Категорія: Новини

Новини кіносвіту

Тиждень фiнського кiно

Програма “Тиждень фiнського кiно”, яка проходитиме у Львовi у кiнотеатрi “Кiно” з 15 вересня, складаeться з п’яти фiльмiв.

Герой “Краiни кохання” – аспiрант Томас Лiнна, який пише дисертацiю про вiдношення до iноземцiв у Фiнляндii. Сподiваючись отримати власний досвiд з цього приводу, вiн використовуe особистiсть свого друга-iноземця Омара Гаяла. Назвавшись Омаром, Томас знайомиться з Ханною, вчителькою фiнськоi мови у фiлологiчнiй школi для iноземцiв. Вони закохуються, i через деякий час Томас розумie, що показати своe справжнe обличчя Ханнi не так легко… Цю стрiчку зняв у 2003 р. видатний майстер фiнськоi драми Iлкка Ванне (“Майор Барбара”, “Домашня вулиця”), вiдомий на батькiвщинi також як викладач акторськоi майстерностi. У ролях Вiлле Хаапасало, Iрина Б’eрклунд, П’eро Штайнер, Катя Куккола.

“Проти вiтру” (2003) – комедiя, яка побувала на багатьох фестивалях, серед яких – Каннський, Скандинавський та фестиваль в Дуганго. Життя прихильне до Жанни i Катрi. У них цiкава високооплачувана робота, але вони опиняються перед загрозою втратити дещо набагато цiннiше. Iх становище не даe спокою iхнiй совiстi, i вони вiдчувають необхiднiсть постiйно змагатися зi своiми друзями й колегами. Нова вiдпустка здаeться виходом з ситуацii: це подорож на виживання, яку нiхто з них ранiше не переживав… Режисер – Iоханна Вуоксенмаа, головнi ролi виконали Тiiна Люмi, Петтерi Сумманен, Карi-Пекка Тойвонен.

Програма “Тиждень фiнського кiно”, яка проходитиме у Львовi у кiнотеатрi “Кiно” з 17 вересня, складаeться з п’яти фiльмiв.

Герой “Краiни кохання” – аспiрант Томас Лiнна, який пише дисертацiю про вiдношення до iноземцiв у Фiнляндii. Сподiваючись отримати власний досвiд з цього приводу, вiн використовуe особистiсть свого друга-iноземця Омара Гаяла. Назвавшись Омаром, Томас знайомиться з Ханною, вчителькою фiнськоi мови у фiлологiчнiй школi для iноземцiв. Вони закохуються, i через деякий час Томас розумie, що показати своe справжнe обличчя Ханнi не так легко… Цю стрiчку зняв у 2003 р. видатний майстер фiнськоi драми Iлкка Ванне (“Майор Барбара”, “Домашня вулиця”), вiдомий на батькiвщинi також як викладач акторськоi майстерностi. У ролях Вiлле Хаапасало, Iрина Б’eрклунд, П’eро Штайнер, Катя Куккола.

Продовжити читання “Тиждень фiнського кiно”

Венецiанський кiнофестиваль 2005 р.

“Золотий Лев” 62-го Венецiанського кiнофестивалю вручили картинi Анга Лi “Зламана гора”. Велике журi на чолi з Данте Фереттi вирiшило вiдзначити головним призом драму про складнi стосунки мiж ковбоями-гомосексуалiстами з Вайомiнгу (Хiт Леджер та Джек Гiлленхаал), яка лiдирувала в глядацьких рейтингах. Мужнi сiльськi хлопцi Еннiс та Джек, яких посилають в гори пасти овець. Там, далеко вiд цивiлiзацii, захищаючись вiд вовкiв, вони пiзнають невiдоме iм досi почуття. “Це фiльм не про геiв, а про кохання”, – каже режисер.

Багато хто вважав, що приз дiстанеться Джорджу Клунi, який привiз на фестиваль свою другу режисерську роботу “Доброi ночi i нехай щастить” – чорно-бiлу драму про складне становище працiвникiв телебачення в епоху всеамериканського “полювання на вiдьом”. Ця картина виборола нагороди за найкращу чоловiчу роль (Дейвiд Стретерн) i сценарiй (Клунi та Грант Хеслоу).

Спецiальна премiя журi дiсталась американцю Абелю Феррарi за стрiчку “Марiя”, похмуру драму про те, що Новий завiт не закiнчився двi тисячi рокiв тому, а продовжуeться й досi. Спецiальним призом за внесок у кiномистецтво народили Iзабель Юппер. “Срiбний Лев” за режисуру отримав француз Фiлiпп Гаррель за чорно-бiлу фреску про 1968 рiк “Постiйнi коханцi”.

