Голосування – Сторінка 80

Година пiк-2

Година пiк-2 (Rush Hour 2 / Час пик-2). США, 2001. Режисер Бретт Ратнер. У ролях: Джекi Чан, Крiс Такер, Джон Лоун, Жанг Зiюi, Алан Кiнг, Розалiн Санчес, Харрiс Юлiн.

Новий канал, п’ятниця 19 серпня, 20.25

Китайський iнспектор Лi (Чан) та темношкiрий детектив полiцii Лос-Анджелесу Картер (Такер) знову об’eднують зусилля, щоб знешкодити пiдступного мафiозного боса Рiккi Тана (Лоун), причетного до вбивств американських дипломатiв i загибелi батька Лi… Черговий комедiйний бойовик про пригоди напарникiв-протилежностей перевершив за комерцiйними показниками свого попередника (касовi збори першоi “Години пiк” у прокатi США склали 137 мiльйонiв, другоi – 224 мiльйони), проте його не можна назвати набагато кращим. Якщо у першiй картинi Ратнер бiльше уваги придiлив демонстрацii акробатичних талантiв схiдного полiцейського, то у другiй головним героeм став балакучий Картер (гонорар Такера за зйомки у “Годинi пiк-2” становив 20 млн. доларiв, а Чана – 15 млн. доларiв). Трюкiв та двобоiв у новiй стрiчцi теж вистачаe: фiльм навiть виборов нагороду “MTV Movie Award” у номiнацii “Найкраща бiйка”. Роль головноi противницi дуету ефектно зiграла молода китайська зiрка Жанг Зiюi (номiнацiя на “MTV Movie Award”).

Година пiк-2 (Rush Hour 2 / Час пик-2). США, 2001. Режисер Бретт Ратнер. У ролях: Джекi Чан, Крiс Такер, Джон Лоун, [Чжан Цзиi->ziyi-zhang], Алан Кiнг, Розалiн Санчес, Харрiс Юлiн.

Новий канал, п’ятниця 19 серпня, 20.25

Китайський iнспектор Лi (Чан) та темношкiрий детектив полiцii Лос-Анджелесу Картер (Такер) знову об’eднують зусилля, щоб знешкодити пiдступного мафiозного боса Рiккi Тана (Лоун), причетного до вбивств американських дипломатiв i загибелi батька Лi… Черговий комедiйний бойовик про пригоди напарникiв-протилежностей перевершив за комерцiйними показниками свого попередника (касовi збори першоi “Години пiк” у прокатi США склали 137 мiльйонiв, другоi – 224 мiльйони), проте його не можна назвати набагато кращим. Якщо у першiй картинi Ратнер бiльше уваги придiлив демонстрацii акробатичних талантiв схiдного полiцейського, то у другiй головним героeм став балакучий Картер (гонорар Такера за зйомки у “Годинi пiк-2” становив 20 млн. доларiв, а Чана – 15 млн. доларiв). Трюкiв та двобоiв у новiй стрiчцi теж вистачаe: фiльм навiть виборов нагороду “MTV Movie Award” у номiнацii “Найкраща бiйка”. Роль головноi противницi дуету ефектно зiграла молода китайська зiрка Чжан Цзиi (номiнацiя на “MTV Movie Award”).

Трiска

Трiска (Sliver / Щепка). США, 1993. Режисер Фiлiпп Нойс. У ролях: Шарон Стоун, Вiльям Болдуiн, Том Беренджер, Полi Вокер, Мартiн Ландау. (ENTER-фiльм, четвер 18 серпня, 20.30)

Трiска (Sliver / Щепка). США, 1993. Режисер Фiлiпп Нойс. У ролях:
Шарон Стоун, Вiльям Болдуiн, Том Беренджер, Полi Вокер, Мартiн Ландау.
(ENTER-фiльм, четвер 18 серпня, 20.30)

