оздоровлення суспільної ментальності в Америці є достатньо високою, то для України все це може обернутися досить сумно. Люди (а особливо молодь) реально вірять, що настали якісно нові часи, коли сенсом життя стає отримування задоволення від кожного прожитого дня. Власне, ідея цілком гедоністична — вона була відома вже гомерівській Греції ХІ ст. до н. е. Але сьогодні набула особливого значення в системі цінностей філософії споживацтва, нав’язуваній потужними комерційними корпораціями. Споживацтво — явище достатньо ганебне. Наведу приклад. Я дивився “Аватар” в одному з другорядних київських кінотеатрів, прийшовши куди побачив таку прикру картину: великий, непогано обставлений бар, в якому відерце поп-корну коштує 60 грн., а пляшечка коли до нього — 15 грн. В магазині все те саме обійшлося б у сумі в 15 грн. Звичайно, глядачі це чудово розуміють, тому приходять на сеанси з власною їжею, ховаючи її в сумках. І тільки завжди й в усьому безпосередні дітлахи бігають із запакованим по-магазинному поп-корном, не бачачи в цьому нічого ненормального. Барменам і контролерам це не подобається — і зрозуміло. Ситуація вкрай негарна. Насправді поп-корн дійсно не повинен коштувати 60 грн., коли квиток коштує 25 грн. І не треба чекати, що глядач буде купувати їжу за такою дорогою ціною — поки що навіть похід до ресторану в українському суспільстві вважається справою заможних верств населення. Це при тому, що в Америці навіть школярі приблизно раз на два або три тижні відвідують гарний дорогий ресторан й кожні три-чотири дні харчуються у досить-таки непоганій забігайлівці.

    “Аватар” загострив вже існуючий світоглядний конфлікт між різними поколіннями щодо розуміння сутності сьогоднішніх суспільних подій. Молодь переважно звинувачую старших людей у нерозумінні характеру сучасності, а старші люди закидують молоді безвідповідальність та етичне убозтво. Дух кінофільму, його ідеологія та технологічні досягнення боляче засвідчили недорозвинутість багатьох галузей української культури — мистецької, наукової, етичної. Визнавати наявність кризи — всупереч філософії споживацтва, котру чомусь глибоко засвоює собі кожен, хто намагається жити у відповідності до духу сучасності. Але як можна вирішити кризу, не визнаючи її існування? Я згоден — це не банальне окозамилювання. За великим рахунком це котрийсь із видів прогресизму, однак надто часто відповідальні за кризовий стан самі від нього страждають меншою мірою, тому й не поспішають активно діяти заради вирішення проблеми. А з розвитком комунікативної культури стало абсолютно нескладно творити образ вирішеності проблеми, якщо це потрібно для, припустимо, рекламних або будь-яких інших комерційних цілей.

    Ще один контекст, котрий у фільмі “Аватар” чомусь створено, але не вирішено під моральним кутом зору — контекст релігійний. Кемерон очевидно намагаєтсья постулювати абсолютно толерантне ставлення до релігійного розмаїття в межах американської культури, дбаючи також і про пдтівердження високого рівня релігійності американців (зроблю одне суттєве пояснення: не слід вважати, наче герої фільму — люди або інопланетяни — символічно зображують американську націю, це не так; американським є художній зміст стрічки, її, висловлюючись науково, семантико-семіотичний текст). Режисер прикро забуває, що традиційне християнство не визнає релігійного розмаїття, активно протиставляючи себе йому. Церква не збирається миритися ні з ісламом, ні з буддизмом – це факт. А за зовнішніми формами співпраці церковних служителів із представниками котроїсь зі світових релігій приховується бажання применшити їхній вплив шляхом демонстрації їхньої світоголядно-філософської неповноцінності. Щодо релігійності Америки, то слід визнати, що вона дійсно є країною дуже релігійною. В усіх, навіть найменших містечках та селищах, існують церковні парафії, де ведеться проповідь християнських цінностей та християнського способу життя. Але існує в американському суспільстві проблема визнання релігійних авторитетів — вся Америка ганебним чином пройшла повз постать свого духовного провідника о. Александра Шмемана (1921 — 1983), сприймаючи його лише тільки як богослова й представника однієї з конфесій. А він же життя віддав у боротьбі за чистоту американського християнства! Велич місії цієї людини недооцінена, і ця недооцінка носить катастрофічний характер. Написавши під різними псевдонимами ряд ключових текстів американської літератури (“Пригоди Робінзона Крузо”, деякі поетичні збірки), о. Александр Шмеман став ректором чи не найголовнішого богословського начального закладу в Америці — Семінарії св. Володимира, виховавши не одне покоління відданих своїй батьківщині кліриків. При цьому це особа навіть і не популярна, а лише відома в певних колах.