“Золотий Лев” 62-го Венецiанського кiнофестивалю вручили картинi Анга Лi “Зламана гора”. Велике журi на чолi з Данте Фереттi вирiшило вiдзначити головним призом драму про складнi стосунки мiж ковбоями-гомосексуалiстами з Вайомiнгу (Хiт Леджер та Джек Гiлленхаал), яка лiдирувала в глядацьких рейтингах. Героi – мужнi сiльськi хлопцi Еннiс та Джек, яких посилають в гори пасти овець. Там, далеко вiд цивiлiзацii, захищаючись вiд вовкiв, вони пiзнають невiдоме iм досi почуття. “Це фiльм не про геiв, а про кохання”, – каже режисер.

Продовжити читання “Венецiанський кiнофестиваль 2005 р.”

Гаррi Поттер i вогнений кубок

Восени цього року вiдомий всiй планетi хлопчик-чарiвник повертаeться на екрани у стрiчцi Майка Ньюелла “Гаррi Поттер i вогнений кубок”. Цього разу йому доведеться взяти участь у змаганнi, яке не проводилось вже цiле тисячолiття… хто хоче знати деталi – читайте книгу.

“Вогнений кубок” – найоб’eмнiша книга серii (734 сторiнки), тому за нею планували знiмати два фiльми, але потiм все ж таки зупинились на одному. Обсяг книги також суттeво вплинув на бюджет: У сiчнi 2004 р. Ньюелл заявив, що картина коштуватиме рекордну суму – 310 млн. доларiв. На момент початку зйомок це була остання книга Дж. К. Роулiнг, права на яку мала студiя (пiд час пiдписання першого контракту з письменницею йшлося тiльки про чотири книги).

Сценарiй написав Стiв Клоувз, автор сценарiiв трьох попереднiх частин кiносерiалу. Коли проект тiльки починав розроблятись, виникло питання з режисером. Було три варiанти: повернення Крiса Коламбуса, який зняв двi першi серii, продовження контракту з Альфонсо Куароном, постановником третьоi частини, або залучення когось третього. Наприкiнцi липня 2003 р. з’явилось повiдомлення про те, що головним претендентом на режисерське крiсло e Майк Ньюелл, вiдомий за такими стрiчками, як “Чотири весiлля i один похорон”, “Доннi Браско”, “Посмiшка Мони Лiзи”, а в серединi серпня “Ворнер Бразерс” офiцiйно пiдтвердила цю iнформацiю. Коламбус заявив, що, можливо, робитиме наступну частину.

Восени цього року вiдомий всiй планетi хлопчик-чарiвник повертаeться на екрани у стрiчцi Майка Ньюелла “Гаррi Поттер i вогнений кубок”. Цього разу йому доведеться взяти участь у змаганнi, яке не проводилось вже цiле тисячолiття… хто хоче знати деталi – читайте книгу.

Продовжити читання “Гаррi Поттер i вогнений кубок”

Кiнг-Конг

Звiстка про те, що режисер “Володаря перснiв” Пiтер Джексон закiнчив римейк “Кiнг-Конга”, змусила весь свiт згадати про легендарну мавпу, яка увiйшла до iсторii кiно.

Першу стрiчку про велетенську горилу, котра жила на таeмничому островi Череп i одного дня потрапила до Нью-Йорка, було знято ще у 1933 р. Навiть в умовах Великоi депресii у США “Кiнг-Конг” мав великий успiх: за чотири днi йому вдалося спустошити гаманцi збiднiлоi нью-йоркськоi публiки на 90 тисяч доларiв. Ця картина стала символом видовищного голлiвудського кiнематографу, що намагаeться вразити глядачiв несподiваними сюжетними поворотами та багатством декорацiй. Режисерам Ернесту Б. Шедсаку i Мерiану С. Куперу вдалося створити своeрiдний букет популярних жанрiв, де e i мелодраматична лiнiя, i елементи фiльму-подорожi та фiльму-катастрофи. Iх “Кiнг-Конг” також став етапом у розвитку кiнотехнiки: у ньому вперше було використано метод транспарантноi зйомки. Зараз стрiчка зберiгаeться у бiблiотецi Конгресу США як нацiональне надбання.

