Студія Діснея розробляє свою лукасівську, так би мовити, золоту жилу так само старанно, як і марвелівську, – як мінімум одне кіно на рік. Втім, кількість поки що не впливає на якість.
“Бунтар” – перший фільм серії, не пов’язаний напряму з основною сюжетною лінією, історією роду Скайуокерів. Це розповідь про один з епізодів війни повстанців з Імперією, те саме викрадення планів Зірки Смерті, яке дало можливість знищити її у “Новій надії”. Це інший погляд на знайому галактику, який помітно освіжає стрічку: глядач бачить війну очима не генералів і обраних воїнів, а звичайних солдатів, тих самих, які завжди з’являлись у вигляді двох-трьох десятків винищувачів, швидко зникали з поля зору і нікого особливо не цікавили. Тут же вони стають головними героями, і відразу змінюється кілька речей. Імперські штурмовики, щойно персонажами стають ті, кого більше не очікуєш побачити в сазі, відразу перестають промахуватись. Зірка Смерті виявляється не абстрактною кулькою у небі, а, якщо на неї дивитися з планети, над якою вона зависла, – справжнім носієм невідворотного знищення, чия сила дійсно може налякати. Все це робить “Бунтаря” одним з найбільш похмурих фільмів серії, можливо, більш похмурим, ніж “Імперія завдає удар у відповідь”.
Головних позитивних персонажів не можна назвати особливо яскравими особистостями, втім, кожен з них отримує як мінімум одну виграшну сцену. Треба віддати належне спробам авторів надати реалізм повстанню. Якщо раніше воно скидалось на зграйку, готову летіти, куди накаже лідер, то тепер показані розбрат і суперечки, готовність до ризику одних і страх інших. Позаду залишився чіткий поділ на чорне і біле: повстанці тепер теж можуть робити підлі вчинки (заради великої справи, ясна річ), а деякі з них, як герой Вітекера, взагалі намагаються перевершити за жорстокістю свого ворога. І якщо глядач очікує, що, згідно із законами жанру, хоч хтось з героїв врятується, на нього чекає кілька сюрпризів. Все це знову ж таки робить картину однією з найкращих у серії.
Темні сили Імперії, показані очима “маленьких людей”, здаються безжальною нездоланною машиною зла з добре змащеними коліщатками. Керівник проекту будівництва Зірки Смерті у переконливому виконанні Мендельсона – амбіційний кар’єрист, готовий рухатися все далі й далі, на якого, втім, чекає дуже іронічний поворот долі. На шляху у нього стоїть губернатор Таркін – можна сперечатися на тему, морально чи ні було “воскрешати” Кашинга за допомогою комп’ютерних технологій, проте зайвим у фільмі він точно не є. Однак, звичайно ж, справжня вишенька на торті – коротка, але виразна поява Дарта Вейдера. Настільки, причому, яскрава, що змушує пробачити усіх Анакінів разом узятих. В “Бунтарі” Вейдер виглядає саме так, як у найперших “Зоряних війнах”, ще до того, як він виявився чиїмось батьком, коханим тощо, – як холодний чорний монумент сили й могутності.
Підсумок: одна з найкращих і найбільш похмурих частин “Зоряних війн”, яка відкриває для саги нові горизонти. Легко переглядається і як фрагмент більшої картини, і як самостійна стрічка, тому рекомендується усім без винятку.