Олександр ВІТОЛІН
Розбудути весну кінематографічним зізнанням в любові до міста – справа сьогодні вкрай необхідна. Тож продовжуємо пригадувати фільми, з яких черпаємо натхнення.
«Весь світ в очах твоїх»
В 1977 році на екрани вийшла молодіжна драма «Весь світ в очах твоїх…» Не буду приховувати: із наведеного переліку фільмів, цей – мій улюблений. Не вагаючись віддам свій голос за цей фільм не лише в «київському» топ-листі, але й в топ-листі в жанрі юнацької драми.
Багато сцен в фільм відбувається на даху. Є щось магічне в спогляданні київських краєвидів з даху. Не відстає від краєвидів і сюжет, в його центрі – перше і драматичне кохання Віктора. Героя оточують цікаві люди. Допомогає створити відповідний настрій і музика Ігоря Поклада.
І в результаті на Республіканському фестивалі в Кременчуці фільм отримав головний приз, приз глядацьких симпатій, дипломантами стали виконавець головної ролі Володимир Шпудейко і художники фільму Михайло Юферов і Микола Поштаренко. В тому ж році режисери фільму Станіслав Клименко та Іван Симоненко на кінофестивалі «Молодість» здобули дипломи «За режисерський дебют». А Клименко за фільми «Весь світ в очах твоїх», «Дударики», «Водоверть» отримав премію імені Миколи Островського.
Після стрічки «Весь світ в очах твоїх» з’явились чудові юнацькі драми «Коли я стану велетнем» і «Все навпаки». Так запалала ще одна зірка кіно – Михайло Єфремов. Юних акторів чекали нові ролі, визнання. Але Володимир Шпудейко обрав інший шлях – він присвятив себе чечітці. Спершу виборов Гран-прі на Міжнародному конкурсі степістів, а потім заснував власну школу зі степу і міжнародні нагороди тепер виборюють його учні. Павло Томниковський – чотирикратний призер світу по степ-танцю і учасник-фіналіст шоу «Україна має таланти» за всі свої перемоги вдячний своєму вчителю Володимиру Шпудейко.
Сьогодні Володимиру Васильовичу Шпудейко – 53 роки і хто знає, може актор-майстер-степіст ще зіграє в нових фільмах про любов і Київ.
«Кінець канікул»
1986 рік. Перебудова потрохи розколихує «заповідник соціалізму», як колись називали Українську Радянську Соціалістичну Республіку. Тільки-но виник гурт «Воплі Відоплясова». Успіх «Танців» був ще попереду. А по Союзу вже давно, нехай і підпільно, гриміло «Кіно».
В цій атмосфері студент Київського державного інституту театрального мистецтва ім. Карпенко-Карого Сергій Лисенко вмовляє Віктора Цоя знятись в його дипломному фільмі «Останні канікули».
Власне, фільмом 23-хвилинний кліп назвати важко. Та це був перший кінодосвід Віктора Цоя. А ми отримали ще одне уславлене кіномісце в Києві – озеро Тельбін і дерево Цоя. Ну і, звичайно ж, пісні «Дальше действовать будем мы», «Закрой за мной дверь, я ухожу», «Раньше в твоих глазах зажигались огни», «Попробуй спеть вместе со мной»
Попри революційність атмосфери фільму-«КІНО»концерту (його контрреволюційність по відношенню до комуністично-комсомольських цінностей) він не став подією року. Час пришвидшувався. «Заповідник соціалізму» остаточно здригнувся від іншого документального фільму – «Чорнобиль. Хроніка важких тижнів», де кожен став мимоволі і жертвою, і очевидцем.
Важкі тижні. Важке опромінення. Важка смерть режисера-хронікера Володимира Шевченко. Кінець канікул. Кінець доби.
«Київські прохачі»
Режисер Ростислав Синько в перші роки нашої спільної незалежної історії відзначився поверненням в нашу культуру класиків літератури. Екранізації репресованих Миколи Куліша («Народний Малахій») і Івана Багряного («Сад Гетсиманський», «Тигролови») стали цінним здобутком, повертали українців до їх народної пам’яті, сприяли процесу перетворення народонаселення в націю. Тож можемо говорити про період творчого злету в режисера. Саме в цей період було екранізовано «Київських прохачів» Івана Нечуй-Левицького.
Як і Михайло Старицький, який колись адаптував для театру оповідання Левицького «На Кожем’яках» і тим самим подарував нам «За двома зацями», Ростислав Синько з вибором не помилився. Як і всі твори Нечуя-Левицького, «Київські прохачі» органічно поєднують трагічне з комічним.
Долі капітанші Галецької (Лариса Кадочникова), п’янички Мокрієвської (Тамара Яценко), зубожілого писаря (Микола Бабенко) переплелись в світі, який не змінився і через сто років: «Незабаром прочани полились, ніби річкою, в галерею, попростували до Печер. В довгій галереї старцівський гомін та лайка одразу ущухли. Старці з синіми носами одразу збіднились, посмирнішали, позгорблювались, посхиляли спини й голови й одразу неначе поменшали й знемощіли. Усі старці ніби занявчали й застогнали жалібними голосами, просячи милостині. Руки й кукси попростягались по довгелецьких рядках. В декотрих старців голови на поскручуваних в’язах затрусились, аж затіпались, неначе в пропасниці. Подекуди виривавсь з густого шепотіння та канючіння різкий дикуватий крик якогось німого каліки, в котрого й рот не стулявсь чи незумисне, чи й навмисне».
Але навіть в цьому світі, де вирують пристрасті, саме здатність любити ближнього переконливо доводить, що набагато страшніше бути бідним духом.
«Райські птахи»
«Райські птахи» продовжили тему «Польотів у сні і на яву» Романа Балаяна. Через чверть століття після свого успіху мав можливість знімати без огляду на цензури, але із скромнішим бюджетом. Попри безмежну любов Балаяна до Києва, знімальний процес потребував значних сил. Адже сучасні графіті, реклама, транспорт були б недоречні у кадрі. Попри це режисеру вдалось віднайти куточки міста, які б передали настрій фільму і красу міста. І як закономірний результат – фільм здобув визнання і став кращим в номінації фільми країн СНД і Балтії кіно премії «Ніка».
«Райські птахи» відрізняється від більшості фільмів про творчу інтелігенцію. Від фільму про богемних митців можна було б очікувати любовного трикутника. І він є: письменник-вільнодумець Голобородько (Сергій Кузичєв), Катя (Оксана Акіньшина), Коля (Олег Янковський). Але цю фігуру заступає інший – неромантичний, несентиментальний трикутник «особистість-цензура-система». А в системи не можна виграти. Її можна замінити тільки новою системою.
Дмитро Савицький, автор повісті «Вальс для К», яка лягла в основу сценарію, трагедію Голобородька відчув на власній шкірі. В 1972 році він був відрахований з четвертого курсу Літературного інституту імені Горького за «Ескіз» про армійське життя. Тільки поїздка в 1978 в Париж році дала йому можливість вислизнути з системи і отримати французьке громадянство.
Чи мав шанс Голобородько на хеппі енд? Катя? Коля? А чи мали шанс Григоренко, Стус, Симоненко?..
«Дика любов»
Цей фільм не залишить байдужим навіть товстошкірих. Адже під пісню Tanita Tikaram «Twist in my sobriety» закохані катаються по Києву на мотоциклі без жодних заторів. Ніяких тобі заторів! Такі речі не можуть не розчулити нинішніх киян.
Щодо сюжету і героїв, то на тлі цнотливого радянського кінематографа фільм Віллена Новака «Дика Любов» ламав всі стереотипи про молодь: підліток Максим займається сексом з Машою, зневажливо говорить з батьками, які виконують всі його примхи, подруги Маші прагнуть схилити її до підліткової проституції і зітхають за бандитом Губаном. Мабуть найкращим доказом того, що кінокартину подивитись варто, є те, що немає глядацьких відгуків, які б однаково співпереживали одним героям і засуджували інших. Багатокутник пристрасті і шалу не залишив байдужим нікого. Одні співчувають вихованці інтернату Маші, яка має тільки психічні розлади і Максима. Другі Максиму, який при першій нагоді хоче втекти у Штати. Третім близька американка Сьюзі, яка для просто пострадянського глядача стала втіленням «американської мрії». Ну і є такі, яким став близький злодій Губан: може, його через його пристрасний потяг до Маші, а може тому, що його майстерно зіграв Дмитро Лалєнков.
Так «Дика любов» стала початком кінокар’єри Дмитра Лалєнкова. Попереду були престижні театральні нагороди і народна любов за роль Роми в одному із найуспішніших українських сіткомів «Леся + Рома».
Ну ось поки що й усе. Переконаний, нас чекають нові фільми про Київ, не менш яскраві та захоплюючі. Адже наше місто таке багате на чарівні куточки, мистецькі таланти і кіноманів.