Шедсак та Купер зняли продовження картини – “Син Конга” (1933), однак воно не повторило успiх свого попередника. У 50-60-х рр. велетенська мавпа неодноразово з’являлась в японських фiльмах про монстрiв. Одного разу вона навiть мiрялась силою зi славетним схiдним чудовиськом Годзiллою (“Кiнг-Конг проти Годзiлли”, 1962), причому iх двобiй сприймався як натяк на протистояння Америки та Японii.

Звiстка про те, що режисер “Володаря перснiв” Пiтер Джексон закiнчив римейк “Кiнг-Конга”, змусила весь свiт згадати про легендарну мавпу, яка увiйшла до iсторii кiно.

Першу стрiчку про велетенську горилу, котра жила на таeмничому островi Череп i одного дня потрапила до Нью-Йорка, було знято ще у 1933 р. Навiть в умовах Великоi депресii у США “Кiнг-Конг” мав великий успiх: за чотири днi йому вдалося спустошити гаманцi збiднiлоi нью-йоркськоi публiки на 90 тисяч доларiв. Ця картина стала символом видовищного голлiвудського кiнематографу, що намагаeться вразити глядачiв несподiваними сюжетними поворотами та багатством декорацiй. Режисерам Ернесту Б. Шедсаку i Мерiану С. Куперу вдалося створити своeрiдний букет популярних жанрiв, де e i мелодраматична лiнiя, i елементи фiльму-подорожi та фiльму-катастрофи. Iх “Кiнг-Конг” також став етапом у розвитку кiнотехнiки: у ньому вперше було використано метод транспарантноi зйомки. Зараз стрiчка зберiгаeться у бiблiотецi Конгресу США як нацiональне надбання.

Шедсак та Купер зняли продовження картини – “Син Конга” (1933), однак воно не повторило успiх свого попередника. У 50-60-х рр. велетенська мавпа неодноразово з’являлась в японських фiльмах про монстрiв. Одного разу вона навiть мiрялась силою зi славетним схiдним чудовиськом Годзiллою (“Кiнг-Конг проти Годзiлли”, 1962), причому iх двобiй сприймався як натяк на протистояння Америки та Японii.

Продовжити читання “Кiнг-Конг”

Код да Вiнчi

Книгу колишнього музиканта i викладача англiйськоi мови Дена Брауна “Код да Вiнчi” називають найуспiшнiшою книгою останнього десятилiття: ii тиражi перевищили п’ять з половиною мiльйонiв екземплярiв на сорока iноземних мовах. Головний герой – гарвардський професор iсторii релiгii та iконографii Роберт Ленгтон, який займаeться розшифровкою записки, знайденоi бiля тiла наглядача в Луврi. Ключi до неi вiн повинен знайти у витворах Леонардо да Вiнчi. Автор бестселера неодноразово запевняв, що всi описи секретних ритуалiв, творiв мистецтва, а також прихованих у них послань цiлком вiдповiдають реальностi.

Продюсер Браян Грейзер (“Iгри розуму”) зацiкавився книгою Брауна на початку 2003 р. Спочатку ii збирались використати для телесерiалу, але письменник не погодився на цей проект. Через кiлька мiсяцiв компанiя “Сонi” заплатила йому шiсть мiльйонiв доларiв за права на екранiзацiю твору. До липня 2003 р., коли студiя прийняла рiшення, роман 14 тижнiв знаходився у верхнiй частинi хiт-параду найпопулярнiших книг США. “Ми хочемо зробити екранiзацieю такою, якою ii мрiють побачити фани книги, – каже Грейзер. – Це белетристика, i ми хочемо зробити те, що можна буде назвати белетристикою на екранi. Дiя буде напруженою, i в деяких моментах, вочевидь, нам доведеться ii пiдсилити, але дух книги це не змiнить”.

Починаючи з липня до постановки фiльму намагались залучити Рона Ховарда. Зроблено це було на початку жовтня в “пакетному” варiантi: Ховард прийшов в проект з цiлою командою спiвробiтникiв, серед яких – сценарист Акiва Голдсман.

Рецензія – Код да Вінчі

Книгу колишнього музиканта i викладача англiйськоi мови Дена Брауна “Код да Вiнчi” називають найуспiшнiшою книгою останнього десятилiття: ii тиражi перевищили п’ять з половиною мiльйонiв екземплярiв на сорока iноземних мовах. Головний герой – гарвардський професор iсторii релiгii та iконографii Роберт Ленгтон, який займаeться розшифровкою записки, знайденоi бiля тiла наглядача в Луврi. Ключi до неi вiн повинен знайти у витворах Леонардо да Вiнчi. Автор бестселера неодноразово запевняв, що всi описи секретних ритуалiв, творiв мистецтва, а також прихованих у них послань цiлком вiдповiдають реальностi.