Спiвробiтниця
видавництва (Стоун) живе у багатоквартирному будинку, власник якого
(Болдуiн) маe маленьку таeмницю: полюбляe шпигувати за жителями за
допомогою вiдеокамер. Але у тому ж будинку причаiвся i небезпечний
манiяк, яким може бути цей вуаeрист або хтось iнший… Пiсля “Основного
iнстинкту” вся прогресивна частина людства була впевнена у тому, що
справа життя Шарон Стоун – зйомки у психо(пато)логiчних еротичних
трилерах. Зараз зрозумiло, що eдиним вдалим фiльмом цього жанру за
участю акторки був той самий “Iнстинкт”. А “Трiска” – вiдверто
пересiчний зразок, без акторських одкровень (хоча Стоун казала, що в
еротичних сценах Болдуiн кращий за Майкла Дугласа – що ж, iй виднiше),
з затертою мотивацieю i примiтивним психоаналiзом.

Ключ вiд усiх дверей

Рекламний ролик обiцяв черговий фiльм про будинок з привидами, загадкову кiмнату i скриплячi дверi. Скiльки таких з’явилось тiльки за останнi пiвроку? Вiдразу згадуeться “Жах Амiтiвiлля”, та й “Бугiмен” теж можна вiднести до цiei категорii. Насправдi ж режисер Софтлi пiдготував дещо iнше, хоча перша половина фiльму нiбито й не суперечить враженню вiд ролика. Але далi стрiчка починаe рухатись у трохи iншому напрямi: думаю, без страху зруйнувати iнтригу можна сказати, що у даному випадку слiд боятися не привидiв, а людей. Якщо iх ще так можна назвати…

Софтлi добре, на подив добре (бо вiн на цiй територii новачок) створюe напругу i водночас вплiтаe мiстику i загадки в реальнiсть, чергуючи сцени “страшнi” i побутовi. Будь-який жах подаeться так, що вiн може мати i мiстичну, i цiлком життeву причину. А у фiналi фiльму на нас чекаe крутий хiд, не те щоб зовсiм несподiваний, але вiн вiдразу робить “Ключ вiд усiх дверей” чимось набагато вагомiшим, нiж задавалося весь час. Якщо ще раз прокрутити в умi весь сюжет, вже знаючи кiнець, то, по-перше, усi найменшi дрiбницi, якi привертали до себе увагу, але надовго ii не затримували, вселяючи майже пiдсвiдомий неспокiй, стають на своi мiсця i наповнюються сенсом. А по-друге, подвоюeться моторошнiсть подiй, якi нам показували або про якi розповiдали, особливо одного давнього лiнчування, про яке розповiдаe героiня Джини Роулендс ще у першiй половинi картини. I це без всяких привидiв, що e дуже доброю ознакою.

Героiня Кейт Хадсон цiлком вiдповiдаe тому образу актриси, який склався в уявi глядачiв пiсля низки ii ролей у романтичних комедiях. Життeрадiсна, розумна, добра серцем дiвчина, яка вважаe пiклування про хворих старих справою свого життя, бо не встигла як слiд попрощатись з покiйним батьком, i ця бiль досi не залишаe ii. Непогана мотивацiя для того, щоб з останнiх сил захищати вiд ворожих чар старого, про iснування якого вона тиждень тому й не знала. Хадсон створюe дуже привабливий по-людськи образ, i це найкраще працюe на емоцiональний удар вiд фiналу. Бо якщо героiнi почнеш спiвчувати по-справжньому, то в кiнцi завиeш. При цьому акторка за десять хвилин до фiнальних титрiв повертаe свою роль на 180 градусiв з такою легкiстю i невимушенiстю, що хочеться аплодувати. Залишаeться побажати iй не зациклюватись на романтичних комедiях i мелодрамах (хоч вона i в них виглядаe чудово), а частiше робити такi цiкавi експерименти.

