Не час помирати

Не час помирати (No Time To Die / Не время умирать). Шпигунський бойовик. США-Великобританія, 2021. Режисер Кері Фукунага. У ролях: Денієл Крейг, Рамі Малек, Леа Сейду, Лашана Лінч, Біллі Магнусен, Ана де Армас, Бен Вішоу, Крістоф Вальц, Наомі Харріс, Джеффрі Райт, Рорі Кіннір, Рейф Файнс.

Колишнього агента 007 Джеймса Бонда (Крейг), який пішов з МІ-6, вербує ЦРУ для порятунку викраденого вченого. В результаті його новим противником стає Люцифер Сафін (Малек), могутній лідер терористів, який хоче помститися організації “Спектр”…

Розробка проекту почалась у 2016 р. Сем Мендес заявив, що не повернеться в режисерське крісло, незважаючи на успіх його стрічок про Бонда. Відмовився і Крістофер Нолан; переговори також велись з Янном Деманжем, Дейвідом Маккензі та Дені Вільневим. У лютому 2018 р. головним кандидатом на пост режисера називали Денні Бойла. Він почав писати сценарій, проте у серпні того ж року залишив проект. Через місяць постановником став Фукунага. Зйомки почалися у квітні 2019 р., а закінчилися 25 жовтня; вони проходили в Італії, на Ямайці, в Норвегії, на Фарерських островах, у Великобританії, на студії “Пайнвуд”.

Ось і підійшла до кінця ще одна ера – ера Бонда Денієла Крейга. Час покаже, чи зіграє вона таку ж важливу роль у формуванні загального образу агента 007 в глядацькій свідомості, як це зробили свого часу ери Шона Коннері та Роджера Мура. Поки що можна казати про те, що цей варіант супершпигуна, серйозний і жорсткий, з’явився вчасно або, точніше, був підказаний самим часом та теперішніми віяннями у популярній культурі. З іншого боку, з усіх екранних він був найбільше схожий на персонажа романів Флемінга, і таке своєрідне поєднання оригінального, найпершого і стовідсотково сучасного виявилося напрочуд вдалим – якщо не завжди з художнього, то однозначно з комерційного боку.

Чи став “Не час помирати” дійсно гідним настільки славетного героя останнім актом певного періоду його діяльності (про завершення кар’єри в цілому, ясна річ, ніхто не говорить, та й наприкінці нам обіцяють, що Джеймс Бонд повернеться)? Можна сказати, що так. Хоча рекордний хронометраж картини (цей “бондівський” фільм триває більше двох з половиною годин) не зовсім виправданий і пов’язаний у першу чергу з бажанням авторів надати достатньо екранного часу абсолютно усім постійним учасникам пригод Бонда-Крейга. М, К’ю і Маніпенні беруть активну участь в дії у другій половині стрічки, і не всі їх моменти є такими вже й необхідними. Зіграла роль і спроба творців кіносеріалу зв’язати абсолютно всі вільні сюжетні кінці останніх частин: цим продиктований додатковий екранний час для Фелікса Лейтера та Блофелда. І Райт, і Вальц грають добре (хоча для Вальца це не одна з кращих робіт, і його потворний грим пішов не на користь виконанню), проте для сюжету доленосними їх виходи не назвеш. Автори раз за разом підкреслюють, що це справжній фінал, а це не обов’язково було робити – картина вийшла б на півгодини коротшою і трохи жвавішою. Крістофер Нолан, наприклад, зміг поставити крапку у своїй трилогії про Бетмена, зовсім не намагаючись розповісти, що сталось з Джокером, тому що до історії в останньому фільмі трилогії цей персонаж жодного стосунку не мав.

Однак не можна заперечити, що двох з половиною годинний перегляд залишає в цілому приємні враження. Хоча б тому, що у стрічці є, фактично, все, що потрібно для якісної “бондіани” – хіба що з гумором не дуже (але у фільмах Крейга це завжди так було), та й цього добра трохи є. Кіно красиве – чудова операторська робота, і мандрує камера разом з героями дуже мальовничими куточками планети. Кіно ефектне та захоплююче – екшну достатньо, і його поставлено і знято на найвищому рівні. Трохи дивно, що найкраще видається на самому початку, ще до титрів: стрибок з мосту вражає, мотоциклетний стрибок перевершує усі сподівання, а автомобіль 007 захищає від ворожих куль і розправляється з супротивниками краще за будь-який танк. Потім настає певна пауза, і по-справжньому динамічною є остання третина, де екшн менш фантастичний, більш серйозний і масштабний: йде, без перебільшень, вирішальний для усього людства бій однієї людини з армією найманців – бій, яка ця людина програти не може, занадто вже високі і в той же час особисті ставки гри.

З жінками у Джеймса майже завжди усе складалось, але й тут час вносить корективи. Мадлен Сейду – в більшій мірі постійна подруга, ніж тимчасова дівчина Бонда. Акторці з сценарним матеріалом не дуже пощастило: в характері її героїні вийшло забагато невизначеності, тобто вона у більшості сцен просто діє так, як потрібно для того, щоб інтрига рухалась уперед. Натомість у значно меншій ролі дуже добре показала себе Ана де Армас, яка виглядає як стовідсоткова дівчина Бонда, але насправді є його менш досвідченою колегою, втім, стріляє і б’ється не гірше за нього. Акторка грає з шармом і гумором, і “хімія” з Крейгом у неї чудова. А от хто на звання дівчини Бонда не претендує точно, то це Лашана Лінч: вона сама Бонд, тобто новий агент 007, і показує себе у бойових сценах цілком компетентно – щоправда, їй, звичайно, дали менше можливостей блиснути, ніж головному герою.

Головний лиходій Люцифер Сафін (могли б з ім’ям напружитися трохи сильніше) відповідає основним вимогам до “бондівського” антагоніста: багатий, владний і безнадійно божевільний, з виразною зовнішністю (щоправда, грим трохи відволікає, як і у Вальца) і зловісними манерами, прагне влади та помсти. Екранного часу у нього не так багато, щоб по-справжньому показати себе, але у нього хоча б немає мотиву особистої вендети Джеймсу, який був слабким місцем Блофелда Вальца.

Залишається додати, що й пісня у “Не час помирати” хороша – одна з найкращих “бондівських” пісень, заслужено відзначена “Оскаром”. Що ж, прощання відбулося, і вийшло воно цілком на рівні. Прощавай, Бонд-Крейг, ми будемо пам’ятати тебе. Наступний Бонд – готуйся як слід, тобі нелегко буде зрівнятись з попередниками.