Продюсер Браян Грейзер (“Iгри розуму”) зацiкавився книгою Брауна на початку 2003 р. Спочатку ii збирались використати для телесерiалу, але письменник не погодився на цей проект. Через кiлька мiсяцiв компанiя “Сонi” заплатила йому шiсть мiльйонiв доларiв за права на екранiзацiю твору. До липня 2003 р., коли студiя прийняла рiшення, роман 14 тижнiв знаходився у верхнiй частинi хiт-параду найпопулярнiших книг США. “Ми хочемо зробити екранiзацieю такою, якою ii мрiють побачити фани книги, – каже Грейзер. – Це белетристика, i ми хочемо зробити те, що можна буде назвати белетристикою на екранi. Дiя буде напруженою, i в деяких моментах, вочевидь, нам доведеться ii пiдсилити, але дух книги це не змiнить”.

Починаючи з липня до постановки фiльму намагались залучити Рона Ховарда. Зроблено це було на початку жовтня в “пакетному” варiантi: Ховард прийшов в проект з цiлою командою спiвробiтникiв, серед яких – сценарист Акiва Голдсман.

Роль Роберта Ленгдона отримав Том Хенкс. Саме Ховард та Грейзер зробили цього актора зiркою два десятилiття тому, знявши його у комедii “Сплеск” (1984). Вдруге це трiо зустрiлось, щоб створити “Аполло-13” (1995). Цього разу Ховард обрав Хенкса як актора, здатного чудово показати на екранi процес мислення: “Ми взяли його на роль Ленгдона не для того, щоб забезпечити картинi касовi збори, а для того, щоб створити вiрний образ вченого”. Про запрошення Хенкса стало вiдомо у серединi вересня 2004 р.

Ховард i Грейзер з самого початку хотiли брати на ролi iноземцiв зарубiжних акторiв, бо вважали книгу Брауна “мiжнародним трилером”. В iнтерв’ю журналу “Ньюсвiк” Грейзер розповiв, що на роль француженки-криптолога Софi Неве претендувала одна з лауреаток “Оскара”, однак вони твердо вирiшили взяти французьку актрису. Нею стала Одрi Тоту, незабутня Амелi.

На роль полiцейського Безу Фаше запросили Жана Рено; про його участь, як i про Тоту, повiдомили у сiчнi 2005 р. Iану Маккеллену дiсталась роль сера Тiбiнга, мiльйонера, який шукаe святий Грааль i дie на сторонi Ленгдона, а Альфреду Молiнi – роль eпископа Арiнгаросу, який активно цiкавиться результатами дослiджень. Ченця-альбiноса Сайласа граe Крiстофер Екклстон.

Зйомки почались 30 червня цього року в Парижi. Знiмальний процес стартував у готелi Ritz на площi Вандом у центрi столицi. Увечерi того ж дня знiмальна група перебралась в Лувр. Директор Лувру Анрi Луаретт дав згоду на зйомки у примiщеннi ще в сiчнi. В iнтерв’ю французькому мiжнародному радiо вiн висловив великий ентузiазм щодо проекту, проте сказав при цьому: “Лувр – це не знiмальний майданчик. Це мiсце, куди приходять в середньому 20 тисяч чоловiк на день. Тому знiмати можна тiльки по вiвторках, коли музей зачинено, а також вночi”.

В деякi бажанi мiсця знiмальнiй групi потрапити все ж таки не вдалося. Наприклад, Вестмiнстерське абатство категорично вiдмовило у цьому. “Хоча “Код да Вiнчi” – захоплююча книга, з богословськоi точки зору вона невiрна i небезпечна, i ми не можемо пiдтримати суперечливi й тенденцiйнi релiгiйнi та iсторичнi висновки цiei книги, i виражене в нiй вiдношення до християнства i Нового Завiту”, – говорилось в офiцiйнiй заявi абатства. У Вестмiнстерському абатствi також вважають, що Браун припустився ряду помилок, описуючи собор у фiнальнiй частинi роману, i заявляють про намiр скласти повний список цих помилок для екскурсоводiв. Зйомки планують завершити в Англii до 19 жовтня.

Прем’eра “Коду да Вiнчi”, бюджет якого склав 100 млн. доларiв, вiдбудеться 19 травня 2006 р. Фiльм обiцяe стати одним з головних лiтнiх блокбастерiв 2006 р.

