Як і завжди у подібних випадках, коли йдеться про екранізацію, автор даної рецензії не збирається порівнювати адаптацію з першоджерелом, навіть настільки популярним. Мова піде про те, наскільки “Голодні ігри” впоралися із завданням бути самостійним художнім фільмом.
За жанром це антиутопічний трилер, який вимагає чималої кількості напружених сцен і несподіваних поворотів. До початку ігор напруга будується досить-таки добре, починаючи зі сцени “Жнив” і закінчуючи тренуваннями, які дають головним героям уявлення про суперників, іноді дуже сильних. Щоправда, повторення весь час на адресу Катніс “ти сильна, ти дуже сильна, ти виграєш” трохи заважає, бо напругу помітно зменшує. Самі ігри починаються жорстко і криваво, хоча режисер робить усе можливе, щоб не вийти за межі призначеного рейтингу, і залишає чимало безжалісних деталей за кадром. Те, чи праві ті, хто вірив у Катніс, на щастя, ми розуміємо далеко не відразу, їй дається можливість пройти крізь низку випробувань і страждань. Десь у середині ігор на нас чекає сюжетний хід, який напругу помітно зменшує, дозволяючи безпомилково вирахувати фінал, хоча на шляху до нього героїв чекає ще кілька перешкод.
Як трилер про боротьбу за виживання у прямому ефірі стрічка б значно виграла, якби у ній було менше сльозовитискаючих моментів і сентиментальних сцен. Інша річ, тоді це були б вже не “Голодні ігри”, а зовсім інше кіно. Якщо Маєр змішала “мильну оперу” з вампірським романом, то Коллінз зробила те саме з антиутопією. Слід визнати, у другому випадку художній результат значно переконливіший – переважно завдяки влучному опису світу, в якому живуть герої. Тут діти стають жертвами позбавленої найменших ознак людяності системи, яка підгодовує їх і одягає в різнобарвні костюми, щоб через кілька тижнів відправити на бійню. Спостерігає за “голодними іграми” вся країна, але розвага це лише для “вищого класу”, позбавленого не тільки співчуття, а й, судячи із зовнішнього вигляду, гідності. Завдяки цьому можна майже не звертати увагу на те, наскільки здоровими і по-голлівудськи красивими є на екрані діти з бідних районів, які, переконують нас, живуть у злиднях й голоді.
Одним з головних достоїнств картини є вдалий вибір головної виконавиці. [Лоренс->jennifer-lawrence] дає Катніс силу, розум, гідність і рідкісну цілеспрямованість. Акторка, від гри якої залежала як мінімум половина успіху фільму, повністю виправдала надії. Інша чудова робота – [Сазерленд->donald-sutherland] у ролі зловісного й безжального президента. [Бентлі->wes-bentley], Бенкс та [Туччі->stanley-tucci] зробили важливий внесок у створення колективного портрету лицемірних організаторів ігор, на тлі яких особливо виграшно виглядає [Харрелсон->woody-harrelson] у ролі позбавленого ілюзій ментора головних героїв. [Хатчерсон->josh-hutcherson] непогано впорався зі своєю роллю, хоча поряд з Лоренс він виглядає так само, як Піта поряд з Катніс – м’яко кажучи, не блискуче.
Підсумок: вдалий старт нового кіносеріалу, з багатьма любимою літературною основою і сильною актрисою у головній ролі. Не бездоганне, але цікаве видовище і для фанів першоджерела, і для тих, хто незнайомий з романом.