Фiнал хеппi-ендом назвати важко. Хоча для декого вiн навiть дуже “хеппi”. Чи заслуговують ВОНИ такий кiнець, або ж новий початок? Хто знаe? Ми майже нiчого не знаeмо про них крiм того, що вони розповiли про себе самi. Тож нехай кожний глядач вирiшуe це для себе сам.

Острiв

Якщо точно не знати, що сценарiй цього фiльму писав не Майкл Бей, можна подумати, що його iдея прийшла в голову цьому режисеру, коли вiн з натхненням працював над сценою з “Поганих хлопцiв-2”, в якiй Вiлл Смiт та Мартiн Лоренс знущаються з трупiв у моргу. Вона нiби ключ до концепцii “Острова”, принаймнi такоi, якою ii розумie ii творець – нi, не Бей, а головний доктор у виконаннi Шона Бiна. Вiн може створювати своiх клонiв, дарувати iм фальшивi спогади, тримати в залiзних рукавицях, годувати, як баранiв у загонi, оперувати i знищувати, але нi на секунду не дозволяe собi вiдноситись до них, як до звичайних людей. Люди – це тi, хто народився так само, як вiн, тi, кому вiн допомагаe, продовжуe життя. А цi копii, хоч вони й можуть мислити i вiдчувати, – для нього мертвi з самого початку: творець вважаe, що у них немаe душi.
Саме ця лiнiя (у сюжетi не просто другорядна, а майже епiзодична) – найцiкавiше, що e в бойовичку, який навiть в американському прокатi пройшов без особливого успiху. Навiть якщо нi Бей, нi Бiн про це не думали, все одно вийшла коротка, але яскрава iлюстрацiя однiei особливостi людського мислення. Глядач спiвчуваe клонам i готовий зi старту вважати iх за людей хоча б тому, що це голлiвудськi зiрки зi знайомими обличчями. Однак той, хто створив iх, нiколи не зможе свiдомо поставити iх на один рiвень з собою. Дистанцiя мiж творцем i творiнням залишиться, навiть якщо вони будуть схожi в усьому, – перший завжди вважатиме, що стоiть вище. Монстр нiколи не мiг пробачити Франкенштейна, бо для нього вiн залишався лише Його творiнням.

Саме ця лiнiя (у сюжетi не просто другорядна, а майже епiзодична) – найцiкавiше, що e в бойовичку, який навiть в американському прокатi пройшов без особливого успiху. Навiть якщо нi Бей, нi Бiн про це не думали, все одно вийшла коротка, але яскрава iлюстрацiя однiei особливостi людського мислення. Глядач спiвчуваe клонам i готовий зi старту вважати iх за людей хоча б тому, що це голлiвудськi зiрки зi знайомими обличчями. Однак той, хто створив iх, нiколи не зможе свiдомо поставити iх на один рiвень з собою. Дистанцiя мiж творцем i творiнням залишиться, навiть якщо вони будуть схожi в усьому, – перший завжди вважатиме, що стоiть вище. Монстр нiколи не мiг пробачити Франкенштейна, бо для нього вiн залишався лише Його творiнням.

Що залишиться, якщо вiдкинути аспект творця i творiння? Абсолютна мертва перша третина стрiчки, в якiй Бей намагався створити “атмосферу”, але натомiсть навiяв смертельну нудьгу. Бiлi костюми, замкнутий простiр, одноманiтна робота i заборонене кохання – таку модель “iдеального” суспiльства майбутнього оригiнальною нiяк не назвеш, наповнити ii якимось новим (не кажучи вже глибоким) змiстом важко, i Бею це не вдалось. Другу третину рятуe чудовий актор Стiв Бушемi. Вiн не вперше виконуe рятiвну мiсiю у Бея – завдяки його гострохарактерному виконанню можна було спокiйно дивитись навiть “Армагеддон”. В “Островi” його досить швидко вбивають, але якраз пiсля цього сумного епiзоду режисер переходить до того, що вiн вмie знiмати найкраще, – до видовищних перегонiв з вибухами, тисячами розбитих машин, гелiкоптерiв i будiвель. Тут дiйсно e на що подивитись. Головнi героi на цьому тлi майже губляться, а тим паче iхнi пристрастi i почуття. I хоча обох грають талановитi актори, у даному випадку iх мiг замiнити хто завгодно. Якщо Макгрегору ще дали можливiсть зiграти рiзнi натури клона та оригiнала, то у Йохансон не було жодного шансу.

