Йдучи в IMAX-зал львівської “Планети кіно” торгівельно-розважального комплексу “King Cross Leopolis” на перегляд чергової екранної адаптації відеоігри, у першу чергу роздумуєш над питанням: чи буде ця стрічка настільки ж поганою, наскільки були більшість її попередників? Що ж, не настільки, як деякі з них, але й до кращих блокбастерів цього літа її не зарахуєш.
По-перше, хоч картина і в деякі моменти майже вражає візуально, особливо, знову ж таки, у форматі IMAX-3D, важко абстрагуватись від того, що все це ми вже бачили, причому не раз і не два. Були [“Володарі перснів”->lord-of-the-rings], були [“Хоббіти”->hobbit] і були численні спроби їх імітувати. Були армії орків, однозначно злі чаклуни і добрі чародії, які переходять на бік зла, гноми і ельфи, королівства і безстрашні воїни – практично все, що пропонує “Warcraft” у плані сюжету та персонажів, вже було, причому було одночасно дуже подібним і при цьому кращим. Кращим не в останню чергу через те, що деякі сценарні діри у новій картині жахливі. Наприклад, ми дізнаємося, що портал між світами орків і людей насправді відкрив один з центральних персонажів-людей тому, що він “захворів злою магією” (краще, на жаль, не скажеш) орків, проте як він міг нею захворіти, якщо монстри принесли її з собою?
Інша проблема – те, що фільм не може визначитися з головним протагоністом, який би одночасно грав важливу роль у сюжеті і викликав симпатію. Головний претендент на це звання, “найкращий воїн у людському королівстві” (кращої характеристики, на жаль, йому не вигадаєш) Лотар Тревіса Фіммела, надто прісний і нецікавий, щоб за нього вболівати. Значно колоритніший, хоч і теж одновимірний, добрий орк Дуротан (виразно оцифрований Тобі Кеббел), однак його історія, яка, здавалося на початку, буде основною сюжетною лінією, закінчується задовго до фіналу і, найгірше, закінчується практично нічим. Гарона [Поли Паттон->paula-patton], персонаж більш неоднозначний, могла б стати навіть цікавою, якби їй приділили трохи більше уваги: у стрічці вона найчастіше просто супроводжує одного з героїв-чоловіків, а часом просто зникає з сюжету. Краще за інших зіграний Медів [Бена Фостера->ben-foster], однак кіно так і не змогло визначитись з тим, протагоніст він, антагоніст чи ні те, ні інше.
Підсумок: видовищне, але вкрай неоригінальне і в результаті нуднувате “фентезі”, яке, напевно, порадує дітей та прихильників першоджерела, але навряд чи когось іще. Проте слід зауважити, що за стандартами адаптацій відеоігор “Warcraft” – витвір дуже непоганий, принаймні до нього можна застосувати визначення “кіно”.