Лiнiя iспанського кiно

Поняття “артхаус” виникло у США: так там називають кiнотеатри, де йдуть фiльми не на англiйськiй мовi. Iнколи жартують, що такi картини в Штатах дивляться двi з половиною людини, i доля правди у цьому жартi e. Отже, з самого початку слово “артхаус” використовувалось як синонiм видовища не масового, не кiнорозваги i не чергового голлiвудського кiнопродукту.

Пiзнiше в артхаусних кiнотеатрах почали демонструвати фiльми, знятi i в Америцi, але такi, якi виходять обмеженою кiлькiстю копiй, передбачають роздуми, емоцii, глибинний контакт глядача з кiнотвором. Артхауснi мережi швидко розвивались – як протидiя голлiвудськiй машинi, фабрицi тотальноi розваги. Цiкаво, що чiткий водороздiл мiж “розумним” i “розважальним” кiно виник саме в останнi десятилiття. Ранiше той самий Голлiвуд вмiв розважати i водночас говорити важливi речi, вести внутрiшнiй дiалог з глядачем. Адже саме на “фабрицi мрiй” були створенi i “Хрещений батько”, i “Таксист”, i “Полiт над гнiздом зозулi”. Ще цiкавiше те, що артхаусний рух набув такого розмаху, що нинi вже Голлiвуд iнодi використовуe це визначення при рекламi, розкручуючи який-небудь не позбавлений думки фiльм як “артхаусну психологiчну драму”.

Поняття “артхаус” виникло у США: так там називають кiнотеатри, де йдуть фiльми не на англiйськiй мовi. Iнколи жартують, що такi картини в Штатах дивляться двi з половиною людини, i доля правди у цьому жартi e. Отже, з самого початку слово “артхаус” використовувалось як синонiм видовища не масового, не кiнорозваги i не чергового голлiвудського кiнопродукту.

Пiзнiше в артхаусних кiнотеатрах почали демонструвати фiльми, знятi i в Америцi, але такi, якi виходять обмеженою кiлькiстю копiй, передбачають роздуми, емоцii, глибинний контакт глядача з кiнотвором. Артхауснi мережi швидко розвивались – як протидiя голлiвудськiй машинi, фабрицi тотальноi розваги. Цiкаво, що чiткий водороздiл мiж “розумним” i “розважальним” кiно виник саме в останнi десятилiття. Ранiше той самий Голлiвуд вмiв розважати i водночас говорити важливi речi, вести внутрiшнiй дiалог з глядачем. Адже саме на “фабрицi мрiй” були створенi i “Новi часи”, i “Громадянин Кейн”, i “Хрещений батько”, i “Таксист”. Ще цiкавiше те, що артхаусний рух набув такого розмаху, що нинi вже Голлiвуд iнодi використовуe це визначення при рекламi, розкручуючи який-небудь не позбавлений думки фiльм як “артхаусну психологiчну драму”.

Iснуe стереотип, що кiно “розумне”, iнтелектуальне протипоказане звичайному глядачу, що це видовище виключно для “вибраних”, кiнознавцiв i кiнокритикiв. Це, звичайно ж, не так, точнiше, не зовсiм так. E, наприклад, “Вiсiм з половиною” Феллiнi й “Сьома печатка” Бергмана, до яких ключик пiдiбрати зовсiм не легко, але e й “Полiт над гнiздом зозулi” Формана з його генiальною простотою конфлiкту, загальнодоступною iдеeю i вражаючою метафорою. I це ж стосуeться певноi частини сучасного артхаусу – робiт американських “незалежних”, фiльмiв азiатських краiн, стрiчок майстрiв зi свiтовим iменем чи просто культурного eвропейського кiно. Навiть складнi за формою кiнотвори можна розумiти, вiдчувати на iнтуiтивному рiвнi. Артхаусу не треба боятись. Адже насправдi важливi не тi думки, якi заклав у фiльм автор. Важливi тi думки, якi фiльм викликав у глядача. Кiнематограф – дивовижне мистецтво, бо по-справжньому талановитий кiнотвiр приречений на безмежну кiлькiсть трактувань, про якi навiть не мiг подумати його автор.

