Крістофер Робін (Christopher Robin / Кристофер Робин). Казка / комедія. США, 2018. Режисер Марк Форстер. У ролях: Юен Макгрегор, Гейлі Етвелл, Бронте Кармайкл, Марк Гатісс, Олівер Форд Дейвіс.
З 2 серпня стрічку “Крістофер Робін” можна переглянути у Львові у комплексі “Планета кіно”.
Попрощавшись з друзями дитинства, ведмедем Вінні та іншими звірятами казкового лісу, Крістофер Робін вчиться відноситися до життя відповідально і врешті-решт повністю забуває про веселощі. Робота забирає увесь його час, шлюб переживає тяжкі часи, і в цей момент на допомогу Крістоферу приходить давно забутий друг…
Доволі незвична стрічка з не до кінця зрозумілою цільовою аудиторією. Для дітей вона може бути занадто похмурою і меланхолійною в одних місцях, для дорослих – занадто інфантильною в інших. Принаймні неоригінальною її назвати не можна.
І це незважаючи на те, що свої предки у картини, звичайно ж, є, причому вельми очевидні. Тут і “Хук” Спілберга: в обох випадках герой поводиться так, ніби у нього не було дитинства взагалі, і в обох випадках це виглядає неприродно. І нещодавній “Маленький принц”, заголовний герой якого, теж подорослішавши, починає працювати на монструозну корпорацію. Перебування Вінні у домі Робіна дуже скидається на традиційні витівки Паддінгтона. А біганина за ведмедем на лондонському вокзалі, хоч вона і коротенька, неодмінно нагадає про “Фантастичних істот”. Центральним же у фільмі залишається образ казкового лісу, світлого і привітного на початку, в дитинстві Крістофера, і все більш похмурого й темного у роки, коли він поступово забуває про друзів-звірят. Коли дорослий Робін та Вінні повертаються до лісу і починають блукати у ньому колами, виникає відчуття, що зараз почнеться щось таке, заради чого дійсно варто було знімати це кіно.
Мініатюрний спойлер: нічого такого не починається. Герой дуже швидко знаходить шлях до дитинства, а разом з ним легко розв’язуються усі його проблеми, і в сім’ї, і на роботі. Звичайно, це кіно для сімейного перегляду, яке не хапає і не збирається хапати зірок з неба, проте у плані кульмінації автори могли б бути трохи вигадливішими. Що ж стосується тривимірних Вінні та його друзів (головного, без сумнівів, атракціону стрічки), то більшість з них нагадує іграшки, що ожили, інші ж, як Кролик та Сова, більше схожі на живих звірят. Найкращі репліки отримав (що було передбачувано) завжди сумний Віслюк, а персонажем, якого терпіти найскладніше, став гіперактивний Тигр.
Підсумок: дивна, але досить непогана картина, яка помітно відрізняється від більшості літніх блокбастерів. Лише велике одне зауваження до вітчизняного дубляжу: не треба озвучувати Вінні голосом розумово відсталого. Його голос, ясна річ, повинен бути нестандартним, але точно не таким.