Чорний Козак (Black Cossack / Черный Казак). Містична пригодницька мелодрама. Україна, 2018. Режисер Владислав Чабанюк. У ролях: Марина Юрчак, Василь Середенко, Наомі Умань, Людмила Тесленко-Пономаренко.
З 25 жовтня стрічку “Чорний Козак” можна переглянути у Львові у комплексі “Планета кіно”.
Дія відбувається в ХVII столітті в українському селі. Чоловік Ганни пішов на війну і не повернувся. Їй доводиться самій ростити дочку і вести господарство. Але раптом з’являється невідомий, який вночі виконує всю чоловічу роботу на подвір’ї Ганни…
Як не дивно, це кіно не про першого темношкірого козака. Навіть не про козака-негра взагалі. З цим пов’язане основне розчарування.
Якщо ж без жартів, то це доволі цікавий проект. Почати можна з того, що він народний, тобто, якщо перекласти доступно, любительський. Бюджету у нього майже не було, тому він робився практично на чистому ентузіазмі цілих десять років. І тим не менш його вдалося довести до кінця і навіть донести до глядача. Це свідчить у першу чергу про те, що українці хочуть своє кіно робити і своє кіно дивитися. А це однозначно позитивний момент.
З любительським рівнем проекту пов’язані й усі його, м’яко кажучи, характерні риси. Під час довгого періоду роботи над стрічкою змінювались оператори та чимало інших членів знімальної групи, з акторів професіоналом була одна Юрчак – все це добре помітно на око. Тому оцінювати “Чорного Козака” як звичайне кіно, мабуть, таки не варто. З іншого боку, він і не дуже відстає від багатьох так званих професійних вітчизняних картин (особливо це стосується спроб імітувати на український лад західне розважальне жанрове кіно), що красномовно свідчить про їх рівень. Наприклад, і там, і тут щоразу, коли герої беруться за шаблюки і починають ними делікатно водити у повітрі, виникає бажання, щоб вони якомога швидше припинили знущання. І це стосується багато чого іще. В обох випадках причинами у першу чергу, звичайно ж, є брак коштів і часто досвіду у творців.
Довгі зйомки в чомусь і допомогли: світ “Чорного Козака” досить детальний та різноманітний, незважаючи на те, що обмежується, фактично, одним селом. Помітно, що люди принаймні працювали на совість. І у фільму, безперечно, є своя особистість і навіть душа, а це за сучасними мірками рідкісне явище. З акторів Юрчак, фактично, витягає стрічку на собі, майже як її героїня, що багато років сама витягає своє домашнє господарство. Принаймні їй є що грати, і у неї достатньо екранного часу, щоб це робити. У головного героя виразна похмурна екранна присутність та файні вуса, і на цьому усе. З потенційно яскравим персонажем, місцевою знахаркою, ворожкою і майже чаклункою, вийшов явний перебір – вона хіба що на мітлі не літає. Коли ж на екрані з’являються так звані негативні персонажі і починають нести російською “Сейчас узнаешь силу русского богатыря!” і все в такому ж дусі, виникає бажання вбити їх власноруч, і не тому, що вони поганці. Зрозуміло, що кон’юктура нині така, і все ж таки від елементів поганої комедії можна було втриматися.
Чи варто було “Чорного Козака” знімати і закінчувати? Безперечно, і так само безперечно варто робити наступні спроби у цьому ж напрямі. Чи цікаво його переглядати? Звичайно, бо завжди цікаво, що може зробити нарід майже без фінансування. Також до певної міри його цікаво переглядати як просто кіно. Тільки виникає бажання, щоб до наступного подібного проекту залучили побільше людей, які вміють добре знімати і грати. Вони ж теж нарід, певною мірою.