Джой

Навіть цікаво, про що зараз може мріяти [Дженніфер Лоренс->jennifer-lawrence] – принаймні як актриса. “Оскар” у неї є, як і чимало інших нагород. Один надзвичайно прибутковий кіносеріал у неї за плечима є ([“Голодні ігри”->hunger-games]), інший надзвичайно прибутковий з нею поки що далекий від завершення ([“Люди Ікс”->x-men-first-class]). Її регулярно визнають найбільш гарячою зіркою планети. І роль в “Джой”, можна сказати, написана спеціально для неї – принаймні не виникає сумнівів, хто тут прима. Що й підтвердила її чергова “оскарівська” номінація – єдина для цього фільму.

Нібито це й історія про Попелюшку – скромна робітниця, яка ледве зводить кінці з кінцями, завдяки винахідливості, характеру і до певної міри везінню пробивається до слави і стає бізнес-королевою. Нюанс, про який нам кажуть вже на початку, полягає у тому, що цій Попелюшці принц не потрібен – взагалі: колишній чоловік живе у неї вдома і сидить у неї на шиї, коли ж їй зустрічається молодий успішний красень, вона бачить у ньому виключно гідного ділового партнера.

Боротися Джой доводиться увесь час. З рутиною життя, яка засмоктує, змушуючи після роботи падати без сил. З власним сімейством, з якого лише дехто її підтримує, інші ж несвідомо чи дуже свідомо, із заздрощів, ставлять їй палки в колеса. З упередженням, що панує у суспільстві. А тим паче з досвідченими ділками, які, побачивши її, тільки й думають про те, щоб розвести, залишивши ні з чим. І Джой бореться – вперто, з гідністю, виправляючи свої і чужі помилки, часом впадаючи у відчай і тим не менш знаходячи сили рухатись далі. Що не кажіть – роль точно для Лоренс, і вона це знає, тому почувається у ній, як риба у воді.

Мінус у тому, що поряд з примою усі інші персонажі звелись до більш-менш стереотипів. В тому числі [Де Ніро->robert-de-niro], для якого батько героїні став усього лише черговим, часом кумедним, часом вередливим старим, – а таких він останнім часом переграв безліч. Рамірес – колишній Джой, який може причарувати жінку співом, але не забезпечити їй щасливе безхмарне життя. Росселліні – багатійка, яка може бути компанійською із середнім класом, проте за свої вкладені гроші ось-ось перегризе горлянку. [Купер->bradley-cooper] – символ успіху для героїні і перша сходинка на шляху до його досягнення. І т. і. Нібито й грають усі непогано, однак ніхто особливо не запам’ятовується.

Тон оповіді обрано дещо невизначений – і не зовсім драматичний, і не до кінця комедійний, частково цинічний і частково сентиментальний, ще й зі сценами з жахливих “мильних опер”, які обожнює матуся Джой (без них точно можна було обійтися, хоча певний сенс вони мають). Можна спрогнозувати, що картина сподобається прихильникам Лоренс, яких зараз ну дуже багато, однак, якби не вона, кіно про дівчину зі шваброю навряд чи втрималось би на плаву.