Ще одна комедія, яка намагається комбінувати тварин (цього разу – не лише маленьких милих, а й великих екзотичних, навіть небезпечних, але тільки в житті, у цьому фільмі всі звірі добрі) та популярного коміка. Судячи з реакції глядачів львівської “Планети кіно” торгівельно-розважального комплексу “King Cross Leopolis”, дітям вона подобається не менше, ніж [“Пінгвіни містера Поппера”->mr-potters-penguins]. Серед дорослих вона зацікавить у першу чергу фанів [Кевіна Джеймса->kevin-james] та любителів тварин.
На відміну від “Пінгвінів”, “Зоонаглядач” не торкається теми сімейних цінностей (для когось це буде плюс), натомість вивчає інші цінності – фальшиві, примарні, які часом примушують людину забувати про те, ким вона є насправді. Мораль нехитра: навіщо тобі висока зарплатня і білява лялька без мізків, коли є не престижна, але улюблена робота і симпатична й розумна колега? Виглядав би цей вибір переконливіше, якби колега мала звичайну, немодельну зовнішність, але принаймні у плані грошей автори хитрувати не намагаються. Йдеться про те, що досить часто голлівудські сценаристи, намагаючись довести глядачу, що треба завжди залишатись собою і не продаватися, відверто шахраюють, підкидаючи хід, коли герой і залишається собою, і отримає шанс досягти успіху в американському значенні цього слова (власна справа і солідний банківський рахунок). У цьому ж фільмі не так: зоонаглядач не стає власником зоопарку, він залишається наглядачем і продовжує допомагати улюбленим тваринам (не думаю, що це можна назвати спойлером).
Інше не позбавлене сенсу спостереження – те, що герой завойовує “повагу” у недалеких оточуючих, коли починає вдавати з себе тварину. Звичайно, майже все це комедійне перебільшення, і в житті подібні поради б не спрацювали, однак сутність вловлена вірно: люди часто купуються на показну сміливість і нахабність. Тому, варто герою почати поводитися “по-звірячому”, не думаючи про людей та їх почуття, як він стає в очах інших такою ж фальшивою цінністю, якою для нього була його псевдо-кохана (у непоганому, до речі, виконанні Леслі Бібб); коли ці двоє нарешті сходяться, вони варті одне одного.
Оскільки це фільм Френка Корачі, який багато працював з [Адамом Сендлером->adam-sandler], у ньому є елементи туалетного гумору, проте їх, на щастя, небагато. Великий плюс – те, що Сендлера цього разу звели до ролі мавпи в зоопарку (точніше, її голосу в оригінальній версії); будемо сподіватись, він залишатиметься в цьому амплуа й надалі.
Непогано себе проявив у головній ролі Кевін Джеймс, хоча його спроби наслідувати звірів смішать переважно дітей. Розаріо Доусон чудова, і Кен Жонг демонструє деякі якості з тих, які зробили його популярним персонажем двох “Похміль”. Незважаючи на це, фільм крадуть звірі: і живі, дресировані, і явно ненатуральна горила (цей останній персонаж взагалі став душею фільму). Вони ж його і рятують, примушуючи забувати про недоліки картини і разом з дітьми бажати благополуччя пухнастим та пернатим мешканцям зоопарку.