Не напружуйтесь, пане Бей. Не потрiбно у ваших фiльмах нiякоi мелодрами i “психологii”, клонськоi чи людськоi, iх дивляться не заради цього. Народжений знiмати лiтаючi автомобiлi повинен знiмати лiтаючi автомобiлi, в цьому немаe нiчого поганого. I якби “Перл Харбор” складався тiльки зi сцени нападу, чи не став би вiн цiлком прийнятним художнiм фiльмом?

Труднощi перекладу

Труднощi перекладу (Lost in Translation / Трудности перевода). США-Японiя, 2003. Режисер Софiя Коппола. У ролях: Бiлл Мюррей, Скарлетт Йохансон, Анна Ферiс, Джованнi Рiбiзi.

ENTER-фiльм, п’ятниця 12 серпня, 20.30

У нiчному Токiо зустрiчаються двоe самотнiх людей, що страждають вiд безсоння: лiтнiй актор Боб Гаррiс (Мюррей), якого в Японiю привели зйомки рекламного ролика, i Шарлотта (Йохансон), молода дружина фотографа. Обоe немовби випали з реального свiту i швидко стали необхiднi один одному, хоча цей роман e лише платонiчним… Другу режисерську роботу дочки славетного постановника “Хрещеного батька” важко назвати видатним явищем у кiномистецтвi, проте для сучасного Голлiвуду тонка психологiчна трагiкомедiя з чудовими акторськими роботами – це майже досягнення. Софiя Коппола не додала нiчого нового до того, що пiвстолiття тому казав у своiх кiнотворах Мiкеланджело Антонiонi, але непогано засвоiла деякi уроки “поета некомунiкабельностi”. Урбанiстичнi замальовки життя нiчного Токiо, де героi вiдчувають себе чужими пiд час спiлкування як з японцями, так i зi своiми спiввiтчизниками, поeднуються у “Труднощах перекладу” з досить в’iдливою сатирою на шоу-бiзнес (чого лише вартi реплiки старлетки Келлi у виконаннi Ферiс). Однак найкращим у фiльмi e гра головних виконавцiв. Для Мюррея це своeрiдний пiдсумок i, можливо, початок нового етапу кар’eри, для Йохансон – перша по-справжньому складна роль, завдяки якiй акторка потрапила до кола багатообiцяючих молодих талантiв “фабрики мрiй”.

ENTER-фiльм, п’ятниця 12 серпня, 20.30

У нiчному Токiо зустрiчаються двоe самотнiх людей, що страждають вiд безсоння: лiтнiй актор Боб Гаррiс (Мюррей), якого в Японiю привели зйомки рекламного ролика, i Шарлотта (Йохансон), молода дружина фотографа. Обоe немовби випали з реального свiту i швидко стали необхiднi один одному, хоча цей роман e лише платонiчним… Другу режисерську роботу дочки славетного постановника “Хрещеного батька” важко назвати видатним явищем у кiномистецтвi, проте для сучасного Голлiвуду тонка психологiчна трагiкомедiя з чудовими акторськими роботами – це майже досягнення. Софiя Коппола (“Оскар” за сценарiй) не додала нiчого нового до того, що пiвстолiття тому казав у своiх кiнотворах Мiкеланджело Антонiонi, але непогано засвоiла деякi уроки “поета некомунiкабельностi”. Урбанiстичнi замальовки життя нiчного Токiо, де героi вiдчувають себе чужими пiд час спiлкування як з японцями, так i зi своiми спiввiтчизниками, поeднуються у “Труднощах перекладу” з досить в’iдливою сатирою на шоу-бiзнес (чого лише вартi реплiки старлетки Келлi у виконаннi Ферiс). Однак найкращим у фiльмi e гра головних виконавцiв. Для Мюррея це своeрiдний пiдсумок i, можливо, початок нового етапу кар’eри, для Йохансон – перша по-справжньому складна роль, завдяки якiй акторка потрапила до кола багатообiцяючих молодих талантiв “фабрики мрiй”.