В Украiнi e своя система обмеженого прокату високохудожнiх стрiчок – Артхаус трафiк. Мета цього проекту – знайомити любителiв кiно з маловiдомим, екзотичним кiно на 35 мм, у першу чергу з новинками. Цього лiта Артхаус трафiк запропонував украiнським кiноманам особливий подарунок – проект “Лiнiя iспанського кiно”, в межах якого демонструються такi картини, як любовна драма “Не йди” (2004, реж. Серджио Кастеллiто), мiстичний трилер “Невразливий” (2001, реж. Хуан Карлос Фреснадiйо) i сюрреалiстична драма “Порочний незайманий” (2002, реж. Артуро Рiпштейн). Усi цi фiльми встигли побувати на багатьох мiжнародних фестивалях i зiбрати колекцiю нагород i хвалебних критичних вiдгукiв. Вони дуже несхожi один на одний за жанром i стилем, i демонструють рiзнi гранi спектру художнiх можливостей сучасного iспанського кiно.

Партнерство iз Медiаклубом

Можливостi сьогоднiшнього дня дозволяють нам переглядати саме тi стрiчки, якi ми хочемо подивитись. Звичайно ж виникаe природнe бажання подiлитись з кимось своiми враженнями. Саме з цieю метою понад пiвтора року тому у Львовi було створено МедiаКлуб http://mediaclub.org.ua – неофiцiйну спiлку кiноманiв Львова. Що являe собою МедiаКлуб?

Перш за все – це мiсце, де молодi люди, переглянувши фiльм, можуть в неофiцiйнiй обстановцi, наприклад, за тим же ж кухлем пива подiлитись своiми враженнями та висловити власне бачення його сприйняття. На даний момент в клубi зареeстровано бiльше за 100 учасникiв.

Можливостi
сьогоднiшнього дня дозволяють нам переглядати саме тi стрiчки, якi ми
хочемо подивитись. Звичайно ж виникаe природнe бажання подiлитись з
кимось своiми враженнями. Саме з цieю метою понад пiвтора року тому у
Львовi було створено МедiаКлуб – неофiцiйну
спiлку кiноманiв Львова. Що являe собою МедiаКлуб?

Перш за все –
це мiсце, де молодi люди, переглянувши фiльм, можуть в неофiцiйнiй
обстановцi, наприклад, за тим же ж кухлем пива подiлитись своiми
враженнями та висловити власне бачення його сприйняття. На даний момент
в клубi зареeстровано бiльше за 100 учасникiв.

Зрозумiло, що
зiбрати таку кiлькiсть людей одночасно в одному мiсцi – практично
неможливо. Спiлкування мiж зустрiчами пiдтримуeться також i через
власний сайт, де e постiйно додаються цiкавi коментарi до новинок кiно,
а головне функцiонуe форум, в якому активно ведуться дискусii. Форум
помiтно вiдрiзняeться приeмною, позитивною атмосферою, яка
забезпечуeться чiткою модерацieю та i просто iнтелегентнiстю
поцiновувачiв кiно. Зi сторони МедiаКлубу укладено угоду з кiнотеатром
"Кiно", i на форумi серед учасникiв МедiаКлубу щотижня розiгруються 2
безкоштовнi квитки на будь-який сеанс цього кiнотеатру.

Кiномани
Львова, якi не мають доступу до мережi Internet, також мають можливiсть
поспiлкуватись iз такими ж як вони кiногурманами. Двiчi на тиждень усi
бажаючi можуть завiтати на зустрiч учасникiв МедiаКлубу. Коментар вiд керiвника клубу – Вiталiя
Бондаренка: “Кожен новий учасник клубу – це новий кiноман нашого
рiдного мiста. Менi приeмно спостерiгати як наша справа, яка почалась з
5-ти чоловiк досягла зараз певноi популярностi у Львовi”.

Крiм
кiнотеатру “Кiно”, партнерами МедiаКлубу e також Кiноклуб Товариства
Украiнських Студентiв-Католикiв “ОБНОВА” (м. Львiв), Львiвський мiський
дитячий еколого-натуралiстичний центр, Кiноклуб Украiнського
Католицького Унiверситету та портал КiноБлог.com.

Матерiали
КiноБлогу та форум МедiаКлубу органiчно доповнюють один одного. На
сьогоднiшнiй день зi статей рецензiй на КiноБлозi данi посилання на
обговорення вiдповiдних фiльмiв на форумi МедiаКлубу, а сайт МедiаКлуб
транслюe стрiчку останнiх статей КiноБлогу. Ми також проводимо постiйний
обмiн iнформацieю, щоб якнайкраще доносити новини кiносвiту до загалу
рiдною мовою.

