[Макгрегор->ewan-mcgregor] проявив неабияку відвагу, вибравши для свого художнього режисерського дебюту один з, як вважає більшість критиків, найкращих романів минулого століття. Чи була така хоробрість виправданою? Швидше “ні”, ніж “так”.
По-перше, дуже помітні невдачі з підбором акторів. Швед і Дон Левови, згідно із задумом, мають бути втіленням американської мрії у класичному варіанті: вродливі, здорові, достатньо багаті, щасливі у шлюбі, віддані американським цінностям, але при цьому не те щоб дуже розумні. Вони не тупі, зовсім ні, але й на інтелектуалів не мають бути схожі. Макгрегор-режисер призначив Макгрегора-актора на головну роль, як це робить чимало його колег, проте схибив: він зовсім не схожий на красеня-атлета, спортивну зірку. Для цього у нього занадто інтелігентне й розумне обличчя. У той самий час його герой поводиться не дуже розумно, роблячи один невдалий вибір за іншим, в результаті чого у сприйнятті фільму відразу виникає дисонанс.
Те саме можна сказати про [Коннеллі->jennifer-connelly], яка дуже старанно і з психологічною глибиною грає жінку, в якій особливої глибини немає. По-справжньому добре вона виглядає лише у сцені, де Дон звинувачує чоловіка в усіх бідах, а її нервовий зрив і подальше різке видужання здаються награними і непереконливими. У ролі Меррі [Фаннінг->dakota-funning] робить усе можливе, щоб героїня була якомога менш привабливою ззовні і зсередини, тому навіть тоді, коли вона має викликати жалість, цього не відбувається. І навіть при тому, що сценарій намагається пояснити проблеми дівчини, змішуючи фрейдизм з не туди напрямленою політичною активністю, мотиви її ключових вчинків залишаються загадкою, як, зрештою, і вона сама. В результаті єдиним дійсно цікавим персонажем у стрічці є молода авантюристка Рита Коен у виконанні Валорі Каррі, яка виголошує шаблонні революційні лозунги, а насправді має значно більш прозаїчні мотиви.
Відсутність у картині привабливих характерів, персонажів, за яких можна було б вболівати, вже ускладнює перегляд фільму, а до цього ще й додається невдало обраний темп оповіді. Через це стрічка здається значно довшою, ніж є насправді. Ретро-атмосфера відтворена дуже якісно, однак для художнього фільму цього замало, особливо коли йдеться про екранізацію настільки поважної книги.