Бiлий олеандр

Бiлий олеандр (White Oleander / Белый олеандр). США, 2002. Режисер Пiтер Космiнскi. У ролях: Елiсон Ломан, Мiшель Пфайффер, Робiн Райт-Пенн, Рене Зельвегер, Бiллi Коннолi, Свiтлана Eфремова, Патрiк Ф’юджит, Коул Хаузер, Ноа Уайл.

1+1, четвер 11 серпня, 00.05

Iнгрiд Магнусен (Пфайффер) отруiла свого коханця, який кинув ii, i потрапила до в’язницi на 35 рокiв. Ii дочка, 12-рiчна Астрiд (Ломан), опиняeться то в однiй прийомнiй сiм’i, то в iншiй, проте нi з ким не може встановити нормальнi вiдносини. Поступово вона розумie, що причиною цього e влада, яку маe над нею матiр, навiть знаходячись у тюрмi… Картина, знята за романом Джанет Фiнч, який випустив клуб Опри Уiнфрi у 1999 р., e другим (пiсля <Грозового перевалу> 1992 р.) фiльмом Космiнскi. Стрiчка, прем’eра якоi вiдбулася на кiнофестивалi у Торонто у 2002 р., мала скромний бюджет (11 млн. доларiв) i не була розрахована на комерцiйний успiх, але ii автори явно сподiвались здобути кiлька <Оскарiв>. Iх надii не справдилися, хоча Пфайффер за блискучу гру висували на кiлька менш вiдомих премiй. Критики писали про хаотичний сюжет та драматургiчну слабкiсть картини, однак цi недолiки певною мiрою компенсують зусилля чудового акторського ансамблю. Найскладнiше завдання дiсталося юнiй Ломан, i маловiдома акторка впоралася з ним напрочуд успiшно. Пфайффер, яка зараз рiдко з’являeться на екранi, демонструe усi гранi зрiлоi майстерностi, i залишаeться лише дивуватися, чому одну з найкращих американських актрис Кiноакадемiя досi не вiдзначила своeю нагородою. <Не думаю, що в <Олеандрi> нам вдалося пробити стелю, – каже акторка, маючи на увазi ситуацiю з серйозними жiночими ролями у Голлiвудi, – але принаймнi ми зробили крок уперед>.

1+1, четвер 11 серпня, 00.05

Картина, знята за романом Джанет Фiнч, який випустив клуб Опри Уiнфрi у 1999 р., e другим (пiсля <Грозового перевалу> 1992 р.) фiльмом Космiнскi. Стрiчка, прем’eра якоi вiдбулася на кiнофестивалi у Торонто у 2002 р., мала скромний бюджет (11 млн. доларiв) i не була розрахована на комерцiйний успiх, але ii автори явно сподiвались здобути кiлька <Оскарiв>. Iх надii не справдилися, хоча Пфайффер за блискучу гру висували на кiлька менш вiдомих премiй. Критики писали про хаотичний сюжет та драматургiчну слабкiсть картини, однак цi недолiки певною мiрою компенсують зусилля чудового акторського ансамблю. Найскладнiше завдання дiсталося юнiй Ломан, i маловiдома акторка впоралася з ним напрочуд успiшно. Пфайффер, яка зараз рiдко з’являeться на екранi, демонструe усi гранi зрiлоi майстерностi, i залишаeться лише дивуватися, чому одну з найкращих американських актрис Кiноакадемiя досi не вiдзначила своeю нагородою. <Не думаю, що в <Олеандрi> нам вдалося пробити стелю, – каже акторка, маючи на увазi ситуацiю з серйозними жiночими ролями у Голлiвудi, – але принаймнi ми зробили крок уперед>.