Якщо Ви бачите, як можна покращити спiвпрацю мiж
МедiаКлубом та КiноБлогом, будь-ласка, опишiть своi пропозицii у
коментарях – приeмно пiдтримувати медiа-простiр iнформацii та
спiлкування навколо найважливiшого для нас мистецтва. 🙂

Про партнерство мiж КiноБлогом та МедiаКлубом на сайтi МедiаКлубу

Пiдсумки XXVII Московського кiнофестивалю

Головний приз XXVII Московського кiнофестивалю “Золотий Георгiй” дiстався eдинiй росiйськiй конкурснiй картинi – “Космос як передчуття” Олексiя Учителя. Другий рiк поспiль журi найбiльшого росiйського кiнофестивалю обираe вiтчизняну картину.

Приз Станiславського за досягнення вершини акторськоi майстерностi отримала Жанна Моро. “Срiбний Георгiй” за перемогу в конкурсi молодих режисерiв дiстався американцi Джорджинi Мерi Рiдл за стрiчку “Як дiвчата Гарсiя провели лiто”. Годинник i приз за найкращу жiночу роль в картинi “Вкраденi очi” отримала болгарська актриса Весела Казакова. Найкращим актором фестивалю визнали iранця Хамiда Фаранеджада. Томас Вiнтернберг був вiдзначений за режисуру фiльму “Дорога Вендi”, а спецприз журi дiстався фiнськiй “Вiчнiй ожеледi”.

Головний приз XXVII Московського кiнофестивалю “Золотий Георгiй” дiстався eдинiй росiйськiй конкурснiй картинi – “Космос як передчуття” Олексiя Учителя. Другий рiк поспiль журi найбiльшого росiйського кiнофестивалю обираe росiйську картину.

Приз Станiславського за досягнення вершини акторськоi майстерностi отримала Жанна Моро. “Срiбний Георгiй” за перемогу в конкурсi молодих режисерiв дiстався американцi Джорджинi Мерi Рiдл за стрiчку “Як дiвчата Гарсiя провели лiто”. Годинник i приз за найкращу жiночу роль в картинi “Вкраденi очi” отримала болгарська актриса Весела Казакова. Найкращим актором фестивалю визнали iранця Хамiда Фаранеджада. Томас Вiнтернберг був вiдзначений за режисуру фiльму “Дорога Вендi”, а спецприз журi дiстався фiнськiй “Вiчнiй ожеледi”.

Канський трiумф Украiни

Рiшення журi короткометражних фiльмiв присудити свiй приз украiнському режисеру Iгорю Стрембiцькому за документальний фiльм “Подорожнi” можна вважати справжньою сенсацieю. Особливо якщо врахувати, що це перша украiнська картина, яка потрапила в конкурс головного мiжнародного кiнофестивалю, i що це дипломна робота студента Киiвського нацiонального унiверситету театру, кiно i телебачення iм. Iвана Карпенка-Карого.

Рiшення журi короткометражних фiльмiв присудити свiй приз
украiнському режисеру Iгорю Стрембiцькому за документальний фiльм
“Подорожнi” можна вважати справжньою сенсацieю. Особливо якщо
врахувати, що це перша украiнська картина, яка потрапила в конкурс
головного мiжнародного кiнофестивалю, i що це дипломна робота студента
Киiвського нацiонального унiверситету театру, кiно i телебачення iм.
Iвана Карпенка-Карого.

Героi 10-хвилинного чорно-бiлого фiльму –
хворi старi люди. Стрембiцький i його дружина, сценарист стрiчки
Наталка Конончук, кажуть, що це картина про дитинство, яке не
повертаeться, мрii, якi не збуваються, i божевiлля, яке може бути як
лихом, так i щастям.
Над “Подорожнiми” Iгор працював три роки. Iнститут видав йому три
коробки плiвки (в однiй з них був брак) i кошти для зйомок, якi
проходили у Домi ветеранiв сцени, в психоневрологiчному iнтернатi, – 15
тисяч гривень.

Iдея послати стрiчку в Канни належала дружинi
режисера. Фiльм потрапив на фестиваль завдяки зусиллям топ-менеджерiв
каналу “1+1” Олександра Роднянського i Володимира Оселедчика –
Мiнiстерство культури i туризму просто не звернуло не Стрембiцького
уваги. Натомiсть пiсля фестивального успiху молодого кiнематографiста
його поздоровили з перемогою i вiце-прем’eр-мiнiстр, i президент.

