До того, що голлівудці, скажімо так, вільно поводяться з літературними творами, в тому числі класичними, ми звикли. Що вони роблять, що хочуть, з персонажами світової історії, теж звикли. Але перетворювати одного з найвідоміших (причому своїх) президентів на героя казочки про упирів – такого ще не бувало. Хоча це логічний наступний крок.
Звичайно, до усього цього слід ставитися з гумором, незважаючи на те, що якраз його у стрічці бракує. І все ж таки є щось не дуже етичне у тому, як показано навіть не Лінкольна, а громадянську війну. Якось наводить це на думки, що через століття або раніше знімуть кіно, де у часи Другої світової війни ворогами будуть не фашисти, а перевертні чи прибульці. І стає від цього не весело, а сумно.
Якщо спробувати абстрагуватись від історії і сприймати картину просто як фентезі, то залишиться не найгірший, але й не видатний блокбастер другого ешелону. Спецефектів з розмахом, як у “Месниках”, тут немає, як і зірок першої величини, але є деякі дуже видовищні моменти. У першу чергу це стосується сцени з кіньми – іноді здається, що фільм знімали лише заради неї. Фінал на мосту з великою кількістю вогню у кадрі теж сприймається дуже непогано. У подібні моменти про Лінкольна забуваєш, і картина стає тим, чим вона має бути – коміксом на екрані.
Головний виконавець не позбавлений харизми і дуже нагадує молодого Лаяма Нісона, з Вінстед вийшла непогана місіс Лінкольн, проте найкраще запам’ятовуються вампіри Руфус Сьюелл та Ерін Вассон – навіть хочеться, щоб їм дали побільше екранного часу. Для сцен з атаками кровососів Бекмамбетов підібрав хороший темп, хоча тим, наскільки далеко висовуються їх зуби, ці вампіри трохи нагадують Чужих.
Підсумок: непоганий містичний бойовичок, якому, тим не менш, бракує гумору, і Лінкольна краще було не чіпати. Рекомендується тим, хто любить нечисту силу у принципово “не-Сутінковому” варіанті.