Відразу слід попередити: не треба брати на цей фільм малих дітей, побачивши на афіші милого ведмедика. Кількість ненормативної лексики і жартів нижче поясу не фантастична, але достатньо висока, навіть при тому, що наші дубляжисти намагались зробити ці жарти якомога більш кумедними, підбираючи вітчизняні колоритні аналоги. Кіно дуже смішне і достатньо розумне – просто воно для дорослих.
Сет Макфарлейн, відомий за гострими анімаційними телесеріалами гуморист, знову запропонував коктейль з матюків, неполіткоректності і сатири на поп-культуру. У змальованому ним світі святкова традиція бруклінських діток – побити єврея, кумиром головного героя є Флеш Гордон з майже всіма забутого фільму Де Лаурентіса, а іграшковий друг, що ожив, використовує баклажан, щоб компенсувати те, що йому не доробили на фабриці (і отримує за це підвищення на роботі). Перше враження ви вже отримали. Вчителькам такого не порекомендуєш (якщо вони не [Камерон Діас->cameron-dias]), а от молодь сприймає такий гумор спокійно і навіть з ентузіазмом: автор цієї рецензії вже давно не чув, щоб зал настільки голосно реготав. В даному випадку це свідчить зовсім не про “зіпсованість” дівчат і хлопців, а про те, що Макфарлейн користується цим гумором дуже вміло, будуючи дійсно смішні ситуації, і залишає у цьому так би мовити різновиді мистецтва позаду Сендлера, Шнайдера і багатьох інших.
[Валберг->mark-wahlberg] дуже переконливий у ролі доброго душею лузера, що застряг у дитинстві і не бажає рухатись далі. [Міла Куніс->mila-kunis] уособлює його “світло в кінці тунелю”: вродлива, розумна, терпляча, успішна, вона тримається за невдаху, намагаючись його перевиховати. Рібізі, який примудряється тут бути одночасно зловісним і жалюгідним, – ніби двійник персонажа Валберга, тільки на “темному боці”, де інфантильність давно переросла у небезпечну патологію. Однак затьмарює усіх, ясна річ, сам Тед – зібрані в одній особі найгірший у світі “найкращий друг”, колишня знаменитість з повним набором зіркових хвороб і, як не дивно, по-людськи досвідчена особистість, яка може іноді зробити щось корисне. Якось незвично писати, що найбільш повнокровним персонажем у стрічці є іграшковий ведмідь, але це дійсно так.
Хіба що фінал трохи псує картину, бо складається з кліше на кшталт “бігти-рятувати” (далі не будемо, щоб без спойлерів). Складається враження, що “фабрика мрій” дозволила Макфарлейну погратися, а потім сказала “досить”. Тому висновки наприкінці фільму трохи суперечать його загальному тону і настрою.
Підсумок: одна з найсмішніших комедій цього року. Гумор не на будь-який смак і точно не для дітей, але гострий, не позбавлений життєвої правди і навіть симпатичний у своїй підкресленій неполіткоректності. Ведмідь – один з найкращих кіноперсонажів року.