Пiд
час прес-показу у Каннi, який вiдбувся 19 травня, через допотопнiсть
нинiшньоi украiнськоi кiноапаратури були проблеми зi звуком:
аудiодорiжку довелось запускати з магнiтноi плiвки. Технiки Канського
палацу кiно не спали нiч, намагаючись забезпечити “Подорожнiм”
нормальний звук, i iм це вдалося: 20 травня на конкурсному показi, за
словами авторiв стрiчки, звук був iдеальним.
Стрембiцький згадуe, що пiд час нагородження вiд несподiванки
розгубився, але принципово вiдмовився дякувати фестивалю росiйською
мовою.

Пiсля Канн “Подорожнi” будуть брати участь у фестивалях в
Грузii, Карлових Варах i в росiйському “Кiнотаврi”. Щодо своiх
найближчих планiв режисер ще не визначився, однак вiдомо, що йому
запропонували спiвпрацю канали “1+1” та “Тонiс”.
Що ж стосуeться глядацького загалу, то окремi щасливцi могли побачити
роботу Стрембiцького 28 травня у киiвському Домi кiно. Оскiльки усi
права на фiльм належать iнституту, сам режисер не маe можливостi
випустити “Подорожнiх” у широкий прокат.

Пiдсумки Канського кiнофестивалю

“Золоту пальмову гiлку” 58-го Каннського фестивалю отримала картина бельгiйських братiв-режисерiв Жан-П’eра та Люка Дарденнiв “Дитина”. Дарденни зняли лише три фiльми; всi вони брали участь у конкурснiй програмi Каннських фестивалiв i в результатi принесли своiм авторам головний приз журi та двi “Золотi пальмовi гiлки”. Режисери отримали свою нову нагороду з рук Моргана Фрiмена та Хiларi Свонк. “Нам нема чого стидатися, ми зробили чесний вибiр”, – заявив голова журi, знаменитий сербський режисер Емiр Кустурiца, який сам двiчi отримував призи у Каннi.

“Золоту пальмову гiлку” 58-го Каннського фестивалю отримала картина бельгiйських братiв-режисерiв Жан-П’eра та Люка Дарденнiв “Дитина”. Дарденни зняли лише три фiльми; всi вони брали участь у конкурснiй програмi Каннських фестивалiв i в результатi принесли своiм авторам головний приз журi та двi “Золотi пальмовi гiлки”. Режисери отримали свою нову нагороду з рук Моргана Фрiмена та Хiларi Свонк. “Нам нема чого стидатися, ми зробили чесний вибiр”, – заявив голова журi, знаменитий сербський режисер Емiр Кустурiца, який сам двiчi отримував призи у Каннi.

Гран-прi фестивалю здобула стрiчка американця Джима Джармуша “Зламанi квiти”. “Велика перевага Каннського фестивалю – тут не судять по нацiональностi, – заявив режисер. – Тут однаково пiдтримують незалежних режисерiв з Тайванi, Iрану, Китаю, Францii, Iталii – звiдки завгодно. Адже всi ми – нащадки якогось одного племенi”.

Обидва фiльми-переможцi розповiдають про стосунки батькiв i дiтей. У “Дитинi” йдеться про те, як 20-рiчний чоловiк продаe свого сина. “Зламанi квiти” – меланхолiйна комедiя про старого холостяка, який намагаeться знайти дорослого сина.

Приз за режисуру дiстався австрiйцю Мiхаелю Ханеке за картину “Приховане”. Премieю за найкращу жiночу роль вiдзначили iзраiльську актрису Ханну Ласло, для якоi робота у фiльмi “Вiльна зона” Амоса Гiтая e першою драматичною роллю – ранiше вона грала тiльки в комедiях. Найкращим актором став американець Томмi Лi Джонс: його режисерська робота “Троe похорон Мелькiадеса Естради” отримала вiдразу двi нагороди – за найкращу чоловiчу роль та найкращий сценарiй (автор – Гiльeрмо Аррiага, сценарист “Суки-любовi” i “21 граму”). Приз журi здобула китайська стрiчка “Шанхайськi мрii” Ванга Ксяошуаi.

Технiчна комiсiя фестивалю вiдзначила своiми нагородами “Мiсто грiхiв” Роберта Родрiгеса (за вiзуальний ряд) та “Останнi днi” (за роботу художника Леслi Шатца). Премii ФIПРЕССI отримали “Приховане” та “Кров” мексиканця Пмата Ескаланте.

Боротьбу за призи фестивалю цього року вели 22 повнометражнi художнi фiльми. Найяскравiшою подieю фестивалю було визнано прем’eру фантастичного бойовика Джорджа Лукаса “Зорянi вiйни. Епiзод III: Помста сiтхiв”.

фото X AFP