П’ятий (можна точно сказати, не останній) “Форсаж” – це вже швидше не “Форсаж” яким він був у першій, другій і навіть третій частині. Він більше схожий на чергову частину “11 друзів Оушена”. Кадрів з розкішними автомобілями, підкапотами і напівголими дівчатами, які крутяться навколо потенційного металобрухту, тут мінімум. Натомість є сюжет, побудований навколо зухвалого пограбування, ретельно показана підготовка до нього і купа персонажів, кожен з яких виконує свою роль. Напевно, наступного разу застосують формулу “Зоряних війн” чи “Чужих” – хто ж відмовиться подивитись на Дізеля за кермом з лазерним мечем?
Насправді Дізель залишається [Дізелем->vin-diesel], [Вокер->paul-walker] – Вокером: на екрані ці двоє розуміють одне одного без слів, але дивитись на них щоразу все менш цікаво. Все ті ж самі стрибки з машин і в машини, розмови про дружбу і сім’ю, символічне суперництво. На багатьох другорядних персонажів дивитись цікавіше, ніж на двох головних: особливо вирізняється парочка Хан і Жизель (тобто Сун Канг та Гал Гадот), яка краде майже кожну сцену, в якій з’являється.
“Форсажу-5” взагалі більше пощастило з жіночими персонажами, ніж попередньому. Джордану Брюстер нарешті зробили повноправною учасницею пригод: вона за компанію з коханим пробиває у стрибку дах, після чого спокійно заявляє йому, що вагітна. І він нічого, щасливий, всі щасливі. Для Дізеля підшукали нову подружку – симпатичну іспаночку, ще й такого росту, що він може спокійно її носити однією рукою, а другою – ще когось.
Двейн Джонсон – доповнення до акторського ансамблю у кращому випадку сумнівне. Він намагається бути другим після Дізеля головним героєм, не роблячи при цьому нічого корисного для сюжету і використовуючи кожне кліше з арсеналу екранного крутого ефбеерівця. Більша частина перегляду проходить в очікуванні двобою між качками – більша, ніж слід. Коли це нарешті відбувається, сама бійка вражає не дуже і класикою жанру у жодному разі не стане. Лиходій у виконанні Хоакіма Де Альмейди, який колись чудово проявив себе у “Десперадо”, доводить лише те, що зараз актор вже застарий для таких ролей.
Діалоги переважно дерев’яні, сюжет часом абсурдний до межі, не кажучи вже про передбачуваність, але якимось чином фільму вдається підтримувати динаміку майже дві години. Дивитись його не нудно, і цим він виправдовує право на подальше існування даного кіносеріалу – принаймні поки що.