Будинок на Турецькiй

Будинок на Турецькiй (No Good Deed / Дом на Турецкой). США, 2002. Режисер Боб Рафелсон. У ролях: Сам’юел Л. Джексон, Мiла Йовович, Стеллан Скасгорд, Даг Хатчiсон, Джосс Екланд, Грейс Забрiскi.

ENTER-фiльм, субота 6 серпня, 20.30

Полiцейський Джек Фраeр, котрий займаeться викраденнями автомобiлiв, на прохання своei сусiдки розшукуe ii дочку, що втекла з дому. Пiд час розслiдування вiн випадково стаe заручником банди, члени якоi планують пограбування банку. Насправдi ж усi вони e лише пiшаками у складнiй грi, яку веде Ерiн, коханка ватажка злочинцiв…

ENTER-фiльм, субота 6 серпня, 20.30

Рафелсон (“П’ять легких п’eс”, “Друзi по нещастю”) не вперше звертаeться до жанру “чорного фiльму”: у 1981 р. вiн створив четверту екранiзацiю роману Джеймса М. Кейна “Листоноша завжди дзвонить двiчi” з Джеком Нiколсоном у головнiй ролi. Через 20 рокiв режисер зняв стрiчку “Будинок на Турецькiй” (iнша назва – “Небезпечна привабливiсть”) за твором iншого класика детективу – Дешiела Хеммета. “Я великий фанат Хеммета, – стверджуe постановник. – Екранiзувати його повiстi складно, тому що короткий твiр навряд чи може послужити нарисом для фiльму. Однак у цiй повiстi мене зацiкавив незвичний пiдбiр персонажiв – смiшних, безнадiйних, претензiйних та небезпечних”. Разом зi сценаристами Рафелсон суттeво переробив сюжет, залишивши незмiнними тiльки зав’язку (детектив несподiвано стаe заручником) та характери героiв.

Що стосуeться головних виконавцiв, то кожен з них, не вiдкриваючи нових горизонтiв у власнiй кiнокар’eрi, вправно веде свою роль. Для Джексона (“Шафт”, “Невразливий”) найскладнiшим було iмiтувати гру на вiолончелi (його герой готуeться до виступу на аматорському музичному конкурсi). Талановитий афро-американський актор, котрий щороку знiмаeться у двох-трьох картинах, був радий пiсля “Глибокого синього моря” знову попрацювати зi Скасгордом (“Розумник Вiлл Хантiнг”). Йовович, знана за ролями “посланниць” та фантастичних iстот (“П’ятий елемент”, “Жанна д’Арк”), чи не вперше зiграла сучасну фатальну жiнку i виглядаe у цьому амплуа напрочуд органiчно.

Стелс

Ключовi сюжетнi ходи другоi половини фiльму зазвичай переказувати не прийнято, щоб не псувати враження глядачам. Однак “Стелс” – такий випадок, коли втрачати просто нема чого.

Картина починаeться як типовий полiткоректний бойовик. Трiйця головних персонажiв – дiвчина, негр i… бiлий i навiть чоловiк (чому б i нi – на те вона й полiткоректнiсть). Найжвавiший з цiei команди – цьогорiчний лауреат “Оскара” Джеймi Фокс – зникаe з поля зору надто швидко, щоб хоч якось врятувати становище. Джош Лукас вмie i самовпевнено посмiхатись, i швидко бiгати зi зброeю в руках, але i перше, i друге вiн вже демонстрував – вiдповiдно у “Стильнiй штучцi” i “Халку”. Джессiка Бiл… гарна дiвчина, але те, що вона маe щось спiльне з поняттям “актриса”, iй не вдалося довести нi в третьому “Блейдi”, нi тут. Ну то й нiчого, не психологiчну ж драму дивимось – свiжi обличчя, молодi енергiйнi актори, якi знають, що у них все попереду, дивитись можна, все гаразд. Негаразди виникають, як тiльки починаe розвиватись сюжет.

З усiх рiзновидiв видовищностi Роб Коен вiддаe перевагу швидкостi. Принаймнi в останнi роки – досить переглянути “Форсаж” чи “Три iкси”. В “Стелс” головним атракцiоном e швидкiснi польоти, причому знято все так, що думати про щось пiд час сеансу просто забороняeться – пропустиш черговий вiраж i не зрозумieш, чому той перемiг, а iнший програв. Але i це не велика проблема – такий собi тренiнг на уважнiсть. Врештi-решт, хто каже, що сучасний прогресивний глядач повинен мати гiршу реакцiю, нiж пiлот за кермом “стелс”? Головною проблемою фiльму e образ ворога.

Щось подiбне було у “Форсажi” того ж Коена: у нього був персонаж позитивний i персонаж колоритний “негативний”, який теж виявлявся непоганим хлопцем. Тому в останню мить у сюжет довелось вводити якихось якудз: вони були потрiбнi стрiчцi, як рибцi парасолька, однак необхiдно було подати хоча б когось, кого можна було б зненавидiти i вбити у фiналi. В “Стелс” ще гiрше. Спочатку маeмо типовий франкенштейнiвський мотив про штучний iнтелект, що збунтувався. Керований ним надсучасний лiтак спiшить у “гарячi точки” приборкувати терористiв, навiть коли у цьому немаe потреби або це пов’язане з жертвами серед мирного населення. Взагалi, легкiсть, з якою американськi пiлоти-супермени у Коена запросто летять бомбити населенi пункти у будь-якiй точцi земного шару, навiть не перевiривши iнформацiю, – це щось. Навiть без штучного iнтелекту це найстрашнiша антиутопiя за останнi роки. Потiм цей розумний лiтак, якого всi називають просто Еддi, спричиняe загибель одного з друзiв-льотчикiв. I через хвилин двадцять екранного часу вiн стаe “напарником” бойового товариша загиблого. Тому що на екранi з’являeться справжнiй жахливий ворог – Пiвнiчна Корея.

Почувши це, перш за все чекаeш появи лялькового Кiм Чен Iра з гоблiнiвського шедевру-агiтки “Загiн Америка”. Замiсть нього починають бiгати якiсь солдатики зi снайперською зброeю, але сутнiсть це не змiнюe. Бо ми ясно бачимо, що Пiвнiчна Корея – це такий ворог, перед лицем якого американський патрiот готовий об’eднатись зi схибленою залiзякою, яка щойно вбила його товариша. I заради перемоги над таким ворогом ця залiзяка може навiть пожертвувати собою – це ж американська залiзяка, чому б й нi! I те, що божевiльний механiзм влаштував ядерний вибух (в Таджикiстанi!), теж подаeться, як невелике горе – ну, посумували трохи, але ж терористи знищенi, а мета виправдовуe засоби! Легкiсть, з якою в “Стелс” кладуть “чужих”, викликаe недоречну ностальгiю – нiби з часiв “Рембо-2” в американському кiно нiчого не змiнилось. Просто “залiзну завiсу” пересунули трохи в iнший бiк, поближче до Сходу.

Iзгой

Iзгой (Cast Away / Изгой). США, 2000. Режисер Роберт Земекiс. У ролях: Том Хенкс, Хелен Хант, Нiк Сiрсi, Крiс Нот.

ICTV, недiля 31 липня, 13.35

Чак Ноланд, енергiйний менеджер вiдомоi поштовоi компанii, напередоднi Рiздва вирушаe у дiлову подорож. Лiтак героя зазнаe катастрофи, внаслiдок якоi вiн опиняeться на безлюдному островi. Протягом чотирьох рокiв Ноланд намагаeться вижити у тяжких умовах, але врештi-решт в нього з’являeться шанс на порятунок.

Попереднiй фiльм Земекiса за участю Хенкса, “Форрест Гамп”, став сенсацieю 1994 р., побив численнi касовi рекорди i виборов шiсть “Оскарiв”. Тому глядацький iнтерес до новоi спiльноi роботи славетного постановника i талановитого актора не був несподiваним. Iсторiя пересiчного американця, котрий перемагаe безжалiсну долю та сувору природу, вразила спiввiтчизникiв мужнього героя, зiбравши у прокатi США понад 210 млн. доларiв. Земекiс очолив список найуспiшнiших кiнематографiстiв сезону: одразу двi його стрiчки (“За завiсою таeмницi” та “Iзгой”) потрапили до першоi десятки хiтiв року. Режисер знову довiв, що здатний наповнити цiкавими iдеями будь-яку жанрову форму: одiссея Чака Ноланда e не лише видовищною сумiшшю фiльму-катастрофи, пригодницькоi “робiнзонади” та мелодрами, а й розповiддю про вiдродження у сучаснiй людинi релiгiйного i мiстичного почуття. Завдяки майстерностi постановника картину було визнано вдалою не лише з комерцiйного боку (“Iзгой” претендував на премiю Асоцiацii радiо- та телекритикiв США у номiнацii “Кращий фiльм року”).

Iзгой (Cast Away / Изгой). США, 2000. Режисер Роберт Земекiс. У ролях: Том Хенкс, Хелен Хант, Нiк Сiрсi, Крiс Нот.

ICTV, недiля 31 липня, 13.35

Образ нового Робiнзона навряд чи належить до складних акторських завдань, однак дворазовий “оскарiвський” лауреат, котрому запропонували 25-мiльйонний гонорар, поставився до своei роботи надзвичайно серйозно. Пiд час зйомок, якi проходили на островi Фуджi, Хенкс спочатку потовстiв на 12 кг, потiм термiново схуднув на 25 кг, вiдпустив бороду i вiдростив волосся. В результатi “Iзгой” виявився черговою перемогою актора, забезпечивши йому приз чиказьких кiнокритикiв, “Золотий Глобус” за краще драматичне виконання та номiнацiю на премiю Кiноакадемii. Були прогнози, що Хенкс стане першою зiркою “фабрики мрiй”, тричi нагородженою “Оскаром” за головну чоловiчу роль, але вони не справдились.

Шостий елемент

Шостий елемент (2001: A Space Travesty / Шестой элемент). США, 2001. Режисер Аллан А. Голдстайн. У ролях: Леслi Нiлсен, Ецiо Греджо, Офелi Вiнтер, Дем’eн Мейсон, Пiтер Iган.

Новий канал, четвер 14 липня, 21.25

Мерзеннi iнопланетяни швидко порозумiлися з негiдниками з Землi i вирiшили, звичайно ж, пiдкорити собi увесь свiт. Для початку вони викрадають президента США, замiнивши його слухняним клоном. Зловiснi плани потвор-загарбникiв намагаються зiрвати недоумкуватий космiчний суперагент (Нiлсен) та його нова напарниця… Оригiнальна назва цього фiльму, що насправдi перекладаeться як “2001: Космiчна пародiя”, натякаe на етапну “Космiчну одiссею” Кубрика. Проте пародiювання картин видатного митця вимагаe тонших та розумнiших жартiв, нiж звичайнi падiння i битви з солодким тiстом. Голдстайн без будь-якого ентузiазму спробував вiдтворити абсурдний стиль “божевiльних” комедiй Абрахамса та братiв Цукерiв, та й Нiлсен, здаeться, стомився повторювати комiчний образ, знайдений 13 рокiв тому у “З пiстолетом наголо”. У стрiчцi практично вiдсутнi смiшнi жарти, до того ж iй бракуe видовищностi i добрих спецефектiв, щоб висмiювати смаки постановникiв голлiвудських фантастичних блокбастерiв 90-х.

Новий канал, четвер 14 липня, 21.25