Координати “Скайфолл”

23-ю стрічку про агента 007 критики зустріли дуже прихильно. Деякі з них навіть називають її найкращою картиною “бондіани”. Так це чи ні, залежить багато у чому від того, що називати словом “бондіана”.

Але спочатку – один помітний мінус, на який не всі звернули увагу. [Мендес->sam-mendes] казав, що орієнтувався на трилогію про Темного Лицаря [Крістофера Нолана->christopher-nolan]. Звичайно, казав він це у плані стилю та атмосфери, проте вийшло це у нього і в дечому іншому. Батьків головного героя вбили, коли він був маленький, і це сильно його травмувало, у нього є маєток і навіть “дворецький”… нікого не нагадує? Додамо те, що важлива частина плану лиходія – це дозволити арештувати себе, і вийде, що позичили у Нолана трохи більше, ніж слід було.

Якщо ж ставитися до цього мінусу спокійно, то не можна не погодитись з тим, що “Скайфолл” – найкраща стрічка нової “бондіани”, тієї, що з [Крейгом->daniel-craig]. Вона також залишає позаду серії з Далтоном і Броснаном. Зі стрічками з Муром її порівнювати важко – вони йдуть у зовсім різних напрямках. А от до ранніх фільмів з [Коннері->sean-connery] “Скайфолл” трохи не дотягує – хоча для багатьох глядачів він буде значно цікавіший, ніж ті старенькі стрічки. Вони теж були швидше серйозними, ніж комедійними, головний виконавець дозволяв собі лише легку іронію, проте в них відчувались легкість і невимушеність. В “Скайфоллі” добре збалансована суміш серйозності та гумору, однак його тягне до землі драматична, навіть трагічна складова – чим ближче до фіналу, тим сильніше. Взагалі, останній бій ефектний, але бондівського почерку у ньому мало – його можна уявити у будь-якому іншому бойовику.

Також обтяжує картину функція зміни статус-кво. Багато часу приділено персонажам [Фіннеса->ralph-fienness] та Гарріс, які, як нам красномовно натякають, поселяться у кіносеріалі надовго. Хоча в сюжеті вони важливої ролі не грають і, фактично, гальмують його розвиток у деякі моменти, відволікаючи від центральної інтриги. Але є й корисне поповнення: новий К’ю у виконанні Вішоу вийшов досить незвичним і тому цікавим.

Значний плюс картини – акторство. І в першу чергу слід назвати саме Крейга, який нарешті повністю увійшов в роль і чудово у ній почувається навіть поруч з партнерами найвищого класу. У Денч роль більша, ніж в будь-якій з попередніх серій, – тут вона, фактично, головний жіночий персонаж, тоді як чергові кралі, якщо й з’являються, то серйозного впливу на сюжет не мають. Бардем маніяка-гея погано зіграти просто не може, і з Крейгом у нього вийшла чудова “хімія”, але все ж таки у фіналі він старається трохи більше, ніж потрібно.

У плані видовищності – все на найвищому рівні: тут і карколомна перша погоня (з несподіваним закінченням), і голодні комодські дракони, і політ потяга у метро, і вогняний фінал. Звичайно, по-справжньому це все вражає у форматі IMAX (як у львівській “Планеті кіно” торгівельно-розважального комплексу “King Cross Leopolis”).

Підсумок: якщо це й не найкраща з-поміж усіх стрічок про Бонда, то принаймні краща з-поміж знятих за останні три десятиліття. Є певні недоліки, але добре акторство, видовищні трюки і майже класичний бондівський стиль (до якого повернулись після кількох експериментів) забезпечать задоволення від перегляду.