Кадавер (The Possession of Hannah Grace / Одержимость Ханны Грэйс). Фільм жахів. США, 2018. Режисер Дідерік Ван Роєн. У ролях: Шей Мітчел, Стана Катіч, Грей Деймон, Кірбі Джонсон, Луїс Гертем, Джейкоб Мінг-Трент, Макс Макнамара, Нік Тюн.
З 6 грудня стрічку “Кадавер” можна переглянути у Львові у комплексі “Планета кіно”.
Колишня поліцейська Меган Рід (Мітчел) починає працювати у морзі в нічну зміну. Під час її чергування привозять спотворене тіло дівчини, і невдовзі навколо Меган починають коїтися дивні речі. До того ж у морг намагається залізти чоловік, що хоче знищити тіло…
Здавалося б, що хоча б відносно цікавого можна нині зробити з таким специфічним піджанром хорору, як вигнання диявола? Будь-який глядач, що бачив оригінального “Екзорциста”, знає правила гри і може майже безпомилкового уявити, які саме способи нагнітання жаху буде використано. Однак авторам “Кадавера” (у США картина вийшла зі зміненою назвою – “Одержимість Ханни Грейс”) все ж таки вдалося запропонувати дещо непогане.
По-перше, кіно починається з того, чим зазвичай більшість стрічок про одержимих нечистим закінчується, – з, власне, сцени вигнання. І все проходить саме так, як це можна було собі уявити: одержима дівчина кричить, пручається і недобре дивиться озвірілими очима, священики читають молитви і бризкають святою водою, ліжко та інші предмети підскакують, рідні нещасної красномовно страждають, спостерігаючи за таким видовищем. На щастя, триває ця вистава відносно недовго, і, як неважко здогадатись, нічим хорошим не закінчується. Автори немовби з самого початку ставлять галочку у графі “Вигнання нечистого”, щоб перейти до інших, значно цікавіших речей.
По-друге, дія відбувається у моргу – ідеальній декорації для хорорів, яка повноцінно використовується напрочуд нечасто. Порожні коридори, тиша, світло, що весь час намагається згаснути, – все це вже створює атмосферу неспокою, ще до того, як публіці починають демонструвати в усій красі понівечене тіло Ханни Грейс – а його покажуть неодноразово, з усіх можливих ракурсів і великими планами. Докладно покажуть і місцеву “кухню”, тобто що саме роблять з трупами після того, як вони потрапляють сюди. Дві третини фільму складаються з гнітючого відчуття, яке викликає самотнє перебування героїні у моргу, і спроб час від часу лякати, іноді за допомогою звичного ефекту несподіванки, іноді за участю тіла, яке поволі починає рухатися.
Можливо, кіно було б кращим, якби з самого початку не було сцени вигнання і взагалі жодного натяку, що відбувається щось надприродне. Якби не було відомо, що носієм зла є саме Ханна. Тоді героїні довелося б разом з глядачем тільки здогадуватись, з ким саме з її “підопічних” коїться щось недобре, до того ж весь час сумніваючись, чи не божеволіє вона часом під дією стресу без улюблених пігулок. Образ Меган, до речі, написаний і втілений дуже непогано: нічого надзвичайно оригінального, проте весь час підкреслюється, що ця жінка не з слабкодухих і не схильна до істерик, хоча й в достатній мірі вразлива, щоб їй співчувати.
Остання третина картини зводиться з точністю до того, що й більшість хорорів: вбити на екрані якомога більше людей за короткий час, майже не зупиняючись на питаннях, що конкретно потрібно нечистому у тілі Ханни Грейс і які у нього можливості. Втім, це не сильно псує враження від перегляду достатньо напруженої й атмосферної стрічки – до того ж короткої, а це зараз рідкісне достоїнство.