    Щодо сюжетної проблематики “Аватару”, то тут теж є серйозні зауваження. Головний герой Джейк Саллі є інвалідом, він не ходить, але ця радикально визначальна характеристика не грає жодної важливої ролі у фільмі! Ну не ходить собі людина — що тут такого? Таким самий інвалід, як і сотні інших. Закони мистецтва вимагаєть обов’язкового композиційного пояснення кожної знакової художньої деталі сюжету, але інвалідство Саллі є таким собі другорядним епізодиком, на який не треба звертати особливої уваги. Роль Сігурні Вівер, відомої як головна героїня епопеї “Чужий” (де, до речі, естетична проблематика була синтезована з актуальними цивілізаційними міркуваннями), теж залишає багато запитань: чому така відома й цікава в науково-фантастичному контексті акторка виступила з таким маловиразним образом вченої Грейс, котра за весь фільм здійснила аж один значущий акт — поспівчувала Джейку Саллі (його грає актор Сем Вортінгтон). І все. Крім цього, кожен з героїв позбавлений ширшого світоглядного дискурсу, представляючи собою такого собі абстрактного героя, який просто інтуїтивно відчуває, де добро, а де зло. Глядачу цікаво, чому Джейк Саллі бореться за мешканців планети Пандора, чому згоден стати аватаром-інопланетянином? Звести б ось цей етичний порив Саллі до якоїсь філософської основи — і фільм, принаймні своює ідейно-сюжетною частиною, став би шедевром! Але головний герой “Аватару” просто, так би мовити, любить допомагати іншим, от і все. Жодної філософії. В стрічці наче б то і показано, що Джейк пройнявся культурою Пандори, зрозумів її, полюбив і навіть закохався в представницю тутешнього населення — та це виглядає недопрацьованим, нецілісним, поверховим. Рятувати планету, вбивати, страждати — одним тільки коханням цього не пояснити. На нашій планеті щодня хтось розлучується, підтверджуючи цим актом власну невіру в кохання — то хіба переконливо виглядатиме мораль режисера Кемерона, який зображує персонажа, готового вбивати сотні людей заради жінки? Звичайно, ні. Джейк Саллі — образ нерозроблений, до нього виникає надто багато запитань, на які він своїми діями в сюжеті не відповідає. Режисер хотів оформити його як героя, однак відсутністю цивілізаційного мислення (чого вартує тільки його аморфна проповідь перед початком фінального бою: все, що він зміг — це лише закликати взяти участь у битві якомога більше інопланетян, і ніякої цивілізаційної риторики, ніякого спасенного пафосу!) Саллі до героя не дістає, залишаючись всього тільки виконавцем незрозумілих для нього самого моральних потягів.

    Хочеться думати, що ідеологія “Аватару” все ж будо дороблена в наступних кінопроектах. Велич американської культури заслуговує на це. Власне, прорахунки режисера Джеймса Кемерона не затьмарюють собою світлий образ вимріяного століттями цивілізаційного діалогу, яким Америка живе й до сьогоднішнього дня. Проблема цивілізаційного діалогу існує, її лише треба чесно визнавати й вирішувати, а не ховати під привабливою мішурою комп’ютерних ефектів.

  4. непризнаных гениев как иван очень много, но почему они не выставляют свою бредятину на всеувидение?)))
    ваня: НАЙДИ СЕБЕ РАБОТУ!!!!!!!!!!!!!!!
    И НЕ ГРУЗИ СПОИМ ПСЕВДО ГЕНИЕМ ПРОСТЫХ СМЕРТНЫХ!!!!!!!!!
    СПАСОБО!!!!!!!!!!!

  5. Не розумію, що конкретно не сподобалось пану Івану?Фільм мене вразив і спецефектами,і ідеєю,собливо мені сподобалось, що мешканці Пандори набагато вищі від людей, цим, ніби показуючи, наскільки ми мізерні духовно.

Залишити відповідь до Оксана Скасувати відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *