Король Данило (Король Данило). Історичний бойовик. Україна, 2018. Режисер Тарас Химич. У ролях: Сергій Ярмошенко, Ренат Хайрулін, Олег Сікиринський, Юрій Вихованець, Віктор Лафарович, Мирослава Рачинська, Євгенія Муц.
З 22 листопада стрічку “Король Данило” можна переглянути у Львові у комплексі “Планета кіно”.
1238 р. Князь Данило Галицький дізнається про загрозу з боку очолюваної ханом Бату орди, яку, усі упевнені, йому не здолати. Водночас йому доводиться мати справу з галицькими боярами, які планують домовитися з ханом, і з таємним зрадником…
Ось іще один, після “Чорного Козака”, український гостросюжетний фільм на вітчизняну історичну тематику, зроблений без підтримки держави. Щоправда, його знімали не так довго, але й у його випадку не обійшлося без затримок, замін провідних акторів тощо. Тим не менш, картина потрапила до глядача, ще й на великих екранах, і привернути увагу шансів у неї значно більше, оскільки у центрі оповіді – особистість набагато відоміша, ніж містичний проклятий козак-привид.
Втім, це твердження неоднозначне: незважаючи на назву, князь Данило присутній на екрані далеко не в кожній сцені, і взагалі у нього десь приблизно менше половини загального екранного часу. Та й байопіком у традиційному розумінні стрічку назвати навряд чи можна: вона, наприклад, практично зовсім не цікавиться юними роками героя та його сходженням до вершин влади. Ми вперше бачимо його вже досвідченим воїном та правителем (не без навичок ніндзя, але нехай), який буквально міста бере і може вказати будь-якому нахабному супостату його місце. Насправді Данило – це швидше не центр, а тема фільму: ми бачимо дуже багато персонажів з його оточення, вірних друзів і підлих зрадників, тимчасових союзників і відвертих ворогів. Не завжди можна чітко визначити, хто саме до якої категорії належить: усі вони так чи інакше залежать від князя і дехто відверто намагається користатися його добрим ставленням. Будуть інтриги і зради, які нагадають у першу чергу “Гру престолів”, без якої зараз в будь-яких стрічках на тему середньовіччя ну зовсім ніяк, але це можна зрозуміти.
Через такий підхід фільм здебільшого розпадається на окремі фрагменти, і чимало персонажів входять у сюжет для того, щоб досить швидко зникнути, не зігравши значної ролі. Зі справжніми історичними подіями те, що відбувається на екрані, не дуже сильно пов’язано, проте автори й самі підкреслювали, що робили у першу чергу цікавий для сучасного глядача бойовик і не дуже хвилювались про історичну вірність у подіях чи побуті. Дію знято краще, ніж у тому ж “Чорному Козаку”, є певні ефектні моменти, хоча все одно загальний рівень залишає бажати кращого (особливо у випадку з фінальним двобоєм). З персонажів, окрім досить вдалого у плані виконання (звичайно, з урахуванням цілей, які були перед актором поставлені сценарієм) головного героя, запам’ятовується найманець, який спочатку збирається вбити князя, а потім приєднується до нього, – просто тому, що роль нескладна і пасує актору фізично.
Підсумок: ще одне далеко не бездоганне, але безперечно варте уваги українське кіно. Дуже добре, що наші фільми, в тому числі створені без фінансової підтримки держави, продовжують знаходити шлях до широкого глядача. Побудова власної кінематографічної школи – справа нешвидка і непроста, однак нею однозначно треба займатись, весь час рухаючись вперед у кількості і якості вітчизняного продукту.