Монахиня (The Nun / Монахиня). Фільм жахів. США, 2018. Режисер Корін Харді. У ролях: Деміан Бішир, Таїсса Фарміга, Бонні Ааронс, Джонас Блокет, Шарлотта Хоуп, Інгрід Бісу, Джонні Койн, Сандра Телес, Ані Сава, Марк Стегер.
З 6 вересня стрічку “Монахиня” можна переглянути у Львові у комплексі “Планета кіно”.
1952 рік. У старовинному монастирі в Румунії одна з монахинь вчиняє самогубство. Розслідувати загадкові обставини інциденту направляється молодий священик з Ватикану (Бішир) та послушниця (Фарміга), яка ось-ось має принести чернечі обітниці…
Цю стрічку можна розглядати та аналізувати з двох різних позицій: як самостійне кіно і як частину чергового кінематографічного міні-всесвіту. Почнемо з другого, оскільки сказати тут можна більше, ніж якщо мова піде про “Монахиню” як самостійну екранну одиницю.
Всі зараз намагаються будувати свої кіновсесвіти, в яких персонажі та сюжетні лінії мандрують з одного фільму в інший, пов’язуючи їх між собою. Перший і найбільш успішний (з комерційного боку вже точно) приклад – кіновсесвіт Marvel, який щороку поповнюється двома-трьома великими хітами і ще не пізнав жодного справжнього провалу. Більш “молодий” приклад – “Зоряні війни”, які з цілеспрямованої саги лише в останні роки почали розповзатися на пріквели попередніх подій та спін-оффи окремих персонажів. У конкурента Marvel DC справи пішли гірше: ані “Бетмен проти Супермена”, ані “Ліга справедливості” не стали настільки великими подіями, як очікувалося, ще й заробили чимало негативної критики. У “Юніверсал” з її “Темним світом” все ще гірше, бо він ще й ніяк не почнеться, хоча й давно обіцяний, оскільки спроби осучаснити історії про класичних монстрів студії провалюються одна за одною за всіма можливими параметрами.
Це робить всесвітній успіх кіновсесвіту, до якого належить “Монахиня”, своєрідним феноменом. До нього вже належать п’ять стрічок (крім найновішої, два “Закляття” та дві “Анабелі”), які, попри скромні бюджети (20-30 млн. доларів), збирають по всьому світу сотні мільйонів зелених. Звичайно, у жанрі хорору безкінечні сіквели вже давно швидше правила, ніж виключення, проте це вже вихід на трохи інший рівень: вищезгадані картини поєднані між собою не одним носієм жаху, як буває майже завжди, а більш вигадливо. Вони працюють з однією й тією ж самою темою – світ духів та паранормальних явищ, але з різними наборами персонажів та духів і навіть з різними епохами, хоча при цьому їх події частково пов’язані між собою. Скажімо, в “Монахині” є посилання на попередні роботи з всесвіту “Закляття”, однак фільм можна спокійно дивитися і не знаючи про це – як самостійна кіноодиниця він цілком сприймається.
І це його, напевно, найбільший, хоч і не єдиний плюс. Є ще декілька: відносно непогане (для даного жанру) акторство з боку Бішира та Таїсси Фарміги, сестри Віри Фарміги з “Заклять”, симпатичні румунські пейзажі, вдало використана в кадрі стародавня архітектура. Що ж до головної мети картини, налякати, вона досягається лише частково і добре відомими усім любителям жанру (і не тільки) методами: щось з’являється за спиною когось із персонажів, навколо темрява, зловісна музика – бах! – великий план якоїсь потворної пики. Прості прийоми, засновані на несподіванці, які давно вже перестали бути справжньою несподіванкою. І це, в принципі, все. В наявності й інша відома хвороба жанру: щойно з’являється потенційна небезпека, персонажі починають поводитися всупереч усім законам логіки, тож уявити себе на їх місці вкрай важко, а без цього змусити дійсно хвилюватися за них неможливо.
Трейлер “Монахині” був страшнішим, ніж сама стрічка, і давав про її зміст досить точне уявлення. Але ж багато глядачів на трейлері не зупинились: картина дуже добре стартувала в прокаті. Отже, сіквел неминучий: зло і пересічність безсмертні.