Першому гравцю приготуватися (Ready Player One / Первому игроку приготовиться). Фантастичний бойовик. США, 2018. Режисер Стівен Спілберг. У ролях: Бен Мендельсон, Ті Джей Міллер, Ханна Джон-Кеймен, Марк Райленс, Саймон Пегг, Тай Шерідан, Джулія Ніксон-Соул, Ліна Вейт.
В недалекому майбутньому весь світ перебуває в глибокій кризі. Тим часом неймовірним успіхом користуються онлайн-ігри. Розробник найпопулярнішої гри залишає заповіт, згідно з яким усі його гроші перейдуть тому, хто розгадає його головний секрет…
З 29 березня стрічку “Першому гравцю приготуватися” можна переглянути у Львові у комплексі “Планета кіно”.
До Спілберга ставлення у критиків двозначне. З одного боку, вони визнають його професійну майстерність, з іншого – констатують певний цинізм. Наприклад, те, що він легко може за один сезон випустити два фільми – один з розрахунком на касові рекорди, інший – з розрахунком на “Оскари”.
Звичайно, подібним мистецтвом володіють далеко не всі режисери “фабрики мрій”, навіть першої категорії. А Стівен демонструє його давно – ще з 1993 року, коли випустив і “Парк Юрського періоду”, який став у той час найбільш касовим фільмом усіх часів, і “Список Шиндлера”, який зірвав банк на церемонії Американської кіноакадемії. Ставлення до цих стрічок з часом змінилося, особливо до першої, яка стала безсумнівною класикою американського жанрового кіно.
Однак крім першого “Парку Юрського періоду”, в якому дійсно відчувалось натхнення, на рахунку Спілберга є й другий, в якому відчувається виключно байдужість постановника до матеріалу. От він класикою не буде вважатись ніколи.
До чого вся ця преамбула? Ще ніколи байдужість Спілберга-режисера не відчувалась так, як в “Першому гравці”, з часів другого “Парку Юрського періоду”, “Загубленого світу”. Таке враження, що знаменитий режисер взявся за екранізацію роману сценариста Ернеста Клайна, що вийшов в 2012 році, виключно для підтримки форми.
Так, він все ще у хорошій формі, яка варта набагато кращого матеріалу. Видовищність і спецефекти на належному рівні, але недоліки у даному випадку легко перевішують достоїнства. Стівен намагається йти у ногу з часом, проте не зовсім розуміє, що подібна концепція світу майбутнього застаріла вже давно. У картині, в якій головна інтрига – знайти “великоднє яйце” автора гри, забагато власних “великодніх яєць”, розрахованих переважно на тих, хто добре орієнтується у поп-культурі 1980-1990-х – тобто точно не на нинішню цільову аудиторію Голлівуду.
Головний протагоніст – сірий і позбавлений індивідуальності настільки, щоб з ним міг ототожнити себе будь-хто (не виключено, що це частина задуму). Головний антагоніст – ще більш безбарвний, ще менш цікавий і до того ж, м’яко кажучи, не дуже розумний, а з центральними лиходіями таке робити не слід. Жіночі персонажі теж, знову ж таки м’яко кажучи, не рятують ситуацію. Єдиний, у кого в “Першому гравці” є щось подібне на особистість – покійний розробник гри, якого ми бачимо лише у флешбеках. Райленс, якому саме робота зі Спілбергом принесла “Оскар”, схоже, став його новим талісманом: він єдиний, хто викладається у цій стрічці по повній, створюючи образ мільйонера-мрійника, генія, чий час минув.
Можливо, це теж частина задуму: показати видовищний і вкрай нецікавий світ майбутнього, в якому єдиний цікавий персонаж – вже покійник. Можливо, Спілберг почувається таким у світі сучасного кіно – він давно класик, який досяг усього, і йому, напевно, вже немає про що мріяти і чого досягати? Свідомо чи підсвідомо, в цьому своєму фільмі він сказав приблизно це. Або ж можна не напружувати голову і просто дивитися на численні спецефектні змагання. Вони швидко набридають, але й швидко забуваються. Це кіно до спілбергівської класики не увійде точно. Шкода.