[Меліса Маккарті->melissa-mckarthy] – комедіантка обдарована, і якщо до неї потрапляє гідний матеріал (як у випадку зі [“Шпигункою”->spy], наприклад), то виходить кіно, значно вище за рівнем, ніж типова голлівудська комедія. Однак, як показує її нова картина, слабкий матеріал навіть її тягне вниз.
На папері це виглядало значно краще, ніж на екрані, хоча все одно стандартно. Маленька товстенька дівчинка, яку ніхто ніколи не любив, виросла королевою бізнесу, бо вирішила теж нікого не любити і, як кажуть, йти до мети по трупах. Проте доля врешті-решт вносить свої корективи, внаслідок чого героїні доводиться задовольнятись місцем лідера школярок з гуртка, які продають печиво. Втім, і на цьому фронті вона завдяки своїй діловій хватці досягає успіху, ще й вчиться цінувати і любити інших. Тобто у сюжеті був потенціал для створення стрічки зворушливої, по-хорошому наївно-повчальної і такої, що не претендує на щось більше. Вийшло, щоправда, не зовсім це.
Ще раз варто повторити, що Маккарті добра комедіантка, і амплуа по-нашому “рудого клоуна”, а по-їхньому banana man (woman у даному випадку) їй пасує якнайкраще: тонкий гумор – це не зовсім її (з усіх точок зору). І [Крістен Белл->kristen-bell], сама по собі комедіантка середненька, у парі з Мелісою добре працює як по-нашому “білий клоун”, а по-їхньому straight man (знову ж таки woman у даному випадку). Справу псує непослідовність у характері головної героїні. Вона змогла з низів піднятися і стати великим босом – але варто їй вийти з в’язниці, втративши усе, як вона чомусь стає безпорадною, наче дитина, і змушена жити у квартирі колишньої секретарки, яка єдина ставиться до неї по-людськи, хоч вона на це й не дуже заслуговує.
Найкраща частина картини починається тоді, коли екс-багатійка нарешті прокидається і, використовуючи свої здібності, перетворює дитячий підробіток на прибутковий бізнес. Вона діє рішуче й цинічно, навіть безцеремонно, вміло підбирає для роботи кадри і правильно їх мотивує, і спостерігати за нею у цей час досить-таки весело. Однак в останній третині стрічка відчутно псується, оскільки її автори не змогли вигадати для фіналу який-небудь розумний кумедний хід. Натомість вони все звели до ворожнечі героїні з її давнім суперником, яка перетворилась на позбавлений особливого сенсу набір гегів, ще й не дуже смішних.
Підсумок: середненька комедія з хорошими актрисами, яка не до кінця реалізує потенціал не блискучої, але гідної фільму центральної ідеї. До кращих робіт Маккарті ця стрічка не належить, хоча її найпалкішим фанам може й сподобатися.