Четверта стрічка про пригоди життєрадісних галів мало нагадує своїх попередників. Втім, у цьому серіалі майже кожна картина не схожа на попередню: різні режисери, різні Цезарі і найчастіше – різні Астерікси. Перший фільм нагадував першоджерело – комікс, другий був більше схожий на капусник, набір смішних і не дуже окремих сцен, у третьому знову повернулись до більш-менш цілісного сюжету. Що ж пропонує нам четверта частина?
Незмінним елементом залишився Обелікс у виконанні Депардьє. Роль у нього тут, на відміну від попередньої серії, досить велика, і у ній навіть присутня любовна лінія, так би мовити. Астерікс інший і (завдяки сценарію) слабший за попередніх: колишній кумедний хитрун став якимось надто нервовим і недружнім, до того ж його зробили повним невдахою у коханні (хоча у попередніх частинах цього за ним аж ніяк не спостерігалось). Цезар слабенький (зі сповненим величі Делоном з третього “Астерікса” його не слід навіть порівнювати), і взагалі, фільм сильно страждає від відсутності яскравого кумедного лиходія – такого, яким був Дітрігнус Беніньї або Брут Пульворде.
Картину рятують другорядні персонажі – у більшості випадків “англійці”. З Деньов вийшла чудова королева, незважаючи на її дуже скромний екранний час. Гійом Гальєн у ролі королівського посланця став рівноправним третій головним героєм поруч з двома галами. Його персонаж, залишаючись одним з головних джерел гумору, має повноцінний характер, який протягом фільму навіть розвивається. Не можна сказати нічого поганого про Венсана Лакоста та Шарлотту Лебон, однак у багатьох випадках стрічку краде Валері Лемерсьє у ролі мадам Макінтош, маніакально вихованої і ввічливої англійки: актриса продемонструвала чудове володіння тонким (принаймні для такого фільму) гумором, і з Депардьє у неї неабияка “хімія”. Не можна не відзначити і камео Жана Рошфора у дуже смішній сцені.
Центральну сюжетну лінію важко назвати дуже цікавою, тому до неї додали чимало другорядних, серед яких запам’ятовуються у першу чергу пригоди норманів і вищезгадана еволюція персонажу Гальєна. У плані спецефектів – переважно те, що й було, літаючі римляни і ефекти чарівного напою галів.
Підсумок: непогане продовження походеньок веселих галів, з достатньою кількістю кумедних персонажів і сюжетних ліній, щоб втримувати глядацький інтерес. Не краще і не набагато гірше, ніж попередні частини – прихильники головних героїв повинні залишитись задоволеними.