[Рідлі Скотт->ridley-scott] якось заявив, що серед фільмів про Робін Гуда йому жоден не подобається, хіба що пародія Мела Брукса. Саме тому він, вочевидь, вирішив зняти кіно смішніше, ніж у Брукса. Вдалося.
Фільм намагається робити серйозне обличчя, вдавати з себе реалістичну історичну драму, і нам ще довго будуть розповідати, з якою ретельністю шили костюми і будували декорації. Але ця ретельність йде погуляти у ту хвилину, коли з екрану кажуть про хартію вольностей, яку написав батько – ні, не Люка Скайвокера, а Робін Гуда. А потім показують, як Робін розповідає королю, що йому треба робити, а той каже “Так точно”. Про вторгнення французів годі вже й казати, як і про Меріон в обладунках і з мечем.
Біда навіть не в тому, що спроби Голлівуду пхати свою улюблену демократію у будь-яке століття і будь-який куток світу з кожним роком виглядають все більш нахабними й безглуздими. Йдеться про підміну понять, коли знаменитого героя під носом у глядача викрадають, залишаючи замість нього слухняного клона з таким самим іменем. І чомусь хочеться назвати це диверсією, культурною і навіть ідеологічною.
Хто такий Робін Гуд? Шляхетний розбійник, який грабував багатих і захищав бідних. Так, але не так, вважає сучасний американський сценарист. Як можна грабувати багатих, це ж не демократично, адже багаті і бідні мають однакові права, просто одні багаті, а інші бідні, усього то різниці. Ні, краще показати, що багаті допомагають бідним – адже вони теж частково бідні (криза, криза…). Показати, як барони гуляють на святі разом з селянами, разом обробляють землю і т. і. Наскільки це відповідає історичній правді… несуттєві деталі.
Добре, бідні у нас хороші, багаті ще кращі, але хто ж тоді Робін Гуд? О! Борець за рівноправ’я і демократію. Чому він борець за рівноправ’я і демократію? Тому що так сказав його тато – автор хартії вольностей, за яким пішли народ і барони (народ і барони – єдині, це ми пам’ятаємо), але зайшли недалеко. Міцний драматургічний фундамент образу побудовано. Чому він пішов воювати за короля, яка за ним стоїть життєва правда, у що вірить він сам, без підказки татуся?.. Несуттєві деталі.
Майже все готово, успіх у кишені, залишилось вирішити, кого Робін буде бити. Бідних не солідно, багатих не можна, що ж робити? Вихід – зовнішній ворог. Прибульці! Ні, бюджет не дозволяє. З ким ще воювала Англія? З американцями (під час революції). Ні, не можна, звільнять. О – з французами! У них ще мушкетери були, але це можна зберегти для сіквела. Отже, Робін врятує короля Джона (майже Джорджа) від французів. Наскільки це відповідає здоровому глузду… Саме так – несуттєві деталі.
Можна комікувати й далі, але все це доволі сумно. Років десять тому критики копали “Робін Гуда – принца злодіїв” з Костнером, і було за що, але стрижень легенди у ньому таки був. Були Робін, шериф, Меріон. У картині Скотта їх немає. Час вносить свої корективи, але він не перетворює розбійника на поміщика, а леді – на доярку. Це роблять конкретні кадри через брак здорового глузду, фантазії і поваги до зробленого іншими, набагато талановитішими людьми.
Навіть якщо від усього абстрагуватись і сприймати цього “Робін Гуда” як просто псевдоісторичну пригодницьку картину без прив’язки до будь чого, то і в цьому плані він зірок з неба не хапає. [Кроу->russell-crow] дістався як ніколи бідний матеріал: його герой більшу частину екранного часу пливе за течією без мети і без особливого розуміння, що робить і що буде робити далі. Тут навіть він особливого героїзму награти не в стані. Бланшетт для ролі саме такої Меріон підходить, але високий градус емансипації в образі є дратівливо передбачуваним. Те, що вона теж схопить меча в якийсь момент, було очевидним ще до того, як почались зйомки – а так хочеться хоча б раз помилитися. Хоча б кунг-фу вона не володіє, і те добре. Марк Стронг у якості головного лиходія – сумнівний вибір: для такої ролі йому бракує усього – харизми, енергії, таланту. Про те, що він може стати гідним наступником Олдмена, Хоппера, Вокена навіть не йдеться, але чомусь студії хочуть бачити його лиходієм у стрічках класу “А”, і лише вони самі можуть зрозуміти чому.
І режисура Скотта теж цього разу не зробила дива. Фільм занадто заглибився у політику, втративши волелюбну енергетику легенди та її найкращих екранізацій, і став дуже нудним. Він намагається охопити занадто великий сюжетний шматок, тому зробити його динамічним або ж життєво переконливим не встигає. У цій стрічці у десятки разів менше драйву, романтики і, власне, Робін Гуда, ніж у фільмі з Ерролом Флінном чи у пісні Висоцького чи у диснеївському мультфільмі 1973 р. – і вирішуйте після такого вердикту, чи варто витрачати гроші на квиток.