Як і “У центрі уваги”, цей “оскарівський” номінант пов’язаний з реальною історією. Або навіть, у даному конкретному випадку, з подією, яка змінили безліч життів і уявлення про сучасну економіку, – іпотечною кризою 2008 р. Фільм, в якому персонажі у більшості випадків спілкуються банківськими термінами, тим не менш, трохи пробуксовує лише на початку, а потім впевнено котиться добре змащеними рейками – і ось глядач вже разом з героями з нетерпінням чекає світового фінансового краху.
Здавалося б, чого хорошого в такому очікуванні: мільйони людей тоді втратили роботу, житло, їм довелося повністю змінити своє життя. І про це у кадрі неодноразово згадують ще до того, як усе почнеться. Однак обрану тему Маккей подає так, що не може не виникнути праведного обурення лицемірством, нахабністю і тупістю процвітаючих представників системи, яка давно перетворилась на мильну бульбашку. Кожен з них думає лише про особисте збагачення, кожен вважає, що влаштувався надзвичайно добре і на все своє життя, і докорів сумління вони не відчувають принципово: якщо система готова дарувати їм за шахрайство такі доходи, то все йде так, як треба. У картині показано чимало представників цього кола людей, молодих та літніх, з різними розумовими здібностями, однак спільні риси у них є завжди – зарозумілість, нахабність, жадібність і патологічна впевненість у своїй правоті. Тому моменту, коли вони нарешті сядуть в калюжу, очікуєш із солодким задоволенням – і, знаючи про це, режисер показує кількох вчорашніх хазяїв життя у дуже невеселому настрої.
Центральні персонажі ж фільму з цим народом різко контрастують – це аутсайдери, з яких сміялися колеги, яким не вірили боси і вкладники, і які, тим не менш, виявились праві. З усіх задіяних у “Грі” чудових виконавців кіноакадеміки виділили Бейла, який в останні роки став одним з найцікавіших американських акторів, і він дійсно створив яскравий образ розумного майже аутиста, який любить бити по барабанах в офісі. З іншого боку, у Карелла характер не менш колоритний (надзвичайно правдивий фінансист-скандаліст), у нього більше екранного часу і яскравих емоційних моментів. Якщо Стів буде рухати свою драматичну кар’єру вперед настільки жваво, то всі скоро забудуть, що він раніше був коміком.
Гослінг теж демонструє хорошу гру, хоча якраз він не дивує, бо у ролі самовпевненого ділка, який заради своєї вигоди грає проти банку, де працює, виглядає стовідсотково на своєму місці. Пітта у ролі колишнього гравця Волл-стріт, який тепер допомагає двом молодим талантам, впізнати не так легко, і у нього теж вийшло створити виразний, хоча й дещо шаблонний образ. Взагалі у цій картині добре грають практично всі, в тому числі зовсім епізодичні Томей і Лео.
Найближчим родичем “Гри на пониження” є, безперечно, “Вовк з Волл-стріт” Скорсезе, і цю подібність підкреслює поява Марго Роббі в одній зі сцен. Маккей теж обрав сатиричний, динамічний, часом шалений стиль подачі матеріалу, з саркастичним оповідачем і зірками шоу-бізнесу, що на пальцях роз’яснюють фінансові схеми. Навіть якщо все одно не всі вони стануть до кінця зрозумілими, основна ідея від глядача навряд чи втече, як і доступна і при цьому розумна мораль. Все це дозволяє вважати “Гру” одним з найкращих фільмів року, хоча, звичайно, для відпочинку з дітьми вона підходить мало.
Треба переглянути.
Напевно класний фільм!