Володар бурі (The Hurt Locker / Повелитель бури). США, 2009. Режисер [Кетрін Бігелоу->ketrin-bigelou]. У ролях: Джеремі Реннер, Ентоні Макі, Браян Джераті, Гай Пірс, Ральф Фіннес.
ICTV, вівторок 6 квітня, 14.50
До загону саперів, який працює в Багдаді, прибуває новий офіцер – Вільям Джеймс (Реннер), шибайголова, який звик знешкоджувати бомби власноруч, без допомоги техніки. Внаслідок його дій напруга в загоні починає зростати…
“У війни є маленький брудний секрет, – каже Бігелоу. – Він полягає у тому, що деякі люди її люблять. Я намагаюсь зрозуміти, чому. Але для цього потрібно розібратися, що значить бути героєм при нинішній методах ведення війни”. Саме подібна особистість опинилась у центрі сюжету цьогорічного переможця “оскарівських” змагань. Ми бачимо її за роботою і в години відпочинку, на війні і вдома. Такі люди – продукт будь-якої війни або часом навіть не війни. Звичайно, популярний у бойовиках типаж самотнього вовка на кшталт Рембо, який крокує від однієї битви до іншої і живе лише у бойові моменти, – це перебільшення, але у нього є свої коріння в реальності: далеко не кожному вдається знайти себе у мирному житті. Тому фінальний вибір персонажа (чудова роль Реннера) цілком відповідає внутрішній логіці усієї картини.
Сценарист картини Марк Боул був військовим кореспондентом в Іраку, деякий час провів у складі саперної групи і особисто спостерігав за тим, як знешкоджують міни. Дійсно, усе, що відбувається на екрані, вражає автентичністю. Бігелоу спеціально взяла на головні ролі маловідомих акторів, щоб підвищити градус напруги в кадрі: адже якщо в стрічці знімається зірка, то з нею нічого не станеться. Режисер шукала акторів, про яких глядачі нічого не знають, а потім змусила їх пройти інтенсивний курс підготовки. Фільм знімали в Йорданії, у кількох кілометрах від іракського кордону, влітку 2007 р. Знімальну групу кілька разів обстрілювали, і це надало грі акторів особливої енергетики. Бюджет проекту був усього 11 млн. доларів, і група працювала в умовах, наближених до бойових.
Фільм професійно знятий, гранично реалістичний, добре зіграний, часом захоплюючий, по-чоловічому жорстокий і чесний – однак видатним його назвати не можна. З іншого боку – коли востаннє “Оскара” отримувала стрічка, яка дійсно перегортала нову сторінку в історії хоча б американського кіно? З-поміж номінантів (кількість яких збільшилась до десяти) 2009-го “Володар бурі” (вкрай невдалий варіант перекладу, до речі) здається вибором не те щоб ідеальним, але логічним і передбачуваним. “Аватар” при всій його спецефектній красі визнати найкращим Академія не ризикнула (не солідно!), як і стрічку з розстріляним Гітлером, “Вперед і вгору” своє отримав в анімаційній номінації, отже, вибір насправді виявився не таким вже й складним. Особливість ця не залишилась непоміченою любителями кіно в усьому світі, які з сумом констатують факт, що “оскарівські” перегони з кожним роком стають все менш цікавими. Хоча, повторюю, фільм Бігелоу високопрофесійний, чесний